Знакомые все лица: чего Украине ждать от Виктора Орбана

І якщо ФРН та Франції, хай не тріумфально, але вдалося відстояти ідеї «єдності в різноманітті» і довести відданість цінностям старої доброї ліберальної демократії, Угорщина продемонструвала, що боротьба триває і робити оптимістичні прогнози поки що рано.

Отже, «Фідес», яку очолює Орбан, у коаліції з Християнсько-демократичною народною партією отримала дві третини голосів у парламенті. Старі «нові» політичні сили втримали владу, знову запропонувавши жорстку міграційну політику (категорично відмовляючись від розміщення біженців на своїй території), натяк на відродження колишньої імперської величі (підписання Тріанонськогодоговіру Антантою із тодішнім королівством Угорщина в 1920 роціпризвело до втрати країною 2/3 своєї території на користь сусідніх держав. Так було відчужено і Закарпаття, між іншим), а також чітко окресленого та абсолютно реального ворога – Джорджа Сороса. Безумовно, політична програма містила й інші, але менш інтригуючі пункти: підтримка традиційних галузей промисловості, посилення регулювання діяльності міжнародних банківських та фінансових груп, що присутні у країні, а також зниження рівня безробіття і стимулювання повернення угорських громадян із-за кордону.

Фото Reurers

Під час попереднього перебування на посаді прем'єр-міністра Орбан надзвичайно негативно висловлювався стосовно мовного закону, ухваленого у вересні 2017 року. Так, лунали обіцянки (підкріплені подальшими діями) щодо блокування ініціатив України в ЄС та НАТО. Крім того, МЗС Угорщини розцінило відновлення військової бази в Берегово як сигнал, що Київ вбачає в національних меншинах Закарпаття загрозу. Гострі суперечки викликало і питання подвійного громадянства жителів українського Карпатського регіону. Зареєстрований у Верховній Раді законопроект, згідно з яким особам з угорським та українським паспортами необхідно було б визначитися, якому з них надати перевагу, зняли із розгляду. Українське законодавство не допускає біпатризму. На процедуру виходу із громадянства іншої держави надається два роки. Однак головна проблема полягає навіть не стільки у процесуальних особливостях законодавства, скільки в тому, що майже 100 тисяч жителів Закарпаття не поспішають ідентифікувати себе виключно як українців. Не з патріотичних, а радше практичних міркувань.

Оскільки в епіцентрі українсько-угорського протистояння під час минулої каденції Орбана перебував саме Закон про освіту, зупинимося на ньому детальніше. Суть протистояння, попри свій явний політичний характер, перебуває більшою мірою у правовій площині. Будапешт вважає положення акту щодо збільшення питомої ваги української мови у навчальному процесі представників меншин звуженням їх прав. А це, згідно із міжнародними стандартами, недопустимо. Разом із тим Угорщина відкидає не менш переконливий аргумент Києва, що вивчення державної мови сприятиме повноцінній інтеграції цієї категорії населення в українське суспільство та відкриватиме їй нові професійні горизонти. Експертне рішення по даному питанню винесла Європейська комісія «За демократію через право» (відома також як Венеціанська комісія). Вона, зокрема, підтримала тезу, висунуту українською стороною щодо необхідності більшого включення меншин у загальнодержавні процеси шляхом спілкування, буквально, однією мовою. Венеціанська комісія також визнала радикальний характер запропонованих змін і наголосила, що оскільки сам ЗУ «Про освіту» є рамковим (тобто встановлює загальні засади), він не містить чітких механізмів щодо до того, як саме  буде здійснюватися викладання державною мовою на різних стадіях навчального процесу. Окремо Комісія наголосила на необхідності забезпечення належного рівня викладання як мовами, офіційними у ЄС (угорської, зокрема), так і тими, які такого статусу не мають (російська). Загалом, рекомендації звелися до необхідності продовжити перехідний період та застосування більш збалансованого підходу в імплементації норм закону. Нинішня ситуація не влаштовує Угорщину, однак держава «відволіклась» на парламентські вибори, тому суттєвих змін у риториці та діях Будапешту поки що не спостерігається.

Так що ж очікувати нам від пана Орбана? Чесно кажучи, прогнози з цього приводу – справа досить невдячна. Важко зрозуміти, що чекати від людини, яка ратувала за безвіз і домоглася ратифікації Угорщиною договору про Асоціацію, а паралельно критикувала санкції проти РФ і підписала із Росією контракт на модернізацію АЕС у місті Пакш. Утім, саме тому Орбан справедливо вважається одним із найдосвідченіших політиків Угорщини: він уміє діяти гнучко, раціонально та виключно в інтересах своєї країни.

Причин для відвертої паніки немає: на Заході у нас не буде нового «дезорієнтованого» та ображеного центральною владою Криму. Угорщина не зможе дозволити собі закликів до сепаратизму. Доти, доки держава залишається другим найбільшим реципієнтом коштів від Євросоюзу, ситуація відносно стабільна. Звичайно, симптоматичною стала позиція Будапешту щодо прийму (а точніше, не прийому) мігрантів. Попри заклики і тиск з боку європейських інституцій Угорщина залишаться непохитною у відмові, консолідуючи навколо себе східноєвропейських однодумців.

Загалом, ситуацію, що склалася, можна зрозуміти і певною мірою навіть виправдати. Угорщина теж змінювала одне історичне ярмо на інше. Довгі періоди перебування під іноземною владою закономірно змінювалися імперською ейфорією. І от, коли здавалося, Будапешт нарешті отримав повну свободу дій, ЄС для нього стає необхідним злом. А от для населення- просто злом. Орбан зробив те, що роблять завжди і всі: розділив опозицію, не давши їй змоги виступити єдиним фронтом, використав гнівний настрій населення, звинувативши зовнішнє втручання у всіх внутрішніх проблемах держав, знайшов щирого друга та союзника (В. Путіна), а ще – ворога. Тут уже якось менш вдало і реалістично, але фінансист Сорос із його грантами та ліволіберальними університетами підходить на таку роль досить непогано. А Закарпаття — це так, для того, щоб продемонструвати вплив, значимість і головне, незалежність від рішень Брюсселю, Парижу, Берліну чи будь-якої іншої впливової столиці. Тому не варто очікувати особливої послідовності у заявах. Якщо пану Орбану запропонують кращий варіант, ніж той, що складається зараз, він погодиться. Києву ж необхідно і надалі проявляти стійкість і твердість у власній позиції. Угорщина не Росія з її слабкими уявленнями про непорушність кордонів та мовні меншини. Нам же необхідна солідарність ззовні та консолідація всередині. Тоді є всі шанси на нормалізацію стосунків.