Укрепление добросовестности в сфере высшего образования: правила уже приняты, на очереди — доверие

Дебати доброчесності в університеті Грінченка

Мария Шостак

PR-менеджерка ОО “Антикоррупционный штаб”

Про корупцію в університетах говорять багато, але скаржаться на неї рідко. У 2025 році до Міністерства освіти і науки надійшло лише 43 повідомлення про можливі корупційні порушення. Водночас чверть українців, які мали справу з університетами, нарікають на корупційний досвід – вища освіта входить до ТОП-3 корупціогенних сфер. Чому студенти не повідомляють про порушення, навіть коли для цього існують спеціальні механізми?

Відповідь на це питання може дати досвід п'яти університетів, які першими почали впроваджувати рекомендації з розбудови доброчесності. Він показує: створити антикорупційну інфраструктуру швидше, аніж побудувати довіру до неї.

Чому немає скарг, якщо проблема існує?

Найбільший парадокс антикорупційної реформи університетів полягає в тому, що суспільство продовжує говорити про корупцію у вишах, але офіційних звернень залишається вкрай мало.

Приміром, до Міністерства освіти і науки у 2025 році надійшло лише 43 повідомлення про можливі корупційні правопорушення. Із них 28 були передані до Національної поліції. Станом на кінець лютого відомо лише про одне кримінальне провадження, відкрите за результатами цих звернень, повідомили на запит "Антикорупційному штабу". 

Аналогічну ситуацію спостерігають і самі університети. Минулоріч Міністерство освіти та науки України затвердило Методичні рекомендації з розбудови доброчесності у вищій освіті, які розробило Національне агентство з питань запобігання корупції. 

П'ять закладів, які пілотували ці рекомендації, протягом 2025 року не отримали жодного повідомлення про хабарництво.

Вишам радять підключатися до Єдиного порталу повідомлень викривачів, як це передбачають Методичні рекомендації. Портал дає змогу подати скаргу і залишитись повністю анонімним, адже на відміну від внутрішніх каналів університету, його адмініструє НАЗК. Однак скільки таких скарг надійшло на портал саме щодо вишів, загалом невідомо, адже агентство не веде окремої статистики. 

3 із 5 пілотних вишів на момент старту пілотування вже були підключені до Порталу, однак на кількість повідомлень це також не вплинуло. 

Навряд чи це свідчить про повну відсутність проблем. Значно ймовірніше, що студенти та викладачі досі не довіряють механізмам повідомлення, банально про них не знають або сумніваються в ефективності подальшого реагування.

Як держава намагається змінити правила гри у вищій освіті

Університет – досить складне середовище для втілення змін. Це живий механізм із тисячами студентів, які щороку змінюються, і тисячами працівників, які роками лишаються. Тут є свої традиції, неписані правила, нерідко – династії педагогів та науковців. Окремим тягарем лягає війна – коли багато вишів опинилися на межі виживання та боротьби за кожного здобувача освіти. 

Водночас саме в університеті молодь досягає повноліття і має перший свідомий контакт із державою. Якщо в школі гроші на подарунки здають батьки, то у виші – це рішення самого студента. І від того, яким буде цей перший контакт, може залежати стратегія поведінки на все подальше життя.

Опорою для вишів на шляху змін мали стати Методичні рекомендації для трансформації освітнього середовища на засадах доброчесності. Мова не тільки про випадки очевидної корупції – хабарі чи фейкові тендери. Йдеться і про те, як вирішити конфлікт інтересів, зробити чесну систему поселення в гуртожиток, заохотити студентів повідомляти про корупцію чи недоброчесну поведінку.

Першими втілювати ці зміни в життя взялися 5 вишів:

• Київський столичний університет імені Бориса Грінченка;
• Харківський національний педагогічний університет імені Григорія Сковороди;
• Полтавський державний аграрний університет;
• Державний університет "Житомирська політехніка";
• Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського.

Представники і представниці вишів на презентації Методичних рекомендацій

На відміну від багатьох реформ, цього разу університети не залишили сам на сам із новими вимогами. Пілотні заклади отримали експертний супровід від Офісу доброчесності НАЗК, ГО "Антикорупційний штаб" за підтримки Програми розвитку ООН в Україні та фінансування Уряду Данії. Фахівці консультували команди вишів, давали незаангажований погляд, допомагали із розробкою політик, готували інтерактивні заходи для студентів.

Дебати доброчесності в Житомирській політехніці

Перші результати пілотування показують цікаву закономірність. Найлегше університетам даються зміни, пов'язані з документами та процедурами: затвердження політик, створення робочих груп, оновлення антикорупційних програм, запуск нових розділів на сайтах.

Натомість складніше просуваються зміни, які потребують довіри та зміни поведінки людей: залученість студентів, комунікація всередині вишу, популяризація каналів повідомлень про порушення та формування культури викривання.

Прозорість та комунікація

Загалом прозорість – це принцип, який варто застосувати до всіх процесів у виші: поселення в гуртожиток, управління землею, приміщеннями, іншими активами, нарахування премій, використання грантів та благодійної допомоги, оприлюднення внутрішніх документів, реакція на скандали.

