День Канады: как и почему страна появилась на карте мира
Ровно 153 года назад, 1 июля 1867 – именно эта дата считается "началом формирования", "независимостью" или просто "рождением" государства Канада. Однако, чтобы в конце концов прийти к этой точке, данный процесс занял огромное количество ресурсов и времени (укр.)
Сьогодні Канада святкує свій 153-й День Народження. За своєю історіографією, їх сучасні території пережили багато історично-негативних подій. Розвиваючись як колоніальне володіння європейських держав, дані території повинні були служити спершу сировинним придатком. Однак, з самого початку, екстенсивній розбудові британській колонії заважали три основних чинники: по-перше, це місцеве населення. Будучи населеним індіанцями, які складались із різних племен в постійних війнах між собою, європейським переселенцям на північноамериканські території стало надзвичайно важко оборонятись від місцевих мешканців. Між ними тривали довгострокові війни, зокрема боротьба із гуронами, із якими пізніше було укладено військовий союз задля забезпечення власної безпеки. Ще одним із таких ворожих племен були ірокези, які перебували в постійному конфлікту з гуронами.
Такі набіги на європейські лагері приводили до далеко не гуманних відповідей у зворотну сторону. Однак, довготривалий процес за самовиживання, пережиті Семирічна війна на континенті метрополії, Американська Революції, Єднання Верхньої та Нижньої Канади, Громадянська війна в США як вплив на Канаду, дали змогу визначити пріоритети та систему цінностей Канадського народу на із проекцією на своє майбутнє.
Ще з самого початку, формуючись як колоніальні володіння Великої Британії, США мали спільний історичний синопсис із Канадою. Присутність окремішньо-побудованої держави в формі Сполучених Штатів, ставали загрозою безпеки колоніальних володінь та суспільства осередку колоніальних залишків Великої Британії. Дана проблема, допомогла згуртуватися французькому й англійському перенаселеному осередку та знайти спільні цінності проти єдиного «ворога» із півдня.
Тому, слідуючи приписам геополітичних вчень Фрідріха Ратцеля та Рудольфа Челлена не слід забувати географічні особливості регіону під час розвитку державних утворень. Ще не сформовані штати Канади та США – це країни які не тільки перебувають в сусідстві, а й закляті друзі, які можуть допомогти одне одному тільки із власних корисливих цілей.
Історичний прогрес дав змогу розмежувати кодонами дві різні системи цінностей та поглядів на історію. Опісля Американської Революції в 1775-1783 років навколо зовнішнього ворога відбулося злиття британського та французьких поселень в єдиний, який тільки почав формуватися – канадський. Це стало значним фундаментом, для подальшої прогресії формування єдиної системи цінностей, які виступали антитезою до цінностей США.
Однак, саме після Громадянської Війни в США (1861-1865) канадський народ наважився почати говорити про утворення власної єдиної держави, або принаймні реорганізації колонії. Маючи наміри підкріпитися новими ресурсами для розбудови своїх колоніальних володінь в Північній Америці, Британський уряд прийняв рішення сприяти імміграції на території Канади з усього світу. До речі, саме так перша українська діаспора й потрапила на території північноамериканського регіону.
Тому, опісля єднання Верхньої та Нижньої Канади виникала проблема формування делімітації кордонів між США та єдиною Канадою. В ході підписання чисельних мирних угод, ще між Великою Британією та Сполученими Штатами, адміністрації із обох сторін прийшли до Орегонського Договору 1846 року, який поділив врешті решт кордон між двома суб'єктами міжнародної арени уздовж по 49-тої паралелі. Водночас, відбувалась друга хвиля імміграції в Канаду із різних країн Європи. Колонія Канада почала розростатись на північні землі та все більше розвивати комплексні землі на захід.
Врешті, протягом тривалих бойових дій під час Громадянської Війни, канадці спостерігали за ситуацією, розбудовуючи свої міста, розширюючи експансію земель та будувати власну інфраструктуру. Утворились такі міста Нова Шотландія, Нью-Брансвік, Землі Руперта та інтенсивно розвивались північно-західні території, такі як Британська Колумбія, Манітоба. Приблизно, за різними даними населення Канади в 1812 році сягало менше мільйону, а вже в 1867 році налічувало 3,5млн людей. Такий значний приріст населення дав змогу інтенсивно та екстенсивно продовжувати освоєння земель.
В цей момент США, здобувши єдність, розпочали цілу низьку національних реформ. Їх темп розвитку наносив вплив на свідомість канадців. Прихильники федералізму в США змогли побудувати міцну економіку, відповідну тому часу. Вбачаючи ще більшу загрозу, аніж раніше, канадці почали задумуватись та обговорювати питання єднання всіх провінцій, яких на той час налічувалось п'ять, та решти територій, які були в «процесі освоєння».
Отже, наявність такого сусіда, як США, для Канади відігравало важливу роль. Здебільшого позитивну, аніж негативну. І хоч сприймання сусідства було вороже на початку, воно дало змогу формувати в ідеології державотворення двох об'єктів на базі теорії безпекової дилеми. Це відбувається коли два регіональні суб'єкти починають нарощувати власний військовий потенціал із метою захисту себе від зовнішнього ворога. В даному випадку США почивали нарощувати економічну консолідацію та підкріплювали це військовим елементом, а Канада у свою чергу мала відповідати симетрично діям американців. Однак, де-юре відсутність незалежного державного утворення Канади, спонукала саме її й формувати. Тобто пріоритетом національної стратегії розвитку номер один для країни кленового листа було сформувати власну державу, яка б змогла відповідати на можливі агресивні дії з боку південного сусіда.
Опісля публікації докладу Дурама в 1839 році, об'єднання Верхньої та Нижньої Канади, формування Британської Північної Америки, (яка включала сім провінцій та дві «території розвитку») – стрімкий розвиток окремішності провінцій привів загальне-просторове економічне становище Канади до колапсу. Зовнішня торгівля із Британією та США скорочувалась в декілька раз, тому представники колоній зійшлись на думках, що потрібно будувати економічні взаємозв'язки між власними провінціями, які до того старались вести власне «ізольоване господарство». В час, коли США зростало, міцнішало та багатшало, серед канадців й далі існували проблеми, які їх роз'єднували: мова, релігія та політичні погляди.
Тому, керівники провінцій вирішили зібратись, щоб обговорити реальні можливості взаємодії між собою. Конференцій відбулось три: 1864, 1865 та 1866. На першій було обговорено план – створення Конфедерації. Така ідея викликала чималу кількість питань серед керівників провінцій: які як об'єм податків, сфер впливу, регулятивну форму тих чи інших процесів, як будуть поділені функції між федеральним парламентом та місцевим урядом та ін.
Під час другої конференції, було прийнято рішення обговорити проблемні питання, які виникли на першій.
На третій конференції в Лондоні в 1866 році, три британські колонії – Канада (Верхня та Нижня), Нова Шотландія та Нью-Брансвік підписала резолюцію, яка знаменувала утворення Конфедерації. Дана резолюція отримала назву Британський Північноамериканський (Конституційний) Акт 1867 року, який досі вважається за основу конституційного права та юридичним фактом появи такої держави як Канада
Пізніше, в 1870 роках було приєднано до Конфедерації Британську Колумбію, Ванкувер, Манітоба, колонія Принца Едварда. А вже в 1905 роках було додано дві новостворені провінції Альберта та Саскачеван.
Дані події й стали кульмінацією процесу формування канадської державності, яка нині являє одну з найбільш впливових країн світу: країну кленового листа.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
