Гражданская война в Ливии: кто с кем воюет

Фото Anadolu Agency

Мария Богдановская

19 січня у Берліні відбулася міжнародна конференція, присвячена мирному врегулюванню лівійського конфлікту, що зі змінною інтенсивністю триває з 2011 року. У німецькій столиці зібралися всі ключові актори. Представники протиборчих блоків генерал Халіфа Хафтар (армія якого контролює більшу частину країни та її нафтові родовища) і Фаїс Сарадж (голова визнаного ООН російського уряду) прямо переговори не вели, однак провели індивідуальні консультації з канцлеркою Ангелою Меркель і міністром закордонних справ Хайко Маасом. А от сама зустріч, що тривала близько 4 годин,зібрала не  тільки офіційних медіаторів конфлікту (як-от Генерального Секретаря ООН Антоніу Гутерреша та Гасана Саламе), а і його негласних покровителів. Так, серед присутніх були президент РФ Володимир Путін, турецький керманич Реджеп Таїйп Ердоган, із Франції прибув Емманюель Макрон. Список учасників загалом довгий та вражаючий.

Сам факт, що Німеччині взагалі вдалося зібрати на конференцію всіх ключових акторів конфлікту, свідчить про певну перемогу європейської дипломатії. 

Фото Teller Report

Про що домовилися?

На завершення зустрічі голова німецького МЗС Хайко Маас метафорично висловився, що ключ до конфлікту знайдений. Мовляв, його треба лише вставити у замок та повернути.

Що ж стоїть за цим обнадійливим висловлюванням?

Першим кроком до завершення війни стала домовленість країн,що підтримують різні політичні сили Лівії, ввести ембарго на поставки зброї та відмовитися надсилати туди живу силу. Також було досягнуто компромісу на рахунок необхідності забезпечення довготривалого режиму припинення вогню. Із цією метою створять відповідний комітет з моніторингу за формулою «5+5» (порівну від кожної воюючої сторони)

По завершенню переговорів сторони підготували спільний документ, який у подальшому повинна схвалити Рада Безпеки ООН. Крім вище зазначеного, він також містить зобов'язання для сторін конфлікту припинити переміщення військ територією країни, сприяти появі єдиної армії та безпекових структур, поновити мирний переговорний процес, необхідний для проведення в майбутньому президентських та парламентських виборів

Поки що результати зустрічі у Берліні — лише декларація добрих намірів. Однак вона становить більш суттєвий крок до потенційного мирного врегулювання, ніж будь-які спроби до цього.

Наприклад, 13 січня у Москві мало відбутися підписання перемир'я між воюючими сторонами. Проте переговори провалилися. 

Важливо розуміти, що як у веденні, так і у вирішенні більшості сучасних конфліктів, доля лівійського конфлікту не залежить виключно від урядів або населення Лівії.

Що взагалі відбувається у Лівії?

Громадянська війна у Лівії триває із 2014 року. Їй передував ще один збройний конфлікт всередині країни, який розпочався у 2011 році та став частиною «Арабської весни»  – серії антиурядових повстань у Північній Африці та Леванті. Якщо перша війна велася проти диктатора та незмінного з 1969 року лідера країни Муамара Каддафі, то друга – за владу над усією країною та її ресурсами. А останніх – чимало. Лівія має найбільші розвідані поклади нафти на всьому африканському континенті. 

 Для того, щоб розуміти, чому це так непросто, поглянемо на карту. Лівія – велика пустельна країна, яку населяють племена, що живуть переважно за своїми правилами.

Зображення створене на сайті The true size of

Тому й конфлікт багатовимірний, а його головні протиборчі сторони сформувалися далеко не одразу. 

Ще у лютому 2011 року противниками Каддафі був створений альтернативний орган влади – Перехідна національна рада Лівії (англ. National Transitional Council). Уже в серпні 2012 вона передала свої повноваження обраному населенням парламенту, що отримав назву Загальна національна рада (The General National Congress/ General National Council). І все було би добре, якби всередині 2014 року до влади в парламенті не прийшли ісламісти. Гарним запитанням тут буде, в якому саме парламенті. 

Справа в тому, що у серпні 2014 року відбулися чергові парламентські вибори. Орган отримав назву Палата представників (House of Representatives, HoR) і повинен був замінити Загальну національну раду. Із результатами не погодилися ісламістські політичні сили. Розуміючи, що в новому органі вони перебували б у меншості, вони продовжували засідання в Загальній національній раді, заявивши, що це єдиний легітимний орган влади у країні, та створивши свій власний уряд, що отримав назву The National Salvation Government – Уряд національного порятунку. Такий волюнтаризм, насправді, не був повністю позбавлений сенсу. Справа в тому, що явка на виборах була вкрай низькою.

Фото Reuters

Через загострення ситуації Палаті представників довелося переїхати зі столиці до міста Тобрук (на сході країни). Тим часом, Загальна національна рада продовжувала засідання у столиці Тріполі. 

Далі у грудні 2015 року за посередництва ООН сторонам вдалося підписати так звану Схіратську угоду, що започатковувала нові спільні органи для управління країною – Президентську раду Лівії (Presidency Council – діє як колективний голова держави) та Уряд національної єдності (Government of National Accord), а також Державну раду (законодавчий орган, сформований із Палата представників). Ці структури визнані та підтримуються ООН. Очолює (тимчасовий за своєю природою) Уряд національної єдності Фаїз Мустафа аль-Саррадж. Однак на сьогоднішній день назва виконавчого органу не відповідає дійсності, оскільки ще в 2017 році Лівійська Палата представників пішла на розкол і вийшла з угоди, ставши ще одним суперником у боротьбі за владу в країні. 

Іншою фігурою, яка здійснює вплив на перебіг політичних процесів у Лівії є генерал-майор Халіфа Хафтар – командувач Лівійської національної армії (Libyan national army). Він розпочав свою діяльність, оголосивши масштабну повітряну та наземну атаку проти ісламістів у країні під назвою «Гідність». Маючи на меті очистити країну від тероризму, Хафтар вступив у боротьбу практично з кожною політичною силою на території країни. Нині його основним опонентом вважається Фаїз аль-Саррадж, уряд якого генерал не визнає. Хафтар контролює більшу частину країни та, як вважається, підтримує Лівійську Палату представників. 

У 2017-18 роках спостерігалися перші спроби до примирення двох основних сторін конфлікту – тобто Уряду національної єдності та генерала Хафтара. Переговори проходили в Об'днаних Араських Еміратах, а згодом у Франції, де політики дійшли згоди про формування законодавчої бази для проведення наступних виборів. Попередньо, вони повинні були відбутися у грудні 2018, але цього не сталося. Інші спроби переговорів успіхом не увінчалися, а тим часом армія Хафтара зі змінним успіхом намагається штурмом взяти столицю Лівії Тріполі, де нині продовжує працювати Уряд національної єдності.

12 січня, починаючи з опівночі, воюючі сторони погодилися на встановлення режиму припинення вогню. 

 Для наочності пропонуємо вашій увазі таку спрощену схему:

Як зазначають експерти, у лівійському конфлікті мало виключно національних акторів. Усі вони підтримуються та фінансуються різними країнами. Приблизно розподіл виглядає таким чином:

Як бачимо, протистояння за владу в країні відбувається не лише всередині Лівії.