“Возвращать” в тело и иметь живой контакт: советы от психотерапевтки, как успокоить детей во время вражеских атак

Повномасштабна війна росії проти України триває вже майже два роки. Багато хто ніби звик, але саме нині у частини дітей починає проявлятися до того прихована тривога, зазначає аналітично орієнтована психотерапевтка Тамара Придатко. Вона отримує багато звернень батьків з цього приводу. Експертка пояснює:

"Тобто діти раніше справлялися, а от зараз з'явилися труднощі. Це свідчить про те, що насправді працює накопичувальний ефект. Нам треба бути готовими до цього".

Дітям від дорослих потрібна безпека і підтримка. 

Дуже важливо підтримувати дітей у зимовий сезон, коли багато холоду і темряви. Тим паче коли доводиться чути вибухи й перебувати якщо не в укриттях, то в коридорах і ванних кімнатах своїх домівок.

Важливо готувати дітей до можливих труднощів заздалегідь і мати живий контакт з ними.

"Якщо ми говоримо про діток допідліткового віку, то важливо їх підготувати. Без потреби запалювати свічечки, співати разом. Щоб вони звикали до того, що це нормально в нашій сім'ї, що ми можемо це робити. Тоді це їх навпаки заспокоюватиме, а не вводитиме в паніку", — говорить психотерапевтка про можливі ситуації з тривалими вимкненнями світла, як це було торік.

З підлітками важливо тримати живий контакт. Більш дорослі діти часто відволікаються ґаджетами. Але ґаджети не знімають тривогу, не дають можливості пережити ситуацію, каже Тамара Придатко. 

"А нам потрібно дати дітям можливість і спосіб впоратися з емоціями. Дітей потрібно «повертати» до тіла, до дихання. Ми можемо апелювати до такого: «А пам'ятаєш, в тебе колись боліло коліно і ми з тобою впорались? А що б зараз тобі могло допомогти? Що я можу для тебе зробити?»" — наводить приклад експертка. 

Також діти повинні мати чіткий алгоритм дій для випадків, коли потрібно йти в укриття. Такі алгоритми давно випрацювані в садочках і школах, коли діти беруть в укриття рюкзаки. Подібні алгоритми мають бути і вдома.

Наприклад, що завдання дитини, якщо є тривога і вибухи, — просто взяти улюблену іграшку чи подушку і йти в укриття.

Ми говоримо дитині: "Так, це страшно, але ми це вже з тобою переживали і я поруч".

Якщо в укритті є така можливість, то можна попрацювати руками, використовуючи підсвічувальні дощечки. Можна разом з дитиною щось плести, малювати тощо. Крім цього, можна розповідати казки чи просто історії. 

Тобто якщо є змога, ми обов'язково підключаємо дрібну моторику або фантазію і таким чином переключаємо дитину в тіло, пояснює психотерапевтка.

"Так, зараз може бути страшно. «А от відчуй, як твоя рука почувається просто зараз» — і її прямо можна постискати", — дає пораду Тамара Придатко. 

Вона пояснює: "вихід з тіла" через надмір емоцій не дає дітям впоратися з ситуацією, і таке "повернення" в тіло може їм у цьому допомогти. 

Є спеціальні терапевтичні книги про війну, розроблені саме фахівцями-психологами. 

Але перед тим як їх читати, треба отримати згоду дитини на це. Бо не всі діти можуть бути готовими: для когось це може бути занадто страшно, у когось на війні тато чи мама, і ця дитина сприймає всю інформацію більш чутливо.

"Ми не відгороджуємо дитину від війни, тому що діти все одно про це знають, чують і бачать, але ми даємо інформацію помірно", — каже Тамара Придатко.

За час війни, що триває ще з 2014-го року, з'явилося немало художніх книг, у яких війна вплетена через певні образи та метафори. Якщо вони створені у співпраці чи з рецензуванням і схваленням фахівців з дитячої психології, то такі книги також можуть спрацювати.

Якщо в книзі є не тільки війна, а й вихід з неї, то діти це досить добре переживають. Дуже важливо показати, що колись не буде тривог.

Найменші діти не знають чи не пам'ятають життя до великої війни. А для дітей, у яких батьки воюють з 2014-го року, немає поняття "життя без війни", вони не розуміють, як це, нагадує Тамара Придатко. 

"Але в цих книжках описано, що, наприклад, єнотики повернулись додому і відновлювали свою домівку. Це виглядало страшно, був попалений ліс, але вони мали змогу щось зробити, якось його прикрасити, посадити щось нове і так далі. На мою думку, це хороша історія про те, що є продовження. Нам важливо дітям дати можливість вижити й прожити зараз, щоб у них було продовження життя", — наголошує психотерапевтка.

Але тут так само треба зважати на стан дитини. Якщо вона дуже лякається від кожного "виходу" ППО, то ми не будемо читати з нею книжку про війну. Ми спочатку стабілізуємо її стан, і це вже більше психологічна робота, а вже потім можемо пропонувати читання, пояснює Тамара Придатко. 

Вона акцентує: "Як батьки вдома ми мусимо дати можливість дитині емоційно себе підтримати й стабілізуватись".

Дорослі багато дискутували, чи потрібні були їм цього року на площах ялинки. Але для дітей удома, з ялинкою чи без, має бути свято. Тамара Придатко не має в цьому сумнівів:

"Я думаю, що ми не маємо права відбирати у дітей свята. Ми вже дорослі, у нас їх було достатньо і ми якось по-своєму до цього ставимось. А в дітей і так багато чого відібрано. Тому чи рушити на якусь національну ялинку — це вибір кожної сім'ї окремо, але я вважаю, що в кожної дитини має бути дитинство, щоб потім вона могла вирости й робити це дитинство для інших".

На жаль, наша нація і так уже дуже "покусана" цією війною і ми ще зараз не можемо навіть сказати наскільки.

"Батьки зобов'язані підтримувати життя своїх дітей. Якщо з професійної психологічної точки зору, то я вважаю, що ми не маємо право відбирати в дітей свята, якщо ми можемо хоча б щось зробити", — каже психотерапевтка Тамара Придатко.

Буває таке, що у батьків немає сил ні на що, але все одно за змоги варто спробувати зробити навіть щось дуже маленьке, як-от подивитися добрий веселий фільм разом. 

"Діти мають вірити, що в цьому світі не тільки зло, вони мають бачити іншу сторону. Тому я за те, що, звичайно, маленькі радощі повинні бути. Діти не можуть горювати постійно, інакше вони не виживуть. Їм потрібно і сумувати, і боятись, але отримувати щось хороше, що може бути в житті", — говорить експертка.

До речі, "Рубрика" тут розповідала про дитячі книги, які допоможуть батькам. А тут ми розповідали, як працюють терапевтичні "Хоробрі казки".