Що наш гумор каже про нас
Ганна Кочегура в стендапі з 2017 року. За фахом філологиня нідерландської й англійської мов та літературознавиця, звикла досліджувати текст, тому і гумор розглядає через призму аналізу — як він працює і над чим сміються люди. Вона говорить, українцям не звикати жартувати про болюче:
"У козаків біди немає — є пригодонька. Помітила оцей феномен, що коли у нас відбувається абсолютна срака, ми починаємо з неї жартувати. У козаків, наприклад, перед боєм була традиція насміхатися над ворогом і таким чином знижувати його моральний дух. І скільки не копаєш, це завжди було в українському характері — жартувати над найстрашнішим. Бо коли пожартував, то наче частину контролю собі повернув, показав, що ти ще можеш з цього посміятися".
Ганна Кочегура. Фото: "Підпільний Стендап"
Свою комедію вона називає "спостереженням", рефлексуючи над тим, що відбувається навколо.
"У всьому ти шукаєш щось смішне, і все одно, як не крути, наше життя пов'язане з війною. Це загальний контекст, в якому ми існуємо", — говорить комікеса.
Комедія — інструмент, через який можна розповідати складні теми, навіть якщо ця тема — війна. І на кожному етапі нашої боротьби жарти змінювалися, адаптуючись під суспільні переживання та ситуацію в країні.
2022 рік, декілька місяців з початку повномасштабного вторгнення. Освітлене підвальне приміщення, в якому зібралися десятки людей. На сцену виходить комікеса і питає: "Що вам каже ваш внутрішній голос?" І голосно озвучує те, що дотепер крутиться у головах мільйонів: "Йобана блять русня!"
Цією комікесою була Настя Зухвала. З того часу вона сама себе називає професійною ненависницею русні.
"Будь-який культурний вияв не існує без часового контексту. У 2022 році жарти про чмонь були доречними, тому що українцям потрібно було адаптуватися до того, що відбулося, перш за все деконструювати образ ворога як сильного, і шляхом цього адаптуватися. З часом, коли перший шок війни минув, почалася дискусія, чи доречно це. Ми все ще жартуємо з росіян, але вже в іншій тональності. Жарти — це не завжди метод уникнення", — вважає Настя Зухвала.
"Сенс комедії в тому, що вона рефлективна і про щось. Тобто це не просто жарти, а якась думка про соціальні, економічні, суспільні проблеми. Й усі вони повʼязані з політикою. Навіть якщо дуже захотіти, не вийде бути аполітичним. Та й, як на мене, аполітична комедія — це якась редукована форма комедії", — зазначає Ганна.
Гумор може як конструювати сприйняття, так і відображати його. Якщо вам болить війна, ви не лише жартуватимете, а й думатимете про це в усіх аспектах свого життя. Настя Зухвала каже:
"Національна ідея — вона або є, або її немає. І якщо вона є, то це ніби щось, що за замовчуванням присутнє, наче призма, через яку ти все робиш. І це стосується не лише творчості, але й інших маленьких деталей: починаючи з того, що ти не купуєш чай, який продається в росії, закінчуючи тим, що це постійно крутиться у твоїй голові, і, як наслідок, знаходить своє відображення. У моєму випадку — через гумор".
Настя Зухвала. Фото: "Підпільний Стендап"
Вона додає — через гумор ми можемо формувати ставлення до важливих подій і те, ким ми, як суспільство, станемо. Однак, хоч це є частиною нашої природи, він не завжди доречний у контексті.
"Є сакральні теми, про які треба говорити серйозно. І де я, наприклад, не бачу сенсу ні якось помʼякшувати, ні розмивати. У першу чергу, це наші національні трагедії. Завдання полягає в тому, щоб підсвітити памʼять, а не в тому, щоб полегшити сприйняття.
Досвід проживання великих трагедій — це те, що має визначати нас на майбутнє: що ми будемо робити, який вектор візьмемо. Тому так важливо залишити цю трагедію, не применшувати її, донести до людей, які з нею не стикнуться", — міркує Зухвала.
Жарти, які формують наші цінності
"Гумор — дуже потужна штука, яка може бути джерелом пропаганди. Коли ми сприймаємо щось весело, то не ставимося до цього критично. Ми схильні менш аналітично ставитися до того, що приносить нам задоволення. І до людини, яка тебе насмішила, ти наче теж вже довірливо ставишся", — вважає Ганна.
