"Как только появляется возможность 2-го тура, то шансы у нас есть": нардеп Кравчук о "Слуге" на выборах, интервью Богдана и Темного рыцаря
Партія "Слуга народу" вже увійшла в історію України. Навіть не знаючи фінальний результат її роботи, можна впевнено сказати — період правління монобільшості українці точно запам'ятають надовго.
Турборежим, скандали, зняття депутатської недоторканності, підняття мінімалки, відкриття ринку землі та робота під час COVID-19 — основні маркери роботи партії Володимира Зеленського за минулий рік. І судячи з тенденцій та чергових місцевих виборів, список цих маркерів буде тільки збільшуватись.
В інтерв'ю для "Рубрики" заступниця голови фракції Євгенія Кравчук розповіла не тільки про СН, інтерв'ю Андрія Богдана та плани на вибори, а й про особисте — навчання за кордоном, боротьбу з хейтом та "Темного лицаря".
Про початок шляху, школу і кіно
— Читав вашу біографію. Ви брали участь у програмі обміну школярів у США — Flex. Цікавий досвід, бо сам, коли вчився у гімназії в Миколаєві, стикався з цим форматом, але так й не потрапив. Де вчилися саме ви та як потрапили в Штати?
— Так сталося, що вдалося поїхати не в 11 класі, а в 10, коли мені якраз було тільки 15 років. До того ж я потрапила в історичний рік, коли трапився теракт 11 вересня 2001 року у центрі Нью-Йорку та інших штатах. Я закінчила гімназію з поглибленим вивченням англійської мови, й кожен рік у нас хтось їздив до США.
У Тернопільській області подавалось 300 людей, а їхали потім десь 12-14. Я вчилася у Меріленді — це невеликий штат й у невеличкому містечку Фінксбурзі, а вчилася у Вестмінстері. Була дуже велика школа на кілька тисяч учнів, і це в невеликому місті — це звичайна практика для Сполучених Штатів. Їздила у жовтих автобусах…
— Все як у фільмах?
— Так, абсолютно. Більше того, у моїй школі була практика, що всі іноземні школярі мали йти у випускний клас. Там вчаться 12 років, тому було дуже незвично, бо мені було 15 років, а однокласникам десь по 17-18. Але нічого, я навіть у кінці семестрів приносила табелі з найвищими оцінками А+.
— Якщо порівнювати українську та американську школи — які є кардинальні відмінності?
— Вибір предметів. Є такі, які мають бути стовідсотково в тебе — математика, англійська мова, історія США та інше. А є частина тих, які ти маєш можливість обрати. До речі, багато хто сміється з того, що американці не знають географії. Це просто предмет на вибір у більшості штатів тому його не всі вчать. Дійсно, у мене був цікавий прецедент, коли вчитель з іншого предмету навіть не знав, де Україна. Він думав, що вона десь біля Сибіру. Але це був 2001 рік, про нашу країну зараз все ж таки більше знають.
— Ви закінчили факультет журналістики в Київському національному університеті. Мене завжