Библиотеки: думай глобально, действуй локально. Что библиотеки дают Украине?
На початку липня 2023 року в Великій Британії було оприлюднене дослідження щодо діяльності локальних бібліотек проведене Університетом Східної Англії, на замовлення благодійного фонду «Libraries Connected» за фінансової підтримки державної організації Ради мистецтв Англії та бібліотечних служб на сході королівства.
У висновках дослідження йдеться: бібліотеки Англії надають безкоштовних послуг для читачів своїх бібліотек щонайменше на 3,4 мільярди фунтів стерлінга щорічно. Утримання однієї бібліотеки-філії становить мільйон фунтів стерлінгів на рік і окуповується в шестикратному розмірі. Ініціатори дослідження задоволені висновками, такі цифри говорять самі за себе – фінансування бібліотек вигідно Сполученому Королівству.
В Україні жодного разу не проводилося подібних досліджень. Але це не є перешкодою для швидких діагнозів цілій сфері. Навколо культурне і культурне середовище давно винесло свій вирок: бібліотеки – це рудименти доцифрової епохи. Книжкові склепи загублені в часі і просторі.
Перше, що кидається в очі і не дає спокою багатьом – бібліотек занадто багато. Дійсно, в порівнянні з країнами Європи (до слова, в згаданій Великій Британії 3,667 публічні бібліотеки на 63,33 мільйони населення), в Україні близько 12 тисяч. Правда, раніше, їх було цілих 15 тисяч, але після впровадження децентралізації тисячі були закриті місцевою владою, а з початком повномасштабного вторгнення сотні пошкоджено, десятки знищено.
12 тисяч для культурного ландшафту вагома цифра, якщо подивитися на те, що музеїв в Україні налічується близько 5 тисячі, а театрів – 113. Важливо підкреслити, що на утримання бібліотек та їх працівників кошти виділяються з різних рівнів бюджетів: більшість на балансі місцевого, найменше на балансі державного.
Що ж робить однакові за діяльністю інституції «прибутковими і потрібними» в Великій Британії і такими «збитковими і марними» в Україні?
Дослідження у Великій Британії фокусувалася на послугах, які надають бібліотеки Англії мешканцям своєї громади. Серед них: навчання цифрової грамотності (зокрема доступ до інтернету та стаціонарного комп'ютера, оформлення резюме, створення поштової скриньки, реєстрація на державних порталах тощо), освітні заходи для дітей (навчання з кодування, надолуження шкільної програми (як наслідок, дистанційного навчання під час СOVID-19), заходи з промоції охорони здоров'я, підтримки українських біженців і, очевидно, фаворита в сфері бібліотечних послуг – видача книжок та матеріалів на різних носіях. Це невичерпний перелік, але репрезентативний і… дуже знайомий бібліотекарям України.
Більшість з цього щодня робиться і в бібліотеках такої далекої для британців України. А ще багато чого, що нашим британським колегам складно уявити. Наприклад, в кожному регіоні України, у великих і маленьких містах, в селищах та селах, на базі бібліотек плетуться маскувальні сітки для війська, шиються різного типу білизна та державні стяги на передову, готуються окопні свічки, енергетичні батончики, сухпайки, збираються аптечки, і це поміж заходів для реабілітації дітей героїв, різної допомоги внутрішньо переміщеним українцям, освітніх лекторіїв, поетичних вечорів, курсів української мови, презентацій книжок, вебінарів-семінарів для громадського сектора, концертів, виставок, кінопоказів, фестивалі, благодійних ярмарків. Бібліотеки привчають сортувати сміття, майструвати, вишивати, малювати, співати і танцювати, не боятися самовдосконалюватися та реалізовувати себе, а ще бути активними та небайдужими до своєї громади, регіону та країни.
І це все проводиться роками в Україні, за умови маленького фінансування, старої інфраструктури, неповноцінного технічного забезпечення, подекуди без центральної каналізації та інтернет-покриття і, головне, неконкурентної заробітної плати працівників бібліотеки. Неактуальною законодавчою базою та, як наслідок, совєтською системою оцінки ефективності бібліотек.
Чи можливо зараз виміряти вплив бібліотек на суспільство України? Теоретично, звісно, можна. На локальному рівні, узявши окрему бібліотечну систему. За політичної волі адміністрації бібліотеки. Є навіть спеціально розроблені методички з формулами, як це обрахувати . Стосовно усієї країни – важче, бо автоматизовані бібліотечні інформаційні системи в бібліотеках не є у порядку речей. Цифри представлені в теоретичному досліджені, ймовірніше будуть необ'єктивними. Звітність, яку заповнюють бібліотеки, сформована ще у минулому столітті, радше баласт для бібліотекарів, ніж дороговказ для покращення якості наданих послуг. І не слугує опорною точкою для влади, щоб зрозуміти, як і для чого працюють бібліотеки.