Те, що щоденно транслюється через медіа, телебачення та кінематограф, впливає на нас, формує цінності й пріоритети. І розважальний контент грає в цьому не останню роль. Довгий час з екранів телевізора на нас лавиною неслися жарти про "типових" українців з салом, тупих блондинок, тещ, кумедну українську мову. Чи змогли ми відійти від цього викривленого шароварного образу українця?
"Ми зараз у такому процесі переоцінення, і він незавершений. Нам довго нав'язувався комплекс меншовартості: все наше погане, ніякого гумору у нас немає, у нас загалом нічого немає. Лише зараз ми, як суспільство, зрозуміли — це все була пропаганда, налаштована на створення образу «молодшого брата»", — думає Ганна Кочегура.
Ганна Кочегура. Фото: "Підпільний Стендап"
Свідомо чи несвідомо автори цього контенту закладали в головах поколінь українців гендерні стереотипи, меншовартість, віру в "братські" стосунки з росією тощо.
"Під гумором можна просунути й нормалізувати багато наративів. Наприклад, домашнє насильство. Часто люди думають, що це нормально так жартувати, бо всі так жартують. Але це прямо стигматизує певну категорію людей. Жарти про чоловіка, який бухає, і якого бʼє жінка — якщо постійно дивитися один і той самий наратив або передачу, то здається, що всі так живуть і це нормально", — вважає комікеса.
Настя Зухвала говорить, коли на екранах зʼявився "Квартал 95" — це був прорив. Згодом він перестав бути цікавим, насамперед молоді, яка "першою вловлює тенденції й хоче чогось не клішованого".
Світлана Немонежина — режисерка й комікеса, дебютувала у 2015 році й знає, як змінювався український стендап і його авдиторія. Вона додає — глядач з кожним роком росте. Зокрема в Києві на стендапах уже не пожартуєш сексистських жартів без негативної реакції авдиторії.
"Ще до повномасштабного вторгнення була на виступі, і комік пожартував про те, що місце жінки на кухні, і його зафукали. Я була така щаслива, що на нашого стендап-глядача теж можна спертися", — згадує вона.
Світлана Немонежина. Фото: "Підпільний Стендап"
Водночас час від часу новини все ще вибухають заголовками про "ще одного коміка, який образливо пожартував про жінок-військовослужбовиць". Чому так трапляється?
"Часто коміки звертаються до кліше, хапаються за знайомі структури, використовують стереотипні штуки, щоб розсмішити глядача", — роздумує Світлана.
"У першу чергу, це брак професіоналізму в комедії й брак особистісного зростання, гуманістичного світогляду. Це те, що готовий сказати зі сцени комік, аби викликати сміх. Але такі образливі жарти дуже вірусяться, враховуючи, що суспільство наелектризоване, а тема чутлива", — говорить Настя.
Вона додає, найгірше — те, що медіа поширюють гучні інфоприводи, викривлюючи уявлення не тільки про український стендап, але й українців одне про одного. Й поганий жарт одного коміка — це не показник усієї сфери гумору.
"Є всі перспективи для того, щоб дівчат у комедії ставало більше"
Кожна з героїнь нашого матеріалу роками йшла до того, аби вважати себе професіоналкою у комедії: Ганна починала з відкритих мікрофонів у маленькому барі; Світлана студенткою брала позики, аби мати можливість поїхати на регіональні "Ліги сміху"; а Настя не шукала додаткових заробітків, бо була захоплена комедією.
Через кожен поганий і хороший виступ вони шукали себе і формували власний стиль.
У 2017 році тоді ще незнайома зі світом стендапу Ганна Кочегура вперше взяла мікрофон у руки. Сам бар уже давно закрився, а спогади про хвилювання залишилися.
"Я думала, помру. Але не померла, все нормально", — видихає комікеса, аби довести, що вона точно жива.
І перший виступ був майже вдалим: люди посміхалися, а бажання повторити досвід посилилося. Однак за першим хорошим виступом йшов другий, третій, четвертий — і кожен з них провальний.
"Я плакала і казала, що більше не повернуся. Але повернулася все одно", — говорить переможниця незалежного Стендап Фестивалю в номінації "best comedian female". Але це все в майбутньому, тодішня Ганна довго розмірковувала, чи варто продовжувати.
Настя Зухвала теж розповідає про свої невдачі й радить — у моменти провалу важливо бути опорою для себе і старатися не робити радикальних висновків про свою особистість, виходячи з того, як пройшов виступ.
"У мене був величезний провал на сцені. І саме тому цей виступ і провалився, бо для мене це було надважливо. Стрес був таким сильним, що я просто завмерла, і нічого не могла зробити. Але це один з найкращих досвідів. Бо стало зрозуміло, що небо не впало на землю. Було неприємно і боляче, але це не стало кінцем моєї карʼєри", — пригадує комікеса.
