“Чтобы люди не доживали жизнь, а жили самую интересную старость” — как работает Фонд “Юлині бабусі”
"Юлині бабусі" — благодійний фонд, що бере під опіку такі притулки. Волонтери привозять літнім людям смаколики, одяг, гігієнічні засоби. Але найголовніше, що вони ще здійснюють їхні мрії. Як саме? Відповідь у тексті "Рубрики".
У чому проблема?
Деокуповані райони Київщини та Житомирщини ще й досі оговтуються від наслідків окупації. "Рускій мір" залишив після себе пограбовані будинки, зруйноване житло та інфраструктуру, і що найстрашніше — скалічені життя десятків тисяч людей. Особливо дісталося найбільш вразливим — пенсіонерам, людям з інвалідністю, мешканцями геріатричних притулків, тим, кому і в мирні часи було непросто. Тепер для них підтримка не просто бажана, а життєво необхідна.
Яке рішення?
Радіоведуча київської радіостанції Хіт FM Юлія Карпова вирішила направити всі свої сили та енергію на допомогу українцям та українкам похилого віку. Вісім місяців тому вона заснувала благодійний фонд «Юлині бабусі». Завдяки роботі фонду дівчина та її однодумці допомогли сотням бабусь та дідусів на деокупованих територіях. Юлія Карпова вважає: у кожного дідуся чи бабусі повинні бути внуки. А онуками для них може стати кожен з нас.
Як це працює?
"Інколи для щастя потрібен всього лиш тюбик крему для рук"
У травні 2022, коли ранкове шоу на Хіт FM повернулося до роботи, на Юлину сторінку в Інстаграмі написала тоді ще незнайома їй дівчина Оля з проханням поширити інформацію про збір коштів для звільненого села Дружня. Туди волонтери збиралися вкотре їхати із продуктами. Юлія погодилася, але за умови, що вона теж візьме участь у закупах та у самій поїздці.
Радіоведучій було важливо впевнитися, що гроші, які збиратимуть за її підтримки, підуть на потреби конкретних людей. Дівчата домовилися і з цього моменту почалися їхні спільні поїздки у понівечені росіянами села Київщини.
За словами Юлії, в той момент на деокупованих територіях потрібно було все, в найширшому розумінні цього слова. В село Дружня в основному возили продукти, побутову хімію, товари для гігієни, ліки, словом, елементарні речі. В Андріївку, що на Бучанщині, в одне й з найбільш постраждалих від окупантів сіл Київської області, привозили ще й будівельні матеріали для відновлення будинків. Потім були поїздки у Червону Гірку, Гостомель, Бородянку.
"В одній із поїздок стався випадок, який мене дуже тригернув, — розповідає Юлія Карпова, — того разу, крім продуктів та засобів гігієни, ми захопили з собою ще й креми для обличчя, для рук. Коли це побачили жінки, що прийшли по гумдопомогу, їхні обличчя засвітилися справжнім щастям.
Була весна, городні роботи були у самому розпалі. Руки деяких жінок були порепані аж до глибоких тріщин. І одна з них сказала: «Знаєте, до нас приїжджають волонтери з їжею, і за це всім дуже величезна вдячність, але ми вже забули про оці звичайні жіночі радості»".
І дотепер ці слова супроводжують Юлію "25 кадром". Вони дали розуміння того, що тим, кого пошматувала війна, часто для щастя потрібно лише трохи турботи та уваги. Навіть, якщо це виглядає як звичайнісінький тюбик крему для рук.
Заснування фонду
Перша ж поїздка на деокуповані території справила на дівчину величезне враження.
"Я повернулася додому. Переварювала це все кілька днів. Від побаченого просто хотілося ревти. Я подумала: сьогодні ми зібрали гроші й завезли продукти, а що далі? Я розуміла, що допомога повинна бути більш масштабною, охоплювати більше людей. І тоді з'явилося рішення — має бути фонд».
Команда фонду — це люди, які були з самого початку. Оля Лісніченко (та сама дівчина, що колись написала Юлії в Інстаграмі, тепер вона її права рука), Таня Позняк, фотограф Михайло Ваколюк — це основа. Решта команди приєдналася пізніше.
Щоб охопити якомога більше людей, засновниця фонду "Юлині бабусі" вирішила зосередитися на допомозі притулкам для літніх людей. Їх наразі під патронатом фонду чотири — три на Київщині та один в Житомирській області.
За словами Юлії, заснування і реєстрація фонду дали можливість допомагати ефективніше.
"Бо коли ми говоримо про збір грошей умовно на якусь поїздку, то хто скільки може, стільки на картку і кидає. Благодійний фонд — це вже інший рівень. Це юридична особа з прозорою документацією, звітністю. І це все відповідно дає більшу довіру твоїй діяльності. І якщо, наприклад, якісь компанії хочуть доєднатися, але можуть це зробити тільки офіційним шляхом, то зараз така можливість у них є", — пояснює Юлія Карпова.
