Германия продолжит поддерживать Кремль: что обсуждали Меркель и Путин на встрече в Москве

Фото Reuters

Мария Богдановская

11 січня канцлерка ФРН Ангела Меркель та міністр закордонних справ Німеччини Хайко Маас прибули до Москви на переговори з російським очільником Володимиром Путіним. У центрі зустрічі, ініційованої главою Кремля, – загострення ситуації на Близькому Сході. Однак не оминули увагою також і Україну. «Краще говорити одне з одним, ніж одне про одного»,  – заявила Меркель перед початком переговорів тет-а-тет, які тривали майже 4 години. По їх завершенню лідери країн виступили на прес-конференції.

Хоча про зустріч і стало офіційно відомо лише цього вівторка, запланована вона була вже давно. Про що домовилися та чого очікувати далі – спробуємо розібратися. 

ЧОМУ САМЕ ЗАРАЗ ВИРІШИЛИ ОБГОВОРИТИ КОНФЛІКТ У ЛІВІЇ?

Німецька та російська сторони обговорили шляхи врегулювання лівійського конфлікту. Канцлерка анонсувала готовність проведення міжнародної конференції в Берліні, де за столом переговорів слід зібрати як представників визнаного ООН уряду на чолі з Фаїзом Мустафою аль-Сарраджем, так і силами генерала Халіфи Хафтара. Путін, у свою чергу, наголосив, що до процесу повинні бути також залучені «реально зацікавлені у врегулюванні держави». Крім того, за словами російського очільника, він та президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоганще на переговорах у Стамбулі 8 січня домовилися «закликати всі воюючі сторони до припинення вогню з 00:00 годин 12 січня». 

Важливо розуміти: Німеччина не зацікавилася Лівією спонтанно. По-перше, для ЄС громадянська війна у країні – економічний та політичний виклик через проблему біженців. Особливо чутливою в цьому контексті є саме Німеччина, де політика «відкритих дверей» для шукачів притулку отримала негативну реакцію в суспільстві. По-друге, офіційний Берлінуже давно виступає медіатором у конфлікті. Не напряму, а опосередковано, шляхом дипломатичної взаємодії з країнами, що підтримують різні лівійські уряди. Тут і держави регіону (як-от, Єгипет чи Об'єднані Арабські Емірати), і свої ж європейські партнери. Справа в тому, що у Європейського Союзу (як завжди) немає єдиної думки щодо варіантів врегулювання кризи, і цим вакуумом активно користуються Туреччина та, власне, Росія. До того ж, порівняно слабкий інтерес до лівійської кризи виказує США. Із метою не допустити цілковиту втрату регіону Європою Меркель і намагається проявити ініціативу та започаткувати переговорний процес. Більше того, для Німеччини це ще й можливість примирити країни всередині ЄС і, у першу чергу, залучити на свій бік Францію (яка продовжує підтримувати невизнаний ООН уряд під керівництвом Хафтара). 

Однак далеко не всі погоджуються з лідерством Берліна у цьому процесі. Альтернативним майданчиком переговорів може стати Стамбул чи Москва. Тому що для них конфлікту регіоні – джерело радше можливостей, а не проблем. Крім того, для обох країн доволі прийнятна стратегія застосування до Лівії сирійського сценарію розподілу сфер впливу та співпраці в такому форматі. Більше того, незважаючи на те, що тут вони підтримують різні сили, ідея послабити та розколоти ЄС видається більш ніж консенсусною для Путіна та Ердогана.

СИРІЯ. НОВІ ТРИВОГИ СТАРОЇ ВІЙНИ

У ході прес-конференції Путін заявив, що ситуація в Сирії поступово стабілізується, а також наголосив, що остання поступово «повертає свою державність». Він нагадав про завдання Конституційного комітету по створенню законодавчого регулювання мирного процесу, а також запевнив, що Росія разом з Іраном і Туреччиною підтримуватиме «Астанинський формат» переговорів. 

