Экспертократия набирает обороты. Что делать?

Юлия Корзенюк

Включаєш телебачення, відкриваєш стрічку новин у Facebook – і вашу увагу полонить велика кількість експертних думок та оцінок. Ви намагаєтесь знайти в їх словах логіку і здоровий глузд, зрозуміти, що відбувається, але ознайомлюючись з кожною наступною думкою лише заплутуєтесь, намагаєтесь зрозуміти, кому довіряти, а кому не варто. Безсвідомо ви все одно потрапляєте у тенета тих думок, які лунають звідусіль, намагаючись нав'язати вам свої інтерпретації. Ви потрапляєте у владу експертів.

Водночас всі наперебій говорять про важливість аналізу та структурування великих потоків інформації, цінність розуму і зростаючий попит на аналітиків. Більше того, згідно з рейтингом «2017 Global Go To Think Tank Index Report» українські аналітичні центри потрапили до числа найкращих у світі та Європи.

Але чому тоді так багато обговорень, і навіть кепкувань, щодо чергових екпертних думок? Нам потрібні експерти, чи вони лише ускладнюють ситуацію, і мають додаткову владу над думками кожного з вас?

Інформація – зброя нашого часу. Сьогодні світ належить передусім тим, хто вміє вдало донести її суспільству та вплинути на нього.

Керування свідомістю людей відбувається різноманітними засобами та на різних рівнях, від побутового до професійного. В менеджменті використовують поняття «керівництво знаннями», метанаративом у цьому є формування уявлення особи про навколишню дійсність.

Бути аполітичним стає все дедалі складніше, інформаційні ресурси максимально включають кожного з нас до політичних процесів, часто навіть без нашого усвідомлення. Вплив на розумові та поведінкові особливості людини здійснюється переважно через експертні методи. На сьогодні можна розділити два напрями експертної діяльності, але які є тісно пов'язані між собою:

• внутрішня. Мається на увазі обслуговування політичних еліт.
• зовнішня. Це робота з електоральним полем для досягнення політичних цілей.

Поняття «експертократії» виникло після Другої світової війни. Експерти, як носії професійного знання, почали займати все більш високі позиції у владних ієрархіях, забезпечуючи прийняття всіх ключових політичних рішень. А разом з «експертократією» з'являється і «експертофобія». Тому що людина, яка впливає на прийняття рішення, не несе відповідальності за його реалізацію, про це зазначає російський науковець Віктор Вахштайн у своїй статті «Експертократія та екпертофобія».

З розвитком демократичних процесів, громадянського суспільства та інформаційних ресурсів, які в сукупності мають на меті якомога активніше залучати широкі верстви суспільства у політичні процеси через експертні думки, відбувається нівелювання інформації, яку надає той чи інший експерт. Можна виокремити серед традиційних влад: законодавчої, виконавчої, судової та неофіційної — журналістської, своєрідну «п'яту владу», суть якої виявляється у боротьбі за максимальний вплив на свідомість громадян через подання аналітичних матеріалів, соціологічних опитувань тощо. Поряд з цим з'являється четверта влада — екпертів, яка дедалі активніше поширюється світом.

Попит на експертну думку породжений двома причинами: інформатизацією світу та масовизацією знання.

Знання – це капітал, кожна людина прагне капіталізуватися, отримавши привілегії через наявність тих чи інших знань, але масовість цього продукту – породжує неякість. Наслідками розвитку експертократії сьогодні є популізм, який хвилею йде по світу.  

В Україні особливо гостро відчувається проблема експертократії, яка межує із «експертофобією» через низьку політичну культуру та розвиток політичних, соціальних інститутів. Через це попит на якість експертної думки – невеликий, але водночас позиціювання думки, як експертної, дедалі стає популярнішим. Цьому сприяють  і соціальні мережі. Аналіз та надання критиці усього масиву інформації є неможливим. Відбувається спекулювання та маніпулювання думками навіть тих, хто справді заслуговує на довіру до своїх  експертних досліджень, тому дедалі більше починають розділяти поняття "експерт" і "лідер думки". Лідери думки – це особи, які заслуговують на довіру у суспільства, та стають своєрідною альтернативою до експертів, заміщуючи їх роль для суспільства – надання якісного аналізу дійсності та виокремлення головного.

Експертність втрачає зміст в системі інформаційного світу, вона постає своєрідним муляжем дійсності для суспільства. Ще жоден експерт не поніс відповідальність за надання неправдивих фактів, плагіату у своїх політичних експертизах.

Андрій Ашкеров зазначає, що кажуть про сказане, пишуть про написане, думають тільки про подумане – ми живемо в світі, де слова давно втратили прозорість і вступили в еру хронічного перевиробництва.

В України усвідомлення проблеми експертократії лише набирає обертів та починає активно досліджуватись.

Постає класичне запитання: що робити?

В Україні для усунення «експертофобії» є ряд нагальних завдань:

• формування інтелектуальної еліти;
• розбудова політичних інституцій, організацій, які відповідають вимогам сучасного світу та запитам населення;
• підвищувати культуру надання експертних оцінок;
• розвиток політичної, правової культури та свідомості, перш за все через надання якісної освіти та розвитку верховенства права.

І головне – пам'ятати, що зміни залежать від з кожного з нас. Варто усвідомлювати свою роль в рамках експертократії, брати відповідальність за свої слова, аналізувати інформацію, яку отримуєте і продукуєте.