Защищать иначе: истории тех, кто воюет без оружия

У День захисників та захисниць "Рубрика" розповідає історії тисяч українців на прикладі трьох жінок, які захищають країну без автоматів у руках. Вони мають іншу зброю — слово, закон і вміння об'єднувати.

"БУР залишає щось новостворене. Навіть якщо це об'єднані БУРом люди"

2014-ий рік. У Львівській освітній фундації вирішують — потрібно їхати на Схід. Ще до цього вони часто зв'язуються з мешканцями щойно звільненого Краматорська, запитують про те, в якому стані місто і якої допомоги потребують місцеві. Тоді просто беруть і їдуть. Відтоді й дотепер цей принцип у БУРу, тобто волонтерської організації "Будуємо Україну Разом", безвідмовно діє. 

"Їх поїхало четверо. Андрій, Юрко, Тарас і Віталій. Вони, очевидно, побачили в місті багато зруйнованих будівель, які постраждали під час звільнення міста. Через певний час вони повернулися в Краматорськ, але вже з підсиленням волонтерів. Почали знаходити якісь будівельні матеріали, щоб допомагати людям. Це був кінець літа, наступала осінь й відповідно зима. Людям були потрібні домівки", — розповідає програмна керівниця БУРу Віра Пасішнюк. 

Сама Віра за кілька років приїхала на БУР поволонтерити тиждень чи два, а залишилась мінімум на п'ять років. Тепер вона одна з тих, хто створює цю волонтерську програму. Тоді, у 2014-му вдалося відремонтувати у Краматорську 25 квартир в одному з найбільш пошкоджених будинків. Тепер же БУР працює по всій країні. Ремонтує помешкання, малює мурали, створює креативні простори, дитячі майданчики і, найголовніше, зв'язок між людьми.

"Тоді, у 14-му в Краматорську молодь, яка лишалася там і щодня підходила, аби допомагати й працювати, щодня ввечері мала якісь рефлексії, розмови біля вогню і розмови, чому так сталося. Ця молодь згуртувалася і вирішила, що хоче разом щось робити далі. Буквально через два місяці виникла ідея створення першого простору, молодіжного хабу, де і далі можуть збиратися молоді люди, працювати, творити, робити якісь проєкти чи просто спілкуватися.

Так виникла Вільна Хата в грудні того ж 14-го. І це стало таким своєрідним поштовхом, що коли приїжджає БУР, то він вібудовує зруйноване фізично і  БУР залишає щось новостворене. Навіть якщо це об'єднані БУРом люди", — говорить Віра.

Сама дівчина часто їздила й досі їздить на табори. Спілкується з волонтерами, організовує роботу команди, займається розробкою нових ідей та їхнім втіленням. Віра і весь БУР включно з волонтерами, які доєднуються хоча б на тиждень, серед тих, хто веде битву на культурному полі і намагається повертати людей в той час, коли воєнні мусять повертати території. 

У 2021-му вийшов комікс про те, як починався БУР. І щодня триває історія про те, як він продовжується. 

"Особистий номер засновниці «Юридичної Сотні» перетворився на гарячу лінію"

Серпень, 2014-ий рік. "Таке гаряче літо", — каже Юлія Морій, коли розповідає, з чого почалась історія "Юридичної Сотні". Організація надає безкоштовні юридичні консультації бійцям АТО і супроводжує їх на всіх етапах перед судом — надає первинну правову допомогу. 

"«Юридична Сотня» була заснована ще в середині 14-го року. По факту, вона утворилась як фейсбук-спільнота юристів, які один одному передавали з різних регіонів історії поранених бійців, яким потрібна допомога з оформленням документів. Також вони ходили в київський госпіталь і допомагали з документами там. 

Тоді саме був серпень, таке гаряче літо 14-го року. Взагалі не було налагоджено нічого ні зі статусами, ні з документами, ні з тим, як оформляти поранення. Було дуже багато поранених, але як оформляти їм підтримку, ніхто на той час не думав", — розповідає директорка організації Юлія Морій.

Впродовж пів року фейсбук-група юристів росла і розширювалась по всій країні. До "Юридичної Сотні" приєднались близько 200 людей, які на волонтерських засадах робили все, аби закон обороняв захисників і захисниць країни, а не створював їм додаткові труднощі. З часом юристи розробили інформаційну пам'ятку з найбільш поширеними запитаннями, яка досі лишається затребуваною.

"І в середині січня 15-го року була офіційно зареєстрована громадська організація. А почалося все з супроводу людей в державних органах, телефонних консультацій… Також особистий номер засновниці перетворився на гарячу лінію. Потім у 15-му році знайшли фінансування на заснування повноцінної гарячої лінії, на яку звертались і звертаються досі ветерани по консультацію. Волонтерський рух трохи спав, а запит на правову допомогу тільки зростає. До того ж, це запит на якісну допомогу", — ділиться Юлія.

Сьогодні на рахунку "Юридичної Сотні" вже 13 прийнятих і чинних законів, ще 5 законопроєктів на розгляді у Верховній Раді. Організація доєдналася до створення Міністерства у справах ветеранів і щомісячно надає допомогу понад 1200 військовослужбовцям, ветеранам та їхнім родинам. 

"Солдати не знали, за що вони воюють. А волонтери дали їм сенс"

"Для мене все почалося з моєї журналістської роботи. Я у 14-15 роках працювала в газеті «Україна молода» і була на стрічці новин. Тоді був пік війни. Тоді ж журналісти писали, як через кордон носили бронежилети і як небайдужі збирали гроші на армію. Вся ця інформація, яка проходила через газетні сторінки, відкладалася і в мені", — розповідає Наталка Позняк, журналістка й письменниця, що збирає історії волонтерів і розповідає їх на всю країну.

У 2020-му вийшла книга Наталії "Волонтери: сила небайдужих". Це 28 історій волонтерів зі всієї України. І це спроба авторки нагадувати про те, що війна триває і що ми досі повинні об'єднуватись. 

"Ми 70 років жили під мантрою «лишь бы не было войны». Ми дуже боялися цієї війни. А вона прийшла. Було важко зрозуміти, що це дійсно війна. І воювати було важко. Солдати не знали, за що вони воюють. А волонтери дали їм сенс", — каже письменниця.

Наталка їздить країною і розповідає про волонтерство. На її фейсбук-сторінці — дописи про АТО і про те, коли в якому місті вона буде. І численні дописи волонтерів, де позначена Наталка. Коли запитую, чи бувала вона сама на передовій, скромно відповідає: "я так… кілька разів проїхалась". Спершу написала про волонтерів, а вже тоді поїхала з ними на фронт. 

"Коли я приїжджала з волонтерами на передову, хлопці казали, що враження таке, ніби війни вже нема. Якщо подивитись новини, головна тема — це ковід, а війни уже нема. І нас уже нема. Дуже хочеться нагадати, що інфобульбашка — це одне, а війна продовжується. Зараз у волонтерстві лишилися одиниці і вони тримаються лише на своїй зоні відповідальності. Коли вони йшли, то не вимагали нічого. Єдине, чого вони хотіли, — це розуміння, що вони роблять щось корисне для суспільства. І коли зараз на це не звертають увагу, коли кажуть, що армія забезпечена, це знецінення дуже сильно б'є", — ділиться Наталка. 

Жінка говорить — її книга це персональна спроба сказати "дякую" всім волонтерам і кожному, хто перерахував армії бодай 5 гривень, вірячи, що вони когось врятують.