Анатомия большой лжи боевиков: гибель группы «Донбасса» под Павлополем

Окупаційна влада на частини території Донецької та Луганської областей для підтримки лояльності місцевого населення восени 2014 року-взимку 2015 року активно вкидали в інформаційний простір відомості про те, що в Донецьк активно «проникають українські диверсійні групи, які з мінометів обстрілюють житлові квартали». І реально час від часу 82-мм міни прилітали у двори донеччан.

Так звана «влада» активно взялася ловити диверсантів. Бували дні, коли повідомлення про такі знищені групи в тиждень обчислювалися десятками. Тоді й виник відомий вислів штатного пропагандиста «донецьких» Едіка Басуріна про «сміттєвози з встановленим мінометом».

Однак місцеве населення відмовлялося вірити в «коварных укропов», адже прекрасно знали, хто може їздити під час комендантської години і підозрювали в організації таких провокацій самих бойовиків. Тому в якийсь момент з'явився жахливий за цинізмом план – захопити військовослужбовців ЗСУ на лінії протистояння, і, розстрілявши їх, надати тіла як доказ існування групи диверсантів.

І така нагода трапилася їм дуже скоро. 23 грудня 2014 року під час виїзду на коректування артилерійського вогню в районі між Маріуполем і окупованим Новоазовськом, поблизу села Павлопіль, у засідку потрапила група з трьох розвідників. Причому це були добровольці у чистому вигляді – бійці неформальної групи «Купол» – Юрій Гринько, Ігор Глєбов та В'ячеслав Жила. Вони загинули у перші хвилини під щільним гранатометно-стрілецьким вогнем.

Група «Купол» була однією з багатьох неформальних підрозділів, які виникли весною-влітку 2014 року. Віктор Дегтярьов («Сенсей») зібрав три десятка ветеранів, які у різні часи проходили службу у морській піхоті, воювали у Придністров'ї та інших останніх «гарячих точках», мали таким чином військовий досвід. Під час боїв під Іловайськом у серпні 2014 року «Купол» фактично виконував функції розвідувального підрозділу у складі батальйону НГУ «Донбас», причому ніхто з них не був офіційно оформлений.

Після Іловайська група фактично продовжувала виконувати різні «доручення» штабу АТО у прифронтовій зоні, але знов таки – у неформальному статусі.  Так, наприклад, один з загиблих – В'ячеслав Жила подав документи на зарахування у склад 131-го розвідбату, але не встиг оформитись.

Взагалі двоє з загиблих – В'ячеслав Жила (1975 року народження) та Ігор Глєбов (1971 року народження) – були родом з Харкова, а Юрій Гринько – з Новоайдару Луганської області. В'ячеслав був активним учасником Революції Гідності, у складі місцевої Самооборони брав участь у захисті мирних акцій від нападів проросійських сил, у звільненні будівлі Харківської облдержадміністрації. На фронті – з липня 2014 року, учасник боїв за Іловайськ.

Також ветераном боїв піл Іловайськом був і Юрій Гринько, який раніше проходив службу у 73-му морському центрі спецпризначення в Очакові (за це мав псевдо «Очаків»). У загоні «Купол» він воював з червня 2014 року.

Тіла загиблих перевезли до Донецька і дуже швидко на одному з російських телеканалів продемонстрували біля підбитої і згорілої легкової автівки. А також крупним планом були показані документи загиблих бійців групи. Таким чином їх видали за тих міфічних диверсантів, які їздили по Донецьку з мінометом і обстрілювали мирних мешканців.

Але подальші події – оборона Донецького аеропорту, захоплення Дебальцевого – не дали росіянам розвинути цю тема. Тіла наших бійців під час чергового обміну наприкінці 2016 року віддали. Почався процес впізнання по ДНК.

Тіла В'ячеслава Жили та Юрія Грінько були ідентифіковані у грудні 2016 року – і 23 грудня бійців «Купола» поховали одночасно у Харкові на Алеї Слави Безлюдівського кладовища та у Новоайдарі. Ігор Глєбов був ідентифікований тільки на початку 2017 року і 4 лютого знайшов свій останній дім на Алеї Слави на Безлюдівському кладовищі Харкова.

Причому точну дату смерті було не встановлено офіційно, на хресті зазначено лише рік — 2014…

Намагання облити брудом українську армію завершилось для донеччан кривавим фіналом.

22 січня 2015-го о 09:00 за київським часом по вул. Купріна була обстріляна зупинка громадського транспорту «Завод Донгормаш». Перший залп припав на трамвайні колії, метрів за 300 від кільця. Наступний — накрив саму кінцеву зупинку громадського транспорту.

У підсумку загинуло 8 мирних громадян віком від 35 до 68 років, ще 13 людей було поранено. Одразу після обстрілу (дуже оперативно) бойовики влаштували «парад полонених»: на місце трагедії привели колону з 17 військовополонених українських військовиків, серед яких був Олег Кузьміних. Бойовики завдавали ударів йому в обличчя перед відеокамерами, публічно звинувачували у скоєному злочині та змусили їх вантажити тіла загиблих.

Об'єктивного розслідування провести не вдалось – 24 січня спостерігачі від міжнародної організації Human Rights Watch повідомили, що воронки на місці обстрілу засипані за наказом «місцевої влади», через що їх обстеження вже не видається можливим.

А не так давно – влітку цього року один з бойовиків Денис Лотов опублікував відео, де пояснював обстріл як результат збройної сутички між угрупуваннями російських казаків та батальйону «Оплот». За його свідченнями, «казачкі» намагалися обстріляти базу бандформування «Оплоту», проте влучили у зупинку громадського транспорту.