Алжир и Судан: между демократией и диктатурой

Анатолий Максимов

Перехідний період у будь-якій країні рідко буває простим. Втім, у більшості переважають демократичні цінності: влада, яка йде, передає справи своїм наступникам, вводить їх у курс справи (або ні, таке теж буває). Всі інші або долучаються до кабінету, або намагаються передбачити перші кроки нового лідера всередині країни та на міжнародній арені.

Але в Африці раптова зміна людей у керма може вилитися у місяці застою та криваву боротьбу за владу, у якій страждають та втрачають свої життя звичайні громадяни. А кожні нові вибори загрожують узурпацією владних повноважень. Насправді, це велика вдача, коли після перевороту або відсторонення лідера держави армії та цивільним політикам вдається домовитись та запустити процес. Так стається далеко не завжди. Часто військові мають великий, навіть вирішальний вплив на політику країни і так просто здаватися не збираються, отримуючи максимальні преференції в уряді та парламенті і фактично залишаючи контроль та вплив на рішення за собою. Нижче будуть розглянуті два випадки з останніх новин Африки: перехідні періоди в Алжирі та Судані, які розвиваються двома різними шляхами. 

Судан: хитка угода з надією на краще 

У Судані все почалось у грудні 2018 року через економічні проблеми та обмеження на видачу хліба та палива. Зі сходу країни злість перейшла на столицю, Хартум, де викликала перші серйозні виступи проти тоді ще чинної влади. Вулиця тепер вимагала відставки Аль-Башира, який керував Суданом вже 30 років. Прорив стався 6 квітня: люди оточили площу перед штаб-квартирою армії, вимагаючи, щоб військові скинули диктатора. 11 квітня армія відсторонила та арештувала Омара Аль-Башира, закінчивши цю сторінку сучасної суданської історії. До влади прийшла Тимчасова Перехідна Рада генералів на чолі з Абдель Фаттахом Абдельрахманом Бурханом. 

Військові заявили, що мають на меті спокійно передати владу, проте цього не сталося. У відповідь на це Суданська Професійна Асоціація — головний двигун протестів, об'єднання лікарів, вчителів та юристів — керувала акціями на вулиці. Всю весну та більшу частину літа у країні вирували протести, які забрали багато життів, у тому числі дітей-школярів. Напруга поступово зростала, а вихід із ситуації побачити було просто неможливо.

Армія, намагаючись посилити свою позицію на майбутніх перемовинах, жорстоко вбивала протестувальників, скидаючи їх тіла просто у Ніл (події 3 червня 2019 року). Втім, на вулиці вийшло ще більше людей. Це змусило дві сторони, генералів і цивільну опозицію Альянс за Свободу та Зміни, все ж увійти в офіційні перемовини за підтримки Ефіопії, ООН, західних держав та Африканського Союзу, які діяли як посередники. І от, через два місяці та після десятків жертв, конституційну декларацію було нарешті підписано і введено у дію.  Вона передбачає перехідний період на три роки, створення нового органу — Суверенної Ради — яка складатиметься з 11 людей (6 цивільних, 5 генералів, останній цивільний за консенсусом). Буде запрошений новий прем'єр та створено кабінет. Частину часу керувати Суверенною Радою будуть генерали, частину — її цивільні члени. Втім, це лише підписана угода, яку ще треба ефективно імплементувати, не допустивши нової військової диктатури, а у Судані є військові командири, які не втратять можливість. Наприклад, Мохаммад Хамдан Даголо, якого звинувачують у силовому придушенні протестів і який не приховує своїх владних амбіцій, був вірним Аль-Баширу, але коли політичний вітер у країні змінився, швидко підтримав протестувальників. Він має підтримку впливових акторів у регіоні: ОАЕ, Саудівської Аравії та Єгипту, а стабільний Судан входить у їхнє коло інтересів. 

Підсумовуючи, важливо зазначити, що "система Аль-Башира" за 30 років настільки вкоренилася у суспільстві та уряді, що на її демонтаж підуть роки. Ніхто не може передбачити, чи не отримає за цей час Судан нового диктатора, у "хакі" чи у костюмі. Також не слід забувати про ісламістів, Дарфурську кризу, конфлікт у Кордофані та війну у Південному Судані. Усі ці фактори разом з поганою економікою країни, можуть вплинути на подальший розвиток подій. 

Україна теж має зацікавлення у Судані: окрім постачання туди гуманітарної допомоги, Судан може зацікавити українських інвесторів у галузях продовольства (його у Судані не вистачає), особливо зернових культур, а також фармацевтики (на ліки у Судані величезний попит, але коштують вони багато). Наразі, між країнами інвестиційного співробітництва не зафіксовано. Щодо економічних показників, то у першому кварталі 2019 р. обсяг торгівлі товарами між Україною та Суданом склав 9,42 млн. дол. США. Експорт – 9,359 млн. дол. США. Імпорт – 61,1 тис. дол. США. Головною статтею українського експорту в Судан стали ті ж зернові: 7,06 млн. доларів США. 

Втім, слід пам'ятати, що Судан є вірним союзником Росії, який голосував за їх резолюції і проти українських на ГенАсамблеї ООН і досі знаходиться у списку держав-спонсорів тероризму. Переконати суданців встати на український бік у дипломатії буде вкрай непросто. 

Алжир: три місяці без результату 

Алжир теж пройшов через протести, з тією різницею, що вже колишній президент Абдельазіз Бутефліка пішов сам. Він мав поважний вік та останнім часом хворів, що спочатку не завадило йому висунути свою кандидатуру на новий президентський термін. Це сталося у квітні, але через три місяці, Алжир так і не зміг заповнити вакуум влади та пройти через перехідний період. 

Як і в Судані, вулиця вимагає абсолютно нового соціально-політичного договору, без участі політиків "старої системи". Вимоги стандартні: звільнення політв'язнів, дозвіл вільно висловлюватися, опозиційні партії мають балотуватися, посилення боротьби з корупцією. Не як у Судані, тимчасова влада бажає провести вибори якнайшвидше. Логічно, що дві сили мають зійтись десь посередині та домовитись між собою, але поки що цього не сталося. Опозиція, знову ж таки на відміну від Судану, поділена між собою і по різному бачить цілі та способи виходу із ситуації. Як бачимо, є бажання, але чітких дій немає… 

До того ж, після перемоги Алжиру на Кубку Африки, інтерес до вуличних виступів з вимогами змінити алжирський політикум почав слабнути. Після того, як кілька молодих людей було кинуто за грати через демонстрацію забороненого берберського прапору, а також через спеку та свята вулиця вже не збирає мільйони. Насправді, влада першою пішла на поступки, запропонувавши діалог, але ця пропозиція була відкинута. Вулиця Алжиру не має такого потужного ядра як Суданська Асоціація, тому не створила серед своїх лав лідерів, які могли б представити вимоги протестувальників для входження у перемовини та їх успішного завершення. Вулиця не вірить ні владі, ні опозиції, і це затягує зашморг загальної недовіри. 

Тимчасовий голова Алжиру, хворий на онкологію Абделькадер Бенсалах, який був запрошений на цю посаду після 90-денного тимчасового строку, розповідає про "дорожню карту": діалог між обраними представниками, без участі армії та його кабінету. Але це виглядає малореально та занадто ідеалістично. Кінцева мета — вибори президента. Держава, за словами Бенсалаха, буде просто суворим, але нейтральним арбітром. Орган, який мав би народитися з перемовин, призначив би дату виборів. Уперше з 1962 року це не було би рішенням влади. Він же повинен був розробити новий закон про вибори, і врешті організувати та провести їх. Влада, яка відсторонено спостерігає та, найголовніше, приймає результати виборів? Це звучить занадто революційно для Африки. Якщо це станеться, то уряд Алжиру заслужить визнання за витримку та дотримання демократії під час складного перехідного періоду. Через свою хворобу, Бенсалах хоче скоріше покинути крісло, але наразі невідомо, чим все закінчиться.

Для України, Алжир залишається важливим партнером, але через нестабільну ситуацію МЗС України опублікувало застереження для громадян України щодо відвідин Алжиру і перебування у країні під час гострої фази політичної та безпекової кризи. 

Втім, це не заважає активному розвитку дипломатичних та економічних відносин. Так, 8 червня цього року Посол України в Алжирі Максим Субх провів переговори з Генеральним директором Космічного агентства Алжиру Еззедіном Уседдиком. Сторони домовились про активізацію співпраці у космічній галузі. Алжирська компанія "Sonelgaz" також вітає співробітництво з Україною у енергетичній сфері. Окрім цього, Алжир готовий імпортувати більше українських кормових культур. Згідно з інформацією Державного комітету статистики України, зовнішня торгівля товарами протягом 2018 р. склала 411 млн. 174 тис. дол. США (у 2017 р. – 540 млн. дол. США). Експорт товарів склав 390 млн. 780 тис. дол. США (73 % у порівнянні з 2017). В основному, Україна експортує до Алжиру чорні метали (311 млн доларів), далі йдуть зернові, жири та олії (20 млн доларів). Цікаво, що імпорт з Алжиру до України зріс на 366% до 20 млн доларів. Це в основному сіль, сірка, фосфати, каміння, палива і нафта. 

З наведеного вище зрозуміло, що як тільки у цих двох країнах стабілізується ситуація та прийде до влади новий уряд,то для українського бізнесу відкриються нові експортні можливості, нехтувати якими не варто.