У такі моменти їй допомагала фіксація на тому, хто вона є, бо найкраще, що можна зробити — це залишатися собою. Бо почуття гумору і характер — не валіза, яку можна залишити вдома.
Настя Зухвала. Фото: "Підпільний Стендап"
На початку кар'єри вона інтуїтивно взяла собі псевдонім Зухвала (до 2022 року — Дєрская), наче з бажання підсвітити те, ким була і ким прагнула бути, посилити ті риси, які хотіла транслювати.
"Коли я починала займатися комедією, до дівчат, м'яко кажучи, було ставлення з недовірою. Якоюсь мірою я на початках була і в ролі дівчинки, яка мило усміхається на сцені, і в ролі сварливої баби — дуже гіперболізована.
Перші виступи — це спроба вписатися, спроба бути. І цей псевдонім наче індульгенція, наче дане собі право бути зухвалою на сцені. Зрозуміло, що це не будувалося на вигадці, але це була умовна маніфестація. І водночас ти готуєш до цього глядачів — ви можете почути те, з чим ви не згодні, або не в тій формі, в якій вам було б комфортно", — говорить комікеса.
Український стендап хоч і став ковтком свіжого повітря, все ж не був повністю позбавлений упереджень і суспільних норм, які формувалися роками.
"Я взагалі не думала, що те, що я дівчина і мені цікава комедія, це якась проблема. Відповідно, для мене це стало сюрпризом, коли з часом я зрозуміла, що в мені сумніваються через мою стать", — згадує Настя.
Їй нерідко казали, що чоловіки не люблять жінок, які жартують і "так себе поводять", тому їй "для свого ж блага" краще бути скромнішою.
"Я й думала, що значить буду приречена на самотність, не перестати ж мені займатися комедією. Будучи жінкою в професії, яка традиційно більше залучала чоловіків, тобі доведеться більше працювати, щоб тебе визнали", — говорить Зухвала.
Ганна також згадує, певний час з іншими комікесами й не бачилася, бо була практика не ставити двох жінок на одну стендап-вечірку. Вважалося, що "так званий жіночий гумор це щось особливе".
Як колишня учасниця "Ліги сміху", Світлана згадує: тоді, у 2016-2018 роках, по глядачу було видно, що коли на сцену виходила дівчина, очікування були занижені:
"А потім ти смішна і жартуєш не про колготки. І вони такі — кайф, оце, як для дівчини, смішно".
З дитинства вона була скромною і тихою. Перші спроби жартувати публічно трапилися у десятому класі на шкільній грі в КВК, коли, не маючи розуміння, що таке жарт, дівчина імпровізувала і тим самим смішила команду. Невдовзі очолила її й стала головною авторкою.
Уже прийшовши у стендап, Світлана побачила, що інколи скромність лише заважає: "Купу разів у спільних розгонах я кажу якийсь жарт — тиша. Той самий жарт гучніше повторює чоловік — всі сміються. Я не хочу займатися боротьбою, не хочу когось витісняти чи брати гучністю. Але гумор — це позиція сили, й інколи треба прямо її проявляти. Мені подобається, що молодше покоління гумористок пропонує інші образи жінок, коли жінка сильна і дає відсіч. Коли її гумор будується з сильної позиції, люди шоковані".
Світлана Немонежина. Фото: "Підпільний Стендап"
"Почуття гумору — це про те, як ти проявляєшся, і це було ніби не жіночою справою. Бо привертає увагу до жінки, робить її помітною, дає можливість захищатися", — говорить Настя.
Світлана зазначає: "Я декілька разів була в журі студентських ліг і бачила ситуацію: дівчата написали смішні жарти, але з позиції сили. І найбільше мене смішило, як обурювало це чоловіків у журі. Вони такі: «Ти ж дівчина! Чого ти була така агресивна на сцені?» Я рада, що юне покоління дозволяє собі ламати стереотипи, просувати процес і доводити, що жінка може бути різною".
Є всі перспективи для того, щоб дівчат у комедії ставало більше, вважає вона.
"Я за те, аби перспективні речі в зародку, які ще, можливо, не мають екстракрутої форми, підтримувати любовʼю. Любов і прийняття — це те, що треба для творчості, це найкраща мотивація. У цьому людина розквітає, і тільки в любові може щось рости. І цей ресурс у руках глядачів", — переконана Світлана.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