Саме на підвищення прозорості сьогодні спрямована значна частина змін у пілотних університетах:

• вони створюють окремі антикорупційні розділи на сайтах, адже не всі їх мали до цього;
• публікують контакти антикорупційних уповноважених;
• запускають сучасні канали повідомлень про корупцію;
• оприлюднюють внутрішні політики так, щоб їх легко можна було знайти.

Доброчесність поступово перестає бути лише юридичною вимогою і стає частиною щоденного управління університетом.

Крім того, університети намагаються покращити процес взаємодії між студентом та адміністрацією. Наприклад, один із пілотних вишів пропонував для повідомлень про корупцію серед іншого використовувати стаціонарний "телефон довіри" в адміністративному корпусі, через який можна зателефонувати ректору.

Телефон довіри в університеті

Для студентів, які звикли вирішувати більшість питань через месенджер, такий канал навряд чи може виглядати безпечним і зручним способом повідомлення про порушення.

Низка пілотних вишів взагалі не мали анонімних каналів для повідомлень про корупцію – це могла бути загальна форма зворотного зв'язку або електронна пошта, яка не дає змоги скаржнику залишитись інкогніто.

Нині ж, врахувавши поради експертів, виші розробляють антикорупційний розділ сайту, якщо раніше не мали такого, де пропонують зручні канали повідомлень про корупцію. Наприклад, ТНМУ серед нових інструментів запропонував окрему електронну адресу, анонімну гугл-форму та Єдиний портал повідомлень викривачів для скарг на корупцію.

Традиції гостинності та подарунків

Рівень доброчесності неможливо виміряти у цифрах чи відсотках. Але є низка факторів, за якими можна припустити: "Цей університет доброчесний". І це не тільки про відсутність хабарів.

Дебати доброчесності в ТНМУ

Корупція у виші рідко виглядає як "гроші в конверті". Набагато частіше це – накритий стіл для комісії, примусова купівля літератури чи методичок, подарунки для кафедри. Тонка матерія, де студент не одразу може зрозуміти: це ОК чи ні?

Тож університетам варто мати документ, який фіксує, які подарунки, знаки уваги чи  прояви гостинності допустимі як прояв традицій, а які – ні. Мова як про стосунки по лінії "студент – викладач", так і про відносини всередині колективу, і особливо – між викладачами та керівництвом.

"Нині у співпраці з НАЗК ми розробляємо шаблонний документ – Політику гостинності та подарунків для закладів вищої освіти. Адже межа між проявом гостинності, вдячності і неправомірною вигодою дуже тонка, особливо в університеті. Ми схиляємося до того, що від практики квітів, цукерок чи інших подарунків краще відмовитися взагалі – і викладачам, і студентам – аби уникнути «різночитань»", – розповів Сергій Миткалик, голова правління ГО "Антикорупційний штаб".

Закон "Про запобігання корупції" регулює одержання подарунків тільки ректорами та проректорами, тобто посадовими особами. Через це виникають сумніви – мовляв, щодо викладачів таких обмежень немає, адже вони не належать до посадових осіб. 

Конфлікт інтересів в університеті

Те саме стосується конфлікту інтересів – внутрішні політики вишу можуть бути гнучкіші за закон і враховувати специфіку університетського життя.

Подібний досвід має університет Грінченка. 

"Хоча закон цього безпосередньо не вимагає, внутрішні політики університету передбачають врегулювання конфлікту інтересів усіма працівниками, а не тільки посадовими особами. У нас була ситуація, коли кандидати на посаду декана факультету брали участь у голосуванні, хоча мали заявити про конфлікт інтересів і утриматися. Це поставило під сумнів результати виборів. Після з'ясування обставин і консультацій результати конкурсу були визнані недійсними, і ми вирішили провести повторний", – наводить приклад Юлія Даценко, антикорупційна уповноважена Університету Грінченка.

Антикорупційна уповноважена університету Грінченка Юлія Даценко

Не випадково саме врегулювання конфлікту інтересів стало однією з центральних тем під час пілотування рекомендацій. Майже всі університети отримали рекомендацію оновити відповідні політики або запровадити нові механізми реагування. Адже в університетському середовищі, де роками працюють цілі покоління викладачів і науковців, такі ситуації виникають значно частіше, ніж може здатися на перший погляд.

Антикорупційний уповноважений як архітектор системи

Пілотування рекомендацій виявило ще одну системну проблему – статус антикорупційного уповноваженого. Формально саме ця людина відповідає за побудову системи доброчесності в університеті. Фактично ж у багатьох закладах цю функцію виконують викладачі або адміністративні працівники за сумісництвом.

Така модель породжує одразу два ризики. По-перше, уповноважений залишається залежним від керівництва свого факультету чи відділу. По-друге, його додаткова робота часто компенсується преміями, розмір яких також визначає керівництво.

У результаті людина, яка має контролювати систему, сама опиняється залежною від неї.