Працює це просто: фонд отримує запит із притулку, рахує, скільки потрібно грошей на те, щоб його закрити. У соцмережах оголошують збір на ту чи ту поїздку, а паралельно волонтери намагаються організувати колаборації з компаніями, які можуть допомогти. Потім це все завозиться командою "Юлиних бабусь" до притулків. Робота радіоведучої дуже допомагає Юлії. Вона часто розповідає про поїздки у прямому ефірі. У слухачів ранкового шоу історії підопічних фонду завжди знаходять відгук. Люди дзвонять і самі пропонують допомогу.
Зі своєю командою волонтерів Юля забезпечує бабусь і дідусів усім необхідним, намагаються задовольнити всі запити. Привозять продукти, побутову хімію, теплі речі, постільну білизну. У будинку для людей похилого віку в селі Прибірськ з допомогою фонду провели воду. Там 30 мешканців притулку жили фактично без води. Працівники, щоб помити літніх людей, носили воду у відрах. Тепер в притулку у Прибірську є водопровід і навіть прально-сушильна машина, на яку волонтерам допомогли назбирати кошти користувачі соцмереж.
Історія, якою Юля Карпова особливо пишається — свято для мешканців притулку у Прибірську в переддень святого Миколая. Думка про те, що літнім людям потрібно свято, муляла волонтерку майже місяць. Цей притулок невеличкий, але найважчий — саме тут знаходяться люди, які зовсім не можуть за собою доглядати, половина лежачі.
Юлія домовилася з музикантами та співаком Віктором Павліком й оголосила святковий збір. Люди попередавали стареньким масу подарунків — теплі речі, домашні костюми, халати, купу солодощів і випічки. Коли приїхав Віктор Павлік і зайшов до актової зали, де вже зібралися мешканці притулку, відбувся справжній фурор. Люди не могли повірити, що улюблений співак справді стоїть перед ними.
Пісні співали всі разом, сміялися, плакали і аплодували один одному також. Згодом Юлі подзвонила одна з керівниць закладу і розповіла, що розмови про свято, які замінили собою звичні для літніх людей розмови про погане здоров'я, не вщухають і досі. Тепер Юля хоче організувати подібні концерти в кожному притулку, навіть без будь-якого приводу. Просто зібрати музикантів та артистів і відволікти бабусь та дідусів від щоденної та часто нерадісної рутини.
Волонтери відвідують кожен зі своїх підопічних притулків щомісяця. Старенькі завжди чекають їх в гості так, як чекали б своїх внуків. Обов'язкове правило для всіх візитів — хоча б трохи поговорити, обійняти, вкотре послухати історії з молодості, привезти гостинці та солодощі. А ще — виконати якусь заповітну мрію.
Про що мріють у притулку
"Найважливіше наше досягнення — це довіра бабусь та дідусів, — говорить Юлія Карпова, — Наша левова частина часу йде не на розвантаження продуктів, а на те, щоб встигнути поговорити з кожним, хто просить: «Юль, а можна тебе на два слова?»"
Дівчина зізнається, що за ті кілька секунд, які потрібні, щоб усамітнитися для розмови, вона встигає себе добряче накрутити. Адже зазвичай цю фразу промовляють надзвичайно схвильовано. Але зрештою виявляється, що мова піде саме про мрію, яку можна розповісти лише найближчим.
Валентина Григорівна з притулку-інтернату в Горностайполі попросила бюстгальтер, фарбу для волосся та жіночу сумочку. Жінці було потрібно їхати у лікарню і вона дуже хотіла бути красивою.
"Хто ми такі, щоб не зібрати Валентину до лікаря? В наступний наш приїзд наша сеньйорита щасливо усміхалася, значить у нас все вийшло", — радіє разом із жінкою Юля.
В Горностайполі також живе Дмитрович. Він незрячий, але є великим фанатом чаю. Чоловік попросив Юлію привести йому чорний крупнолистовий чай, щоб його можна було не лише смакувати, а ще й відчути його структуру тактильно. Юля розповіла про Дмитровича в ефірі радіо. На цю історію відгукнулися люди й передали Дмитровичу величезний пакет різноманітного чаю, щоб чоловік мав змогу чи не щодня насолоджуватися новими смаками.
А ще Дмитрович дуже любить співати романси для відвідувачів притулку. Під час одного із таких імпровізованих виступів до Дмитровича під'їхав ще один мешканець притулку і сказав: "От, якби мені було на чому підіграти, ми б могли зіставити непоганий дует!". Про цей випадок Юля Карпова теж згадала в ефірі. І знову відгукнулася людина й подарувала мешканцю притулку гітару. Тепер Дмитрович та його романси мають акомпанемент.