Меркель також акцентувала увагу на здобутках у регулюванні конфлікту й досягненні домовленостей щодо двох нових гуманітарних коридорів у напрямку сирійської провінції Ідліб. Вона зазначила, що для Сирії існує лише політичний шлях виходу із кризи. Проблема лише в тому, що цей політичний шлях торувати без Росії (та врахування її амбіцій) неможливо. У 2015 році, втрутившись у перебіг війни та врятувавши президента Асада, Кремль зумів закріпитися та посилити свій вплив у регіоні. Розуміючи, що, на відміну від Лівії, сирійський конфлікт буде вирішувати точно не Європа, німецькі видання назвали Берлін «Zaungast», тобто стороннім наглядачем у процесі. 

Фото Reuters

НАСЛІДКИ ЗАГОСТРЕННЯ СИТУАЦІЇ В ІРАНІ

Ситуація в Ірані залишається в епіцентрі новин та політичних дискусій. На прес-конференції лідери Німеччини та Росії закликали до необхідності збереження Спільного всеосяжного плану дій – договору, відомого як Іранська ядерна угода. На думку Меркель, хоча документ неідеальний, він, усе ж таки, може бути основою для подальших переговорів. Іран не повинен мати ядерну зброю, а також виходити з угоди 2015 року (чого він поки що не зробив, хоча й призупинив зобов'язання по технічним пунктам угоди).

Тієї ж думки дотримується і російський президент. Він також заявив, що європейським партнерам-учасникам угоди слід дотримуватися свого зобов'язання щодо введення фінансового механізму підтримки торговельних обмінів із Тегераном Instex (без застосування доларів США, тобто в обхід американських санкцій проти Ірану). 

З огляду на те, що у Москви традиційно гарні відносини ще й з Тегераном, може скластися враження, ніби для Росії ситуація (у прямому сенсі) на всіх фронтах Близького Сходу надзвичайно виграшна. 

↓Читайте також

Конфликт между Ираном и США: кого убили и чем это грозит миру?

Це водночас і так, і ні. Сприятлива вона тому, що показує: по-перше, без Путіна переговори щодо вирішення (поглиблення?) криз у регіоні малоймовірні. По-друге, стратегія максимального тиску США на своїх антагоністів та  небажання Вашингтону координувати кроки з партнерами підштовхує Європу до співпраці з Кремлем, політика якого на цьому тлі більш зважена та пропорційна. Однак Москва як партнер Тегерану може не тільки пожинати плоди з безладу, що відбувається, а й випадково бути втягнутим у нього (наприклад, у контексті Сирії, де Іран та Кремль виступають на одному боці). Ідея про відкриту конфронтацію видається малоймовірною, однак про мир та виключно дипломатичні методи взаємодії також говорити не доводиться.

Фото Reuters

А ЩО Ж СТОСОВНО УКРАЇНИ?

Цього разу зустріч менше стосувалася українського питання, хоча поза увагою не залишили досягнення угоди на 5 років про транзит російського газу нашою територією, а також «Північний Потік – 2». Зокрема, відповідаючи на питання журналістів, Путін зазначив, що добудувати його самотужки Росія зможе або до кінця цього року, або в першому кварталі 2021. Меркель же додала, що Німеччина продовжуватиме підтримувати Кремль. 

За її словами, у мирному процесі на Донбасі спостерігається хоча б частковий, але успіх. Путін же привітав подовження закону про особливий статус Донбасу та назвав його «кроком у правильному напрямку», хоча й наголосив: останній повинен бути закріплений у Конституції і має стати безстроковим. «Мінські домовленості» було названо ключовим документом для мирного процесу, дотримуватися якого повинні всі сторони.

Як бачимо, українське питання на певний час вийшло з фокусу, поступившись місцем потенціальній ескалації на Близькому Сході. Тривожить те, що під впливом останньої Москва отримує більше важелів впливу на Євросоюз. Однак, можливо, саме розуміння такої загрози вплине на трансатлантичне партнерство ЄС та США і допоможе їм поступово вийти з кризи відносин.