Питання реформи бібліотечної галузі час від часу виринає в медіа (зараз у контексті відбудови постраждалих бібліотек), ще рідше у профільних відомствах, але ніколи не зникає з порядку денного у дискусіях професійної спільноти. Розроблена стратегія бібліотек України до 2025 року не отримала свого втілення, новий «Закон про бібліотеки і бібліотечну справу» досі не ухвалений. Але охочих змінювати бібліотеки від цього менше не стає. Правило дій локально, думай глобально – тут зазнає викривлень. Філософія бібліотек – відкритість і робота для кожного, грають злий жарт, адже дозволяє маніпулювати багатопрофільним експертам діяльністю бібліотек та змінювати усю щоденну роботу на користь фотогенічного фасаду.
Ставлення до бібліотек як суспільством так і колегами по цеху маргіналізувалася роками. Варіювалася від «а хтось читає книжки? Все ж є в інтернеті» до «хтось ходить в бібліотеки за книгами? Все ж є в інтернеті!». Навіть низька купівельна спроможність українців та протидія піратству не стримує експертів до повального крику: «бібліотеки неефективні – закрити бібліотеки». Політична короткозорість так само заважає зрозуміти, що бібліотеки – це ті самі єдині громадські простори, про які з придиханнями говорять активісти, і що вже зараз вони роблять свій внесок в розбудову і формування сильнішої України, поки хаби, смарт-простори тільки на стадії проєктування.
Бібліотеки – це не мавзолеї палітурок під пафосним ім'ям «Знання». Бібліотеки – це мотузочка, яка поєднує тебе з саморозвитком, культурою та громадою. Саме в стінах бібліотек відбуваються неочевидні суспільні зміни, бо бібліотеки – це про спільноту, взаємодію і про її результат, що матеріалізується у книги, журнали, диски, платівки на бібліотечних полицях та сховищах. А ще бібліотеки – це дзеркало пріоритетів суспільства та можновладців. Як виглядає бібліотека – так виглядає її громада, її народ, її держава.
Ми захоплюємося бібліотеками Європи, Америки, радо відвідуємо їх, тегаємо у своїх дописах і не соромимося позувати в стінах європейських книгозбірень, в думках протягуючи «І нам б таке..», при цьому навряд чи хоча б раз на рік відвідаємо власну району бібліотеку, щоб справедливо оцінити поліпшення її інфраструктури, списку послуг та нових книжок на полицях.
Закордонні колеги так само борються за увагу, але дилема «to be or not to be» стоїть виключно у фінансовій площині. 72% британців вважають, що бібліотеки важливі.
Ми віднаходимо свою ідентичність, розкриваємо по-новому своє мистецтво, культуру, напоюємося своєю поезію та літературою. І в цьому нам часто-густо допомагають бібліотеки. Для науковців – це пошук джерел та літератури, для митців – це простір презентації своїх картин, скульптур, різних витворів, для громадян – це можливість вивчити свою мову і отримати таке бажане мовне середовище, опанувати нову професію чи познайомитися з цікавими людьми.
Україна, що бореться за свою ідентичність, немає права на таку розкіш, як недооцінювання роботи бібліотек. Попри нашу фінансову скруту, на відміну від того ж Сполученого королівства, кількість гуманітарних викликів перед Україною в рази більше ніж в королівства. Британцям не треба доводити, що вони британці, їм не треба вивчати свою мову, шукати аналоги закордонному культурному продукту, боротися з зростаючим безробіттям, перекваліфікацією, адаптацією військових та постраждалих у війні до мирного життя.
Сотні країн у світі не мають таких викликів, як ми. Вони політично стабільніші, економічно спроможніші, але при цьому вони не сумніваються в бібліотеках і їх роботі, не соромляться називати їх на ім'я, і щиро підтримувати їх діяльність.
Особливо гостро постане питання ключової ролі бібліотек, як провідників української ідентичності, як готових безпечних майданчиків для кожного і кожної після деокупації півдня та сходу. Саме широка бібліотечна мережа цих регіонів, що під час окупації була використана російською агентурою в зомбуванні населення, після очистки фондів та кадрів зможе допомогти українській владі розпочати діалог з населенням, впровадити м'яку силу для дерусифікації території, сформувати національну ідею серед молодшого населення, що в свою чергу зможе забезпечити стабільність та зменшення напруги в регіоні.
Отже, бібліотеки – важливі, були і будуть. Вже зараз вони формують українське суспільство, і щоб працювали ще більше ефективніше, треба позбавлятися упереджень щодо них і активно з ними працювати. Закиди в бік бібліотек справедливі, тільки якщо мова йде про повільність реформи та вʼялість бюджетних вливань у сферу, а все, що стосується питань існування бібліотек як таких відбувається на фоні цілковитої некомпетентності та світоглядної обмеженості.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
