Проклятие "непроходного": почему демократическая оппозиция Гриценко не смогла?
Ще до старту офіційної передвиборчої кампанії виборів президента, Анатолій Гриценко розглядався як «темна конячка», яка потенційно може скласти конкуренцію основним, на той час кандидатам, Юлії Тимошенко та Петру Порошенку. Соціологічні опитування демонстрували підтримку Гриценка рівні 10% ще до підтримки Гриценка Андрієм Садовим. Але фінальний результат лідера демократичної опозиції виявився відносно слабким — Анатолія Гриценка підтримали 6,91% виборців. Навіть Ігор Смешко, якого «політична тусовка» сприймала не інакше, як технічного кандидата проти Гриценка, набрав 6,04%. Які ж причини такого невисокого результату Анатолія Гриценка?
Стартові позиції Гриценка
Перед початком президентських перегонів в українському політикумі традиційно заговорили про необхідність об'єднання кандидатів від «демократичної опозиції». Основними претендентами на лідерство у цій ніші були Андрій Садовий та Анатолій Гриценко. З огляду на те, що в останнього рейтинг був вищим, Гриценко цілком справедливо позиціонував саме себе як кандидата, навколо якого мала б об'єднатися демократична опозиція. Але із самого початку щось пішло не так. Андрій Садовий не демонстрував великого бажання підтримати Гриценка на виборах. Про підтримку Гриценка заявив лише Демальянс, але, будемо відверті, цього було замало.
Історичне об'єднання демопозиції
Після початку реєстрації кандидатів у президенти було зрозуміло, що шанси Анатолія Гриценка скласти конкуренцію лідерам президентських перегонів примарні. Заява Володимира Зеленського про його участь у виборах повністю сконцентрувала увагу суспільства навколо цієї теми. Гриценку потрібно було робити щось дійсно потужне для того, щоб повернути увагу суспільства до себе.
Кульмінацією кампанії Анатолія Гриценка стала його публічна підтримка Андрієм Садовим. Можу припустити, що у штабі Гриценка розраховували на те, що це буде визначальним моментом, адже цього чекав ліберально-демократичний виборець. Дійсно, чекав, але ще восени. У січні-лютому суспільство вже не особливо цікавило це об'єднання, потрібний момент був втрачений.
Андрій Садовий заявляв, що його підтримка Гриценка через ефект синергії додасть йому 10% рейтингу, але перші ж соціологічні опитування засвідчили, що це не так. Подальша підтримка Анатолія Гриценка Дмитром Гнапом та Дмитром Добродомовим також суттєво не вплинули на ситуацію. Залишався ще один «джокер» — Святослав Вакарчук, але він продовжив грати у свою гру. Навіть його заклик «голосувати не по приколу» перед самим виборами вже не міг ані допомогти Гриценку, ані вплинути на підтримку Зеленського.
Млява кампанія
Чим вирізнялася кампанія Анатолія Гриценка від його опонентів? Щось «особливе» виділити важко. Дійсно цікавим можна назвати лише оголошення кандидатів на посади, які призначає президент. Але це вже не могло претендувати на потужний крок у президентській кампанії Гриценка, адже його просто на той час вже не розглядали як реального претендента на вихід у другий тур виборів.
Разом із тим, медіа-простір час від часу наповнювався тими чи іншими «ляпами» Гриценка. Більшість з них, до речі, стосувалася тих моментів, коли Гриценко імпровізував. Всі ми пам'ятаємо його доволі слабкі спроби пояснити свою версію «освіченого авторитаризму», сумнівні механізми деолігархізації, занадто нервозне спілкування із журналістом Суспільного про роль Віктора Балоги у кампанії Гриценка і далеко «неджентельменська» відповідь Юлії Тимошенко на її пропозицію об'єднатися у парламенті. Все це у сукупності не дало закріпитися Анатолію Гриценку ні як ліберальному демократу, ні як полковнику із «сильною рукою».
Думаю, що йому варто було б активніше використовувати образ лідера об'єднаної опозиції. Штабу Гриценка можна було б використовувати його образ як альтернативу і Петру Порошенку, і Володимиру Зеленському. Він має досвід у політиці, а той же час його можна сприймати як умовне нове обличчя, оскільки він, крім міністра оборони, не займав високих державних посад і не має за собою «корупційного шлейфу». Спроба привернути увагу до об'єднання із Садовим, підписавши із ним угоду про «бути чесним» була чи не єдина і занадто абстрактна. До того ж ані Андрій Садовий, ані Дмитро Добродомов чи Дмитро Гнап не вели активну агітацію на користь Гриценка. Складалося враження, що вони переклали все це на самого Гриценка. Відповідно, результат самостійної кампанії Гриценка ми вже побачили.
Феномен Смешка
Про кампанію Анатолія Гриценка неможливо говорити без згадки про Ігоря Смешка. Його висунення на посаду президента сприймалося як спроба розмити голоси за Гриценка. Але результат перевершив всі очікування. Його 6% у першому турі дозволяють йому навіть претендувати на прохід у Верховну Раду.
Як на мене, одна з причин успіху Смешка на виборах полягає у тому, що він був «більш вдалий Гриценко», ніж сам оригінал. Нечисленні виступи Ігоря Смешка на ТБ були більш впевненими, ніж у Анатолія Гриценка. Саме Смешко зміг «продати» виборцю образ сильного керівника держави, досвідченого правоохоронця, а, отже, і головнокомандувача. Гриценко ж це розгубив.
Крім того, віп-агітатор Смешка Дмитро Гордон самостійно зробив для нього набагато більше ніж ті, хто підтримав Анатолія Гриценка. Звичайно, Гордон мав значний доступ до медіаресурсу, але і Гриценка повністю ізольованим назвати не можна. Як мінімум, ICTV Віктора Пінчука надавав йому рівну можливість із іншими кандидатами брати участь у «Свободі слова».
Що буде далі із демопозицією?
З огляду на слабкі результати президентських виборів, Анатолію Гриценку буде важко втримати всю команду у купі для походу на парламентські вибори. Крім того, сам результат дуже неприємно здивував виборця, тому йому важко буде переконати електорат у тому, що він реально претендує на більш менш пристойну кількість депутатів у парламенті. Садовий вже заявив, що «Самопоміч» піде на парламентські вибори самостійно. Але об'єднаним опозиціонерам не варто поспішати розбігатися по самостійних маловідомих проектах. Не слід забувати, що після інавгурації президента традиційно йде зниження рейтингів його політичної сили через захмарні очікування населення. Тому демопозиції цілком можна претендувати на розчарований електорат новообраного президента. І саме у цій ситуації демопозиції слід бути об'єднаній, а не починати переговори про об'єднання наново.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
