Корейские требования: чего ждать от саммита на полуострове

Вже за три дні лідери Північної та Південної Кореї зустрінуться між собою на південній частині Демілітарізованої Зони у селищі Пханмунджом. Вони увійдуть у Будинок Миру, де було закінчено Корейську Війну, щоб провести перший за багато років саміт між двома Кореями і третій такий захід загалом. Двом країнам, які технічно знаходяться у стані війни, є про що поговорити, у тому числі про підписання постійної мирної угоди.

І перше питання — чому саме зараз. Відповідей може бути кілька, але головна — поганий, навіть важкий стан економіки Півночі через ефективність міжнародних санкцій . Вона відчайдушно потребує грошей, інакше — крах. Обмеження зробили майже неможливим імпорт палива та експорт вугілля ( хоча Китай не повністю закрив свій ринок, цього мало).  А ще, подейкують, Кім спустив усі резерви на вкрай недешеві запуски ракет та ядерні випробування… Згідно доповіді ООН за липень 2017 року, опадів у КНДР було вкрай мало, а це — потенціально прямий шлях до маленького врожаю та банальній потребі у їжі.

Як ми знаємо, раніше КНДР вже використовувала неврожаї як привід попросити про допомогу. Усього, за даними Дослідницької Служби Конгресу, США витратили на цей режим з 1995 до 2008 більше 1 мільярда доларів — 50% це їжа, 40% — енергія. Що в результаті? КНДР продовжила свою ядерну програму, у 2011 до влади прийшов молодий Кім та країна стала ще більш агресивною. Остання спроба 29 лютого 2012 (т.зв. "Договір високосного дня") теж провалилася.

І ось у такій ситуації Північна Корея входить у період перемовин та візитів, де на карту поставлена не абищо, а її ядерна зброя. Навколо усі роздумують, чи віддасть її КНДР і за що. Деякі, як-от президент Півдня, у цьому впевнені. Але я б не радив. Спробуємо розібратися, чого чекати від перемовин Мун Чже Іна та Кім Чен Ина.

Слово на букву "д": чому головна вимога Півдня — нереалістична

Отже, менше тижня до здибанки двох лідерів півострова. Час порівняти вимоги. Почнемо з Півдня. Вони були озвучені офіційно і їх усього три: ядерне роззброєння, встановлення довготривалого миру та покращення міжкорейських відносин. І якщо друге та третє, в принципі, можна реалізувати та процес вже почався, то ось з першим — денуклеаризацією — великі проблеми. Наразі кожен має своє розуміння цього терміну. Хтось обмежується лише відсутністю у КНДР усіх її балістичних ракет та зупинкою випробувань, інші вимагають знищити ядерну та ракетну систему повністю, треті — лише ядерні боєголовки.

Правда ж у тому, що Кіми занадто довго будували свій ядерний арсенал, щоб віддати його по першій вимозі Півдня, залишаючи себе беззахисними перед, наприклад, військовою інтервенцією США, якщо перемовини проваляться. Слідуючи за логікою КНДР, вони роззброяться, лише коли США зроблять те саме та ще й знімуть після цього "ядерну парасолю" захисту з Японії та Південної Кореї. У такому світлі, Північ виступає майже як апологети всесвітньої відмови від ядерної зброї. Ви самі розумієте, що це — абсолютно нереальний сценарій.

Відмова від ядерної зброї (а не тимчасова зупинка її тестування, як-от зараз) — довгий та фазовий процес, який вимагає постійної верифікації, довіри та відкритості. Я слабко уявляю, що режим Кіма пустить  назад тих же інспекторів МАГАТЕ, яких він виставив з країни у 2009. І що він надасть їм доступ до сховищ з ядерними боєголовками та на ядерний реактор у Йонбені. І справді, з якого це дива вони мають це робити?  

Перша шпальта газети з новиною про підписання корейського перемир'я 27 липня 1953 року

Щодо встановлення миру, то цей процес з фіналом у вигляді справжнього договору, а не перемир'я 1953 року, цілком реальний.  Нагадаю, воно було підписане генералом Уїльямом Гаррісоном від сил ООН, головами Народної армії КНДР та добровольців з Китаю. Південь, який хотів битися до кінця та знести режим агресивний режим Кім Ір Сена, ставити свій підпис відмовився. Головна тоді людина Півдня, Лі Син Ман (сам далекий від демократичних ідеалів політик) делегував його ООН лише після обіцянок про багатомільярдні концесії на відновлення та подальший безпековий союз. Обидві країни ставляться одна до однієї з підозрою, хоча останнім часом відносини між ними — третя вимога Сеула — почали відновлюватися, особливо після Зимової Олімпіади.

