fbpx
Сегодня
Колонка 18:53 14 Апр 2019

Кто кого переиграет: профессионал или новичок?

Сегодня тема наличия профессионального опыта в политике кандидатов в президенты является наиболее обсуждаемой в обществе и в СМИ. Команда Петра Порошенко активно использует тему "компетентности" в медийном пространстве. Но является ли это эффективным политтехнологическим шагом, и может ли Владимир Зеленский "переиграть" эту тему в свою пользу? (укр.).

Теорія

Під «професійністю» кандидата у президенти, як правило, розуміють відповідність освіти та наявність досвіду роботи у відповідній галузі. Петро Порошенко, на перший погляд, повністю відповідає образу досвідченого політика та державного управлінця. Маючи відповідну освіту (закінчив факультет міжнародних відносин та міжнародного права КНУ ім. Тараса Шевченка за спеціальністю "Міжнародні економічні відносини", захистив в Одеській юридичній академії кандидатську дисертацію) та значний досвід у політиці, починаючи з 1998 року. На цьому тлі Володимир Зеленський виглядає не дуже «впевнено». І хоча він має юридичну освіту (здобув у Криворізькому економічному інституті Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана), за фахом ніколи не працював. Те ж саме стосується і його політичного досвіду, який складає 3 місяці (від появи його відеоролику про висування у кандидати в президенти). В теоретичному плані, Петро Порошенко набагато більше підготовлений для президентської посади. Однак, що каже практика?

«Гладко было на бумаге, да забыли про овраги»

За останні 28 років всі президенти України в «теорії» були підготовленими до займаних посад та мали відповідний досвід. Але оцінюючи розвиток країни в глобальному контексті, складається враження, що свої професійні якості вони використовували не на користь, а на шкоду Україні. Теж саме можуть сказати й політичні опоненти про період президентства Петра Порошенка. Низькі економічні показники (за даними МВФ Україна займає останнє місце в Європі за рівнем ВВП на душу населення – $2,964) доповнені значним рівнем корупції (за індексом сприйняття корупції Україна займає 120 місце із 180 країн та має 32 бали за 100-бальною шкалою. За 5 років «зростання» відбулося лише на 6 балів) грають не на користь нинішнього гаранта. В сфері міжнародної політики, де Петро Олексійович в теорії мав набрати найбільше політичних успіхів, теж все виглядає не так успішно. Мінські домовленості укладені в 2015 році, хоч і заморозили гарячу стадію конфлікту на території Донбасу, мають низку суперечливих пунктів (як, наприклад, 11 пункт із зазначенням про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей). Також значні недопрацювання відзначалися серед роботи українських дипломатів у різних країнах. Упродовж значного часу у деяких  країнах (Угорщині, Румунії) не було українських послів. В умовах російської агресії, декілька років не було посла України в НАТО. До цього додались різні скандали, як, наприклад, із співробітником генконсульства України у Гамбурзі Василем Марущинцем, який розмістив на своїй сторінці у Facebook антисемітські дописи.

Серед перемог Петра Олексійовича  на зовнішньополітичній арені – безвіз між Україною та ЄС. Але і в ньому виявилися деякі «побічні» ефекти, як, наприклад, зростання рівня міграції з України. Як зазначив колишній президент Грузії та екс-голова Одеської ОДА Михайло Саакашвілі: «Це як коли літак знаходиться у стані падіння і йому додають швидкості. Швидкість треба додавати, коли літак злітає. Безвіз було впроваджено, коли Україна знаходилась в стані падіння і це викликає катастрофічні наслідки для демографії. Україна стає країною пенсіонерів, де молоді немає місця».

В оборонній сфері теж не все добре. Особливо показовим виявилося голосування військовослужбовців у першому турі президентських виборів.  Петро Порошенко отримав 40% голосів військовослужбовців на фронті, а відрив від його головного конкурента Володимира Зеленського склав лише 400 голосів. Хоча, на перший погляд, боєздатність української армії значно виросла, у порівнянні з 2014 роком, відчувається недостатність реформ. І справа може бути не лише у рівні умов проходження військової служби. За військові невдачі (Іловайський котел, Дебальцевський котел) та багаточисленні вибухи на військових складах ніхто з вищого військового керівництва так і не поніс відповідальності. До цього ще й додалися численні корупційні скандали в оборонній сфері, в яких фігурували, в тому числі, й колишні «бізнес-партнери» Порошенка. Все це у підсумку і призвело до не дуже успішних результатів голосування не тільки в армії, а й загалом по країні.

А що може аматор?