Ще одна підопічна фонду — пані Валентина з притулку у Прибірську. Тут її всі ласкаво називають Валюша. Вона — справжня майстриня і зі старого одягу виготовляє килимки на замовлення. Одразу після знайомства Валентина покликала волонтерок до себе в кімнату, щоб показати вироби. А на питання: «Що вам привезти наступного разу?» заусміхалася і попросила апельсинок та старих кофтинок, щоб мати з чого в'язати нові килимки.
Справжню довіру Валюша проявила наступного разу, коли попросила волонтерок передати цукерок не тільки їй, а й її доньці, яка має ДЦП і живе в іншому притулку:
"Хай і в моєї дитини буде щось солоденьке".
Житомирський геріатричний пансіонат став найбільшим викликом для "Юлиних бабусь". Цей притулок великий, в ньому проживає 210 людей. Там Юля познайомилася з Олександром і запитала його, який подарунок хотів би він. Відповідь вразила Юлію — виявилося, що чоловік довгі роки мріяв про звичайне хачапурі.
"Від цього прохання я ледве не розсипалася на молекули, — згадує Юлія, — він дуже хотів гостре хачапурі, я розшукала і привезла йому з Києва найгостріший варіант цієї випічки, який тільки змогла знайти.
Ніби дрібниця, але я побачила в очах дорослого Санька — дядька, який мені годиться в батьки, дитячий захват. Останній раз він куштував хачапурі 15 років тому і, тримаючи знову його у руках, весь час повторював: «я думав, такі дива бувають тільки по телевізору, а це сталося і зі мною»". Тепер це стало доброю традицією — якщо ми їдемо в Житомир, то обов'язково завозимо Саньку хачапурі".
У притулку в Горностайполі був ще один дуже яскравий приклад недовіри, що поступово розвіялася. Мешканець притулку Сергій пересувається на кріслі колісному.
"Коли ми приїхали до притулку перший раз, він навіть не під'їхав до нас, а просто спостерігав за нами на відстані. У другий наш візит, поки ми вивантажували продукти, він вже під'їхав ближче, але сильно на контакт не йшов. На третій раз Сергій наважився заговорити й попросив привезти йому диски з фільмами, бо він дуже любить дивитися кіно і мультики. І ось цей момент, коли людина нарешті проявляє довіру — він неоціненний", — ділиться Юлія Карпова.
Ще більше корисних рішень
Як стати онуком для бабусь та дідусів
Підтримати діяльність київських волонтерів дуже просто. Достатньо лише написати про бажання приєднатися на сторінку фонду в Фейсбуці чи Інстаграмі.
Команду можна підтримати донатами. У фонді діє постійний збір, оскільки поїздки відбуваються регулярно, останнім часом по кілька разів на місяць. Для літніх людей завжди актуальні теплі речі, постільна білизна, рушники. Особливо потрібні підгузки для дорослих будь-якого розміру та солодощі, особливо якісь м'які — шоколадні цукерки, круасани, печиво, джеми. Завжди потрібна й побутова хімія.
Ще один варіант допомоги — це поїхати разом із Юлією та її друзями у притулок. За словами волонтерів, бабусі й дідусі дуже люблять увагу, вони настільки хочуть спілкуватися, контактувати, розказувати комусь свої історії, що доєднатися і поїхати поговорити з ними — це величезна допомога.
"Можете допомогти гривнею — супер. Можете відправити посилку — ідеально. Поширення та репости про збір — це теж величезна допомога. Як показує практика, нехай людина не може нічим допомогти, нехай не має можливості — це не страшно. Страшно, якщо байдуже. Якщо людина просто зробила репост, це теж вже про допомогу", — каже Юлія Карпова.
У планах БФ "Юлині бабусі" — взяти під опіку ще більше притулків. Мрія засновниці фонду — щоб у кожної самотньої людини з інвалідністю був хтось, на кого вони можуть розраховувати. Щоб у кожної літньох людини були внуки. Опіку над всіма самотніми людьми Юля вважає своєю чи не головною задачею.
"Можливо мені для цього потрібно буде років 800, буде видно, — сміється Юлія, — але дуже хочеться, щоб у притулках ці люди не доживали життя, а жили найцікавішу і найживішу свою старість. Часто, коли ми їдемо з чергової поїздки, від побаченого та почутого дуже сумно. Але розуміння того, що ми змогли зробити життя цих людей хоч трохи кращим, дуже сильно підтримує. І це гарний чарівний пендель для наступної поїздки", — каже Юлія Карпова.
Притулки для літніх людей є не тільки в Київській області. Якщо ви теж бажаєте взяти під опіку самотніх бабусь і дідусів, стати для них улюбленим онуком чи онукою, напишіть у фонд "Юлині бабусі". Команда фонду з радістю поділиться з вами досвідом.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