Наприкінці  частини про Південь, треба визнати: наратив, який просуває президент Півдня Мун, виглядає більше як бажання набрати більше політичних балів у себе вдома та заспокоїти електорат, кажучи, що він нібито має достовірну інформацію щодо відмови Кіма від "ядерної кнопки".  Набагато раціональніше виходити з очікувань, що саміт не принесе змін у цій царині, незважаючи на явне бажання Муна отримати Нобелівську премію миру за вирішення цієї проблеми.

До вимог для США (а не для Півдня) ми нижче й переходимо.

Чи це ти, Північна Корея? Кім та стратегічні сили

Останнім часом на Півночі відбуваються цікаві трансформації. Кім грає більш мирного та здатного до перемовин політика. Він прагне зустрічей, самітів, визнання та навіть відношення до себе як до рівного партнера. Виступаючи "драйвером" усього дипломатичного руху на півострові, Кім може висувати свої вимоги та вимагати щось за їх виконання. Цього не вдалося досягнути ні його батьку ні тим більше його діду.  

**Цікаво зазначити, що сам Кім Ір Сен, засновник КНДР, хотів, дуже хотів ядерну зброю. Корейські репатріанти з Японії після Другої Світової, які опинилися на Півночі, привезли з собою розповіді та спогади про "зброю кінця світу" — ядерні бомбардування Хіросіми та Нагасакі. Старт програми у новій країні відбувся у 1955 році… **

Ми маємо запитати себе: чи це все ще стара КНДР, з репресіями усіх своїх громадян, незаконним утриманням американців у в'язниці, відсутністю прав людини, персональним культом родини Кімів? Все показує, що це так. Утім, зовнішня політика Пхеньяну демонструє, що "Герметичне Королівство", хоча б на позір змінюється, звикає грати роль бідного, зашореного сусіда, але який вже не буянить, пускаючи одну за одною балістичні ракети. До того, як Пхеньян може обійти це, ми звернемося у останньому розділі тексту, а тут подумаємо про вимоги, які нібито висунув Пхеньян перед самітом з Півднем.

Чому я кажу нібито? Бо вони втрапили всім у очі лише після публікації у сторонній газеті та не були офіційно оголошені. Ми можемо вірити їм, чи ні. Але обговорити їх реалістичність маємо. Головна фраза у забаганках Кіма — "стратегичні сили". У них входять флот США з авіаносцями та субмаринами з ядерною зброєю, літаки, які постійно баражують над Кореями, злітаючи з того ж Гуаму ( вони не можуть нести ядерну зброю, проте КНДР вірить у протилежне) та МБР (міжконтинентальні балістичні ракети) США. На території Півдня ядерних сил США немає з 1991 року. Це утім, не заважає Пхеньяну вимагати їх виведення з півострова у якості першої вимоги. Причина? Примара з часів Корейської Війни. Тоді, генерал Дуглас Макартур 9 грудня 1950 року визначив 26 цілей на території Півночі для бомбардування ядерними боєголовками, щоб зламати режим Кім Ір Сена. До цього не дійшло, але Північ була знищена напалмом та звичайними бомбами і відтоді свято вірить, що десь поряд американці заховали зброю масового ураження…

Звідси друга вимога —  пообіцяти не використовувати стратег.сили під час навчань з Півднем. Якщо подивитися на останні тренування Foal Eagle, то можна сказати, що вона вже виконується. Третя — не атакувати Північ як конвенційною, так і ядерною зброєю. Рефреном проходить однакова з Півднем вимога створити мирний договір. І насамкінець — відновити дипломатичні відносини.

І тут ми теж маємо одну повністю нереалістичну вимогу, а саме першу, про виведення стратегічних сил. Іншою мовою, прибрати армію з баз у Японії та на Гуамі, які потенційно можуть загрожувати КНДР. Зверніть увагу, що виведення контингенту у майже 30 тисяч американських солдат Кім вже не прагне, як це він робив раніше. Навпаки, він бачить їх як запобіжник від нового конфлікту на півострові. Утім, якщо ймовіна зустріч Кіма і Трампа провалиться, хитатися почне і третій пункт про ненапад на КНДР. Бо знаючи мінливий та неконтрольований характер президента США, він може наказати нанести удар, як це було у Сирії. Проблему це не вирішить, а все, що було побудовано дипломатією — знесе.