Саме тому експерти радять поступово переходити до окремих посад або навіть спеціалізованих підрозділів комплаєнсу, які матимуть достатній рівень незалежності.

За час пілотування такий підрозділ з'явився у Харківському педагогічному, однак питання належної оплати досі залишається відкритим. 

"Чотири роки я працював антикорупційним уповноваженим на громадських засадах, час від часу отримував премії за цю роботу. Зараз на посаді начальника новоствореного підрозділу я отримуватиму зарплату на рівні «мінімалки», а двоє колег, які приєдналися до підрозділу – працюватимуть на громадських засадах", – ділиться Дмитро Разуменко, начальник уповноваженого підрозділу з питань запобігання та виявлення корупції ХНПУ імені Г.С. Сковороди. 

Дмитро Разуменко (у центрі) на презентації Методичних рекомендацій

Дмитро Разуменко продовжує викладати у виші, працює там з 2021-го року. Каже, що оплата праці у форматі премій ставить під сумнів незалежність уповноваженого. Більше того, не всі університети в умовах війни можуть собі дозволити преміювання – особливо, якщо мова йде про прифронтові заклади освіти з браком студентів, тим більше контрактників. Цікаво, що ХНПУ – єдиний у пілоті, де студенти нині вчаться дистанційно через безпекову ситуацію.

"На мою думку, антикорупційний уповноважений повинен підпорядковуватись напряму Міністерству освіти та науки або НАЗК, і вони ж мають оплачувати його роботу. Тоді дійсно можна говорити про незалежність", – розмірковує фахівець.

Однак не всі колеги погоджуються з таким баченням, мовляв, уповноважений – це радше консультант із комплаєнсу, носій антикорупційної експертизи в колективі, а не зовнішній наглядач чи "жандарм".

Інший досвід мають виші, підпорядковані Міністерству внутрішніх справ. Там окрема посада була введена в 2016 році, хоча ще якийсь час уповноважені практикували поєднання з основною роботою – наприклад, паралельно продовжували викладати.

"Приблизно з 2021-го року від цієї практики відмовилися, тому що виші почали ухвалювати антикорупційні програми – це тривала системна робота, яку фізично складно поєднати з чимось іще. Також треба розуміти, що наш університет – зі специфічними умовами навчання: приміром, декларуються не тільки керівники закладу, а і всі курсанти, адже вони мають звання «рядовий поліції». На сьогодні  у нашому закладі це більше двох тисяч осіб", – розповідає Катерина Удод, уповноважена з антикорупційної діяльності Харківського національного університету внутрішніх справ.

Катерина Удод на презентації Методичних рекомендацій

У штатному розписі університету зазвичай немає окремо виведеної посади – антикорупційний уповноважений. Переважно це спеціаліст або головний спеціаліст, начальник підрозділу або відділу, для якого передбачена зарплата на рівні мінімалки, як у випадку ХНПУ. Це і змушує фахівців поєднувати антикорупційну роботу з викладацькою, приміром.

Вирішити цю проблему можна, виокремивши у схемі тарифних розрядів МОНу посаду уповноваженого з антикорупційної діяльності та керівника антикорупційного підрозділу.

Можливо, це не стане чарівною пігулкою, але точно зменшить ризик формального підходу до розбудови доброчесності у вишах. Адже саме навколо посади уповноваженого сьогодні відбуваються одні з найважливіших змін. Пілотні університети переглядають положення про його діяльність, уточнюють повноваження та впроваджують індикатори оцінки ефективності антикорупційної роботи. Це свідчить про поступовий перехід від формального виконання вимог до системного управління корупційними ризиками.

За новими документами – нові цінності

Попри всі труднощі, пілотування вже дало помітні результати. Університети оновлюють антикорупційні програми, переглядають політики щодо конфлікту інтересів та розвивають канали повідомлення про порушення. Деякі зміни більш вузькопрофільні: приміром, у ПДАУ розробили положення про уповноваженого з закупівель.  

Пілот показав, що формування культури доброчесності потребує не лише нових правил, а й постійної роботи зі студентами та викладачами. Саме тому університети тестували різні формати неформальної освіти – від тренінгів до антикорупційних дебатів, де учасники розбирали реальні етичні дилеми з університетського життя.

Учасники онлайн-школи "Доброчесність як суперсила" з числа студентів ПДАУ

Такі активності дають ширшу за "відсутність хабарів" рамку сприйняття доброчесності і крок за кроком прищеплюють нову культуру. 

Також університети вводять дисципліну "Антикорупція та доброчесність", розроблену НАЗК. Уперше її запропонували у 2023 році, а сьогодні цей курс викладають вже понад 100 університетів. 

Втім, головний висновок пілоту полягає в іншому. Правила та процедури змінити значно простіше, ніж поведінку людей. Формування довіри до системи повідомлень, готовності говорити про порушення та культури доброчесності потребує років, а не місяців.

Саме тому наступний крок для університетів полягає  не стільки в написанні нових документів, скільки в тому, щоб зробити доброчесність звичною частиною університетського життя.