Смешанные чувства. Какие последствия для Украины имеет встреча лидеров G7

По-перше, на конференції обговорювали українське питання. У спільній заяві йдеться, що Франція та Німеччина найближчими тижнями проведуть зустріч у Нормандському форматі для досягнення конкретних цілей. Канцлер ФРН Ангела Меркель заявила, що бачить за необхідне прямі переговори між новою українською владою та Кремлем.

Російська Федерація вже висунула умови проведення наступної зустрічі: серед них розмежування сил і воєнної техніки в зоні конфлікту та фіксування на папері формули, висунутої німецьким президентом Вальтером Штайн-Майєром. Остання полягає в наданні Донбасу особливого статусу від моменту проведення місцевих виборів, а після доповіді ОБСЄ про їх результати – його закріпленню на постійній основі. Останній запит викликає чимало питань щодо реалістичності зустрічі загалом. Однак тут потрібно взяти до уваги декілька моментів: по-перше, у Кремлі також зазначили, що хочуть зрозуміти бачення ситуації новим українським урядом, що має бути сформований цієї осені. По-друге, якщо сторони таки зберуться, це буде перший повномасштабний Нормандський формат для Макрона. А останній, як свідчать нещодавні події (переговори з Путіним напередодні саміту), сповнений ентузіазму щодо досягнення зрушень в українсько-російському конфлікті. Ці фактори дещо розширюють поле для торгу на рахунок проведення переговорів.

Другим важливим моментом щодо конфлікту з Москвою стало те, що незважаючи на заяви американського президента Дональда Трампа (який запропонував ідею повернення Росії до лав G7/8), більшість країн-членів клубу його не підтримали. Сам очільник Білого дому на одній із прес-конференцій відповів, що його ініціативу розділяють «інші», а також, що він сам «був здивований цією підтримки від деяких із них». Однак імен не назвав. Це й на краще, інакше б американський президент опинився в досить незручній ситуації. Як зазначають дипломати, присутні на одному з неофіційних заходів у рамках саміту, Великобританія, Франція, Канада та Німеччина заявили, що виступають проти повернення РФ до саміту в якості повноправного члена. Японія залишилися осторонь, очікувано ідею підтримала Італія (однак офіційний Рим зараз переживає процес формування нового уряду, і хоча він дуже схожий на старий, усе одно, жодному з них не до справжніх суперечок навколо російського членства в групі G). Основним мотивом Трампа повернути Росію в G7/8, за повідомленнями, є необхідність обговорювати з Москвою напряму ситуацію навколо Сирії, Північної Кореї та Ірану. Президент неодноразово наголошував, що запросить Путіна на наступний саміт, який проведуть в США.

Окремо слід наголосити на позиції голови Європейської Ради Дональда Туска. Останній у виступі 24 серпня нагадав, що «причини, чому Росію виключили з G8, усе ще наявні». Він, до речі, чи не єдиний політик, який за пояснення взяв не лише війну на Донбасі, а й анексію Криму та провокації у Керченській протоці в листопаді минулого року. Політик також розширив коло причин недопущення Росії назад: неповага до верховенства права й прав людини, а також відсутність руху в бік ліберальної демократії. Туск навіть висловив пропозицію, що у якості гостя на наступний саміт замість Путіна потрібно було б запросити президента України Володимира Зеленського.

Однак на цьому обнадійливі сигнали для нас практично вичерпуються. Неможливо не відмітити, що нові санкції проти РФ за невиконання Мінських домовленостей, хоч і обговорювали, але не ухвалили, а будь-яких письмових гарантій Україні не надали (це вперше, починаючи з 2014). У такій ситуації варто зосередитися на тій єдності, що все ще існує між світовими лідерами та намагатися укріплювати її за рахунок внутрішньополітичних поступів. Дипломатичними зусиллями слід продовжувати нагадувати про справжні масштаби проблеми та не обмежувати їх виключно війною на Донбасі.

Трамп завжди був симпатиком РФ і вже другий рік поспіль конфронтує з рештою групи G. Сам же саміт досить яскраво репрезентує, наскільки полярними можуть виявитися інтереси ліберальних демократій та до яких несприятливих наслідків це може призвести. Така крихкість – не синонім зникнення інтересу до вирішення українських проблем. Але це 100%-ий сигнал, що займатися ними вічно ніхто не збирається.