Останні декілька років у світовій політиці відзначається тенденція перемог у виборах непрофесійних або «несистемних» політиків. Обрання президентом США, мільярдера та шоумена Дональда Трампа  в 2016 році, стало справжньою несподіванкою для «традиційної» політичної еліти. В Європі найбільш відомими є приклад коміка  Беппе Грілло, засновника партії «Рух п'яти зірок», яка на парламентських виборах в березні 2018 року отримала перше місце із результатом 32,7% голосів. В Словенії це Мар'ян Шарец, колишній актор та комік, засновник партії «Список Шареца» та з 2018 року чинний прем'єр-міністр Словенії. Але більшість цих несистемних політиків прийшли до влади нещодавно і зараз важко сказати чи змогли вони надати своїм країнам значний поступ у своєму розвитку. Але можна навести декілька історичних прикладів, коли відсутність галузевої освіти та відповідного досвіду не заважала впроваджувати важливі зміни в державі.

Жорсткі реформатори

Найбільш успішна реформа МВС у пострадянських країнах була проведена Вано Мерабішвілі у Грузії. Її головний «архітектор» і «творець» Вано Мерабішвілі був за освітою геодезистом (закінчив гірничотехнічний факультет Політехнічного університету Грузії). Але це не завадило йому швидко і в деяких моментах «жорстко» реформувати стару та корумповану міліцію Грузії. Результати не змусили довго чекати. Вже у жовтні 2010 року Міжнародний республіканський інститут зафіксував довіру населення до поліції на рівні 84 відсотка (для порівняння: в 2003 році цей показник дорівнював 5 відсоткам). Ще один відомий реформатор Грузії Каха Бендукідзе за освітою був біологом (закінчив біологічний факультет Тбіліського державного університету і аспірантуру біологічного факультету МДУ імені М. В. Ломоносова). Але це йому не завадило стати успішним бізнесменом у Росії в 1990-і роки (у 1996 році створив холдинг «Об'єднані машинобудівні заводи» (ОМЗ), який в даний час є одним з найбільших в Росії в галузі важкого машинобудування), а потім в 2004 стати міністром економіки Грузії. Згідно з доповіддю «Ведення бізнесу» Світового банку, при Бендукідзе в 2004–2007 роках Грузія стала найреформованішою країною в світі. Зокрема, Грузія піднялася з 137-го до 11-го місця в рейтингу країн за легкістю ведення бізнесу, випередивши Німеччину і Францію.

Один із творців Оксамитової революції, дисидент та перший президент Чехії  Вацлав Гавел був драматургом. Незважаючи на свою діяльність щодо захисту громадянських прав (був одним із засновників ініціативи на захист громадянських прав «Хартія 77»), він не мав жодного державного управлінського досвіду. Виступаючи в Конгресі США в 1990 році він казав: «Леді і джентльмени, я президент всього два місяці, і я не вчився ні в одній президентської школі. Моєю єдиною школою було життя…». Це, однак, не завадило йому пробути на посту президента Чехії 10 років та домогтися вступу країни в НАТО і наблизити її до вступу в ЄС.

Професія «Політик»

Політолог Вадим Карасьов слушно зауважив, що «у політиці надія є більше, ніж професіоналізм. Політиком може бути хто завгодно: актор, режисер, лікар. У політиці головне – довіра. Можна бути професіоналом, але якщо у тебе немає довіри, твій професіоналізм нікому не потрібен. І в цей професіоналізм ніхто не буде вірити».

Звичайно, відсутність досвіду у політиці не є великим плюсом, але це не означає, що людина обов'язково через це буде у майбутньому поганим політиком. Втім, наявний професійний досвід також не є аксіомою успішного правління.

Висновки

Феномен успіху Володимра Зеленського полягає в тому, що його виборець голосував саме за «антисистемного» кандидата, який не був частиною «старої» політичної еліти. Тому немає сенсу апелювати до виборців Зеленського з тим, що в нього відсутній політичний досвід. Навпаки, посилене акцентування на цьому, тільки збільшує згуртованість його прихильників. Крім того, при вдалій майстерності політтехнологів Зеленського, тема професіоналізму може боляче «вдарити» по самому Петру Порошенку. Він безперервно перебував в українській політиці з 1998 року і є в уяві виборців Зеленського частиною старої, корупційної, пострадянської політичної еліти.

Дебати можуть не допомогти Петру Олексійовичу поставити Володимира Зеленського в скрутне положення. Адже здатність фахово говорити ще не означає це фахово робити. Більшість населення вже стомилося упродовж років слухати гарні промови політиків, але не відчувати після них жодних серйозних позитивних зрушень у житті країни. До того ж, більшість експертів сходяться у думці, що дебати суттєво не вплинуть на електоральні настрої виборців. Тому, очевидно, тактика «виманювання» Зеленського на дебати може не спрацювати. І для того, щоб схилити більшість виборців на свій бік, команді Петра Порошенка треба придумати щось більше «креативне», ніж стандартні теми про «професіоналізм».

Колонка є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться. Точка зору редакції «Рубрика» може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.

3496

Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.

Добавить комментарий

Загрузить еще

Сообщить об опечатке

Текст, который будет отправлен нашим редакторам: