Realpolitik: как пережить возвращение Российской Федерации в ПАСЕ?
Декілька простих істин для початку. Так, Україна справді програла геополітичну битву Російській Федерації у ПАРЄ. Так, РФ повертається до ПАРЄ та буде мати повноцінне право голосу. Так, 118 депутатів підтримали це рішення. Так, ПАРЄ навіть відмінила механізм застосування санкцій проти її членів. Так, це все відбувається під час війни на Донбасі, анексії Криму та в день дедлайну виконання рішення Трибуналу ООН з Морського права щодо звільнення захоплених в Азовському морі українських моряків. Постає лише одне запитання: а хіба Україна могла виграти?
Казати, що Європа "здала" Україну, що Німеччина та Франція забули про долю українського народу можна, але треба задати питання, чи піклувалися колись західні держави про Україну. З точки зору теоретичних підходів, деструктивна політика одного гравця системи міжнародних відносин, яким виступає Росія, підриває цю систему з середини – таким чином можна пояснити підтримку Заходу після 2014 року.
Щоправда, як можна зараз переконатися, теза про "масову українську підтримку" чи "масову коаліцію проти країни-агресора" звучить не так переконливо. Немає вини МЗС чи новообраного Президента, що Україна не отримала бажану перемогу над РФ.
Зважаючи на ідеї Ганса Моргентау і школи політичного реалізму чи неореалізму, можна заявити, що кожна держава керується лише власними національними інтересами: французькі, німецькі, іспанські чи італійські еліти думають про власний електорат, політики – про власні рейтинги, а не про долю Києва. Причин результату сьогоднішнього голосування може буде цілий десяток: якщо РФ вийде з РЄ 140 млн людей не матимуть доступу до Європейського Суду з Прав Людини, РЄ не є майданчиком для регулювання територіальних конфліктів, європейські еліти прагнуть понад усе понад усе відносини з Москвою, країни-члени Європейського Союзу ресурсно залежать від Росії і т.д.
Важливо зрозуміти, як "жити далі". Звісно, вдавати, що нічого не сталося, та проковтнути геополітичний "злив" України – це цілковита капітуляція перед Російською Федерацією.
Образитися на весь світ і вийти з РЄ чи саботувати сплату членських внесків – посередня стратегія. Україні не варто сподіватися, що Європа "приповзе на колінах" благати про повернення України до її складу. Незважаючи на те, що саме Росія порушила основні принципи міжнародного права та підірвала систему міжнародних відносин, м'яч на боці Москви. Важливо розуміти, що Україна знаходилась з самого початку у слабшій геополітичній ролі. Це усвідомлення ніяким чином не обумовлює стратегію капітуляції, але повинно додавати розуміння наших вихідних позицій і впливати на безпосередню реалізацію вітчизняної зовнішньої політики.
ПАРЄ та РЄ були та залишаються майданчиками багатосторонньої дипломатії, при виході з яких Україна просто відмовляється від важливого зовнішньополітичного вектору. Скільки б не говорили про "страсбурзьку змову" та смерть Ради Європи у її класичному розумінні, Україні потрібно відштовхуватись від ідеї "маємо, що маємо".
Сьогодні Київ програв геополітичну боротьбу: рішення ПАРЄ – це сигнал, що Україна повинна змінити принципи власної зовнішньої політики. Ідейні цілі у нас залишаються сталими: Україна повинна стати членом ЄС та Північноатлантичного альянсу. Щоправда, цілі не повинні ставати інструментами, тільки на яких слід базуватися українській дипломатії.
Українська делегація вже заявила про припинення роботи у ПАРЄ, щоб виразити власний протест проти рішення Асамблеї. Важливо зараз активізувати дипломатію для певного "геополітичного шантажу" Ради Європи, розуміючи при цьому власне місце у системі міжнародних відносин, реальні засоби, які можемо використати та реальні цілі, які хочемо досягти.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