Я не кажу, що і Північна Корея буде вести себе ідеально. Навпаки, у неї достатньо способів обійти встановлені заборони, залишаючись при цьому у їх межах.

Маскуючи обіцянки: КНДР після саміту

Кілька днів тому Кім, після зустрічі Центрального Комітету Компартії, оголосив, що країна припиняє ядерні тести, запуски міжконтинентальних ракет та навіть закриє полігон Пунгері, де відбулися усі шість ядерних випробувань. Після останнього, до речі, тунелі під горою досі потроху руйнуються, незважаючи на роботи, які там, судячи з усього, проводяться. Більше того, КНДР не буде більше займатися розповсюдженням ядерної зброї ( режим раніше ловили за відправкою ядерних технологій до Сирії та Ірану), що може означати закриття чи призупинення роботи їх реактора, де північні корейці видобувають плутоній та збагачують уран.

Чи варто вірити таким спокусливим заявам Кіма? Якщо так, то з великою долею скептицизму. Чому? Бо КНДР таке вже обіцяла те ж саме у 1990-х та початку 2000-х, утім, завжди ламала свою ж обіцянку і може зробити це знову дуже швидко, якщо відчує "загрозу" або по рішенню Кім Чен Ина. Таким ризиковим рішенням він показує, що задоволений поточним станом своїх стратегічних сил, ракет та боєголовок, тому тести поки що не потрібні. Можна зосередитися на економіці. Проте, про зброю тут забувати не збираються і мають кілька трюків.

Яких? Давайте дивитися. По-перше, запуски МБР можна замаскувати під старт космічних ракет і Пхеньян вже так робив. На цій рік якраз запланований розвиток цієї галузі. Формально виконуючи своє ж обмеження, режим Кіма може використовувати новенькі "Хвасонг-15" як один зі ступенів для своїх космічних "Кванмьонсонів"…

А ще у його розпорядженні залишаються бойові балістичні ракети малого та середнього радіусу ураження на рідкому та твердому паливі, які можуть становити загрозу для Південної Кореї,  Японії та авіабази США Андерсен на острові Гуам. І от їх Кім цілком може тестувати далі. Мун Чже Ін має використати саміт, щоб зняти це питання з порядку денного. Утім, він має пам'ятати, що північні сусіди можуть стріляти по Сеулу зі звичайної зброї.  

На що ще можна звернути увагу під час моніторингу Півночі? Як кажуть, "пауза у випробуваннях не є паузою у виробництві". Так, Кім втратить можливість тестувати щось новеньке. Окрім хіба що, нових двигунів для ракет. Вони  — явний показник, що робота над новими бойовими ракетами йде добре. На мою думку, та й не тільки мою, після саміту КНДР може продовжити секретно продукувати необхідні складові для нових боєголовок ( за останніми даними, вони мають потужності для 12 нових снарядів на рік!). Це дасть змогу зберегти той арсенал що є зараз та ще й додати кілька нових "снарядів". А ще Пхеньян, вірогідно, активізує виробництво тягачів-транспортерів для своїх ракет, бо їх мало та й ті — експортовані з Китаю. Це зробить ракетні сили ще більш мобільними та збільшить швидкість та неочікуваність їх розгортання.

Але припустимо, що все це серйозно. Що Пхеньян може зажадати від США та Південної Кореї? Розривання союзу? Зняття "ядерної парасолі" з Японії та Півдня? Це, звісно, дуже порадує Китай, проте такий сценарій малоймовірний, навіть попри не дуже теплі відносини Південної Кореї та Вашингтону. Зняття санкцій є, на мій погляд, більш реальною поступкою з боку США, якщо КНДР доведе, що режим на це заслуговує. А у цьому, як ми розуміємо, є великі і великі сумніви.

Максимум, на що ми можемо розраховувати у трикутнику Мун — Кім — Трамп це вихід з ізоляції та формальне визнання лідера КНДР. Сам факт саміту з президентом США для фігури рівня Кіма — вже великий успіх для його режиму та пропаганди навіть без додаткових умов. Він дозволить виграти роки чи десятиліття для подальшого існування. З ядерною зброєю "на борту", звісно. Я майже не вірю, що Кім віддасть її фактично нізащо, але дуже мало існує того, що Захід та Південь згодні йому запропонувати.

Як воно насправді буде — побачимо вже дуже скоро. Корейська весна стає все цікавішою!