Коронавирус и дистанционка во Франции: как бунтуют французские студенты

Валерия Пампуха

Я дуже радію дистанційному навчанню. Мені більше не потрібно вставати о п'ятій ранку, щоб бути о восьмій за партою в університеті, на перерві можна читати книжку, а інколи, лише нікому не кажіть, коли з динаміків ллється вода, то можна переключитися на режим подкасту, тобто слухати викладача і займатися своїми справами. Мене влаштовує все. 

Подібну позицію підтримують далеко не всі студенти. Французькі гуртожитки, звичайно, кращі за українські. Тут є «євроремонт» і немає потреби ділити кімнату з Танею, яка їстиме борщ о 2-й ночі, але стандартний розмір кімнати не перевищує 9 м². За вищу ціну можна отримати більшу кімнату чи навіть студію, але їх на всіх не вистачає.

Дистанційне навчання у французьких університетах почалося у листопаді, а деякі закрилися ще в жовтні, і велика кількість студентів опинилися в ізоляції в гуртожитських кімнатах, які вони порівнюють з тюремними камерами з тією лише відмінністю, що вони, студенти, мають Wi-Fi. 

За останній тиждень в моєму університеті Lyon 3 Jean Moulin двоє студентів скоїли спробу самогубства. Адміністрація університету намагається попередити майбутні спроби, надсилаючи і-мейли з телефонами і сайтами, до яких можна звернутися у разі потреби. 

Буду чесною і скажу, що перша моя реакція була зовсім не емпатичною. Мене обурив і здивував той факт, що люди не можуть просто сидіти вдома і займатися своїми справами. Мені, корінному інтроверту, доволі важко зрозуміти страждання екстравертів щодо карантину. Так, мені також вже хочеться піти в ресторан, сісти на літак і побачити друзів, але я знаю, що ще трошки можу потерпіти. 

А потім я представила себе на місці студентів, які сидять 24/7 у своїх маленьких кімнатах, де біля вікна стоїть стіл, біля стінки ліжко і маленький прохід між ліжком і стінкою напроти, далі вузенький коридорчик, на ліво ванна кімната, а прямо вихід. І я уявила, який це контраст для французького студента, який звик кожного четверга ходити з друзями до бару і проводити разом вечір суботи. Тепер він може лише вчитися і рахувати кроки від столу до дверей. 

Звичайно, все питання в дисципліні. Запрограмована фізична активність на вулиці, прогулянки навколо гуртожитку і хобі, яким можна займатися у маленькій кімнатці можуть врятувати ситуацію. Одначе, ми всі різні і не однаково сильні, і не всім нам може вистачати волі дотримуватися режиму. 

Вуличні зібрання нині заборонені, тому студенти вирішили діяти через інтернет, який сьогодні має часом більше впливу, ніж вихід на вулицю. За останні дні з'явилося понад 50 000 постів під хештегом #Etudiantsfantomes, де студенти діляться своїм досвідом дистанційного навчання. 

Атмосфера дописів депресивна. Студенти стомлені, вісім годин пар на самоті перед ноутбуком не мотивують до засвоєння нових знань. До ізоляції також додалися фінансові проблеми. Якщо раніше більшість студентів підпрацьовувала в барах і ресторанах, то сьогодні вони мають право лише на 150 євро допомоги на місяць, що не є достатньою сумою для нормального життя. 

Від початку пандемії молодь звинувачують у поширенні вірусу, тому що, на думку уряду, ми ходимо на вечірки, не дотримуємося правил і відмовляємося носити маски. Такі закиди лише підливають масло у вогонь, тому тепер студенти вимагають в уряду хоча б часткового повернення до класів і спростовують популярну тезу про те, що у всьому винна молодь. 

Наразі епідеміологічна ситуація не покращується, адже на різдвяні свята було дозволено вільно пересуватися по всій території. До того ж новий вид вірусу прилетів до нас з Великої Британії. За останніми даними університети повинні відкритися у лютому. 

Чи зможемо ми повернутися до класів, а чи залишимося в ізоляції ще на довше, поки що невідомо. Одне я знаю точно: просити про підтримку ніколи не соромно. Особливо, у ці психологічно складні часи. Тому сподіваюся, що допомога, яку надають університети, хоч трошки допоможе тим, хто опинився у скрутній ситуації.

Я буду щаслива продовжувати навчання онлайн, але чи моє щастя важливіше за нещастя і дискомфорт тисяч інших? 

Авторка: Валерія Пампуха. Українка у Франції, вивчає логістичний менеджмент, захоплюється літературою