Встреча выпускников: идти или не идти? Спросили у психолога

Сумували за своїми однокласниками? Якою б не була ваша відповідь, швидше за все зовсім скоро вони дадуть вам про себе знати. На носі — зустрічі однокласників (і от чому їх проводять саме у лютому? холодно, сіро, і останнє, на що є час та натхнення — це повертатися до рідної школи, дорогою шмигаючи носом). Втім, у ці дні знаходиться багато охочих поностальгувати за шкільними часами, юністю, першим коханням, давніми мріями. Та все ж побачити вже дорослих однокласників поспішають не всі. Когось бісить, що колишні сусіди по парті хваляться успішною кар'єрою, квартирами і машинами, інших дратують розповіді про дітей і чоловіків. Так навіщо ходити на ці зустрічі, коли ви живете зовсім іншим життям? 

На ці та інші питання з радістю погодилася відповісти дипломована психологиня Таміла Насирова.

Мені соромно… йти?

«Навмисно уникати зустрічі з однокласниками люди можуть через страх негативної оцінки і незадоволеність своїм дорослим життям» — відповідає пані Насирова. І справді, багато осіб стикаються з труднощами, і коли колишні однокласники хизуються щасливим сімейним життям та успішною кар'єрою, часом важко буває похвалитися схожим, «не відставати». Усе як у школі: ми ніби досі десь змагаємося, десь перемагаємо, а десь пасемо задніх. Тільки замість оцінок, фізики, історії та математики маємо тепер кар'єри, родини, подорожі, квартири, машини. Щось маємо, щось — ні.

Олександра з міста Стрий на Львівщині поділилася з «Рубрикою» своїми відчуттями щодо шкільної зустрічі: «Коли в чаті почали з'являтися фото дітей і щасливих матерів, я зовсім втратила надію на приємний вечір. Справа в тому, що за 10 років я можу розповісти тільки про те, як працювала, скільки країн відвідала, але ці теми не входять до кола інтересів вечора зустрічі випускників. Тому попри бажання побачити старих друзів я вирішила залишитися вдома«. Схожі відчуття можуть виникнути у багатьох, різними можуть бути лише приводи для них.

«Щоб набратися сміливості для зустрічі, треба насамперед працювати з власною самооцінкою«, — радить психологиня. «Варто згадати свої успіхи, вчитися любити себе, а головне – не ставити собі завдання сподобатися і спілкуватися там з усіма без винятку. Як кажуть, силою не будеш милою! Також не ідеалізуйте інших (усі успішні, а я — ніхто), бо у кожнісінької людини у житті є злети та падіння, але не всі афішують негатив. Одним з важливих завдань є вирішити для себе, навіщо саме ви туди йдете, що хотіли би від вечора отримати, і як його провести. Мрійте! І йдіть реалізовувати плани з любов'ю до себе. Звісно, якщо думка про зустріч дається надто складно і викликає цілковитий негатив, не потрібно себе силувати. Власне, психологічне благополуччя повинне бути пріоритетом для кожного».

Бажаю побачити старих друзів, але чи варто?

Посиденьки з колишніми однокласниками викликають різноманітні переживання для кожної людини. І якщо ви знаєте, що вам буде комфортно спілкуватися з сусідами по парті, тоді ця зустріч може позитивно вплинути на вашу самооцінку і дати зрозуміти, який довгий шлях ви пройшли з того часу, як покинули шкільний двір. Вечори з однокласниками завжди мають елемент порівняння: як було і як стало тепер, тобто тут має місце і зняття масок, стирання ілюзій про людей або себе. Звісно, можливі і розчарування. Так, Андрій з Київщини поділився, що після 30 років по тому, як не бачив свого найкращого шкільного друга, знайшов себе у розпачі, дізнавшись, що сусід по парті трагічно загинув у автокатастрофі.

Втім, зустрічі однокласників мають багато позитивних сторін, серед яких і приємна ностальгія за безтурботністю юності, ба навіть можливість корисного  нетворкінгу. Олена з Харкова, яку минулого року звільнили з улюбленої роботи, знайшла нове місце працевлаштування після поради однієї зі шкільних подруг, з якою вона зустрілася на вечорі випускників. 

«Звичайно, зустрічі випускників мають позитивний вплив на особистість. Я б сказала, вони доповнюють картинку з минулого і дають можливість хоч на мить відволіктися від рутини та повернутися до безтурботного дитинства«, — каже Таміла Насирова. Прикладом, що такі зустрічі справді потрібні і є чудовим способом провести час є зустріч випускників села Білозірка на Тернопільщині 50 років по тому, як покинули шкільні стіни. 

«Ми сміялися і плакали, обіймалися, згадували минуле, було так приємно, так затишно на душі», — розповідає колишній учень, який відвідав зустріч. 

Хоч із 28 випускників прийшло лише 18, бо хтось живе за кордоном, а когось уже навіть немає на цьому світі, шкільні друзі із посмішкою на обличчях згадували веселі історії і обіцяли зустрітися у такому складі бодай ще раз. 

Іти чи не йти? Вирішувати вам. Та зрештою, чому би й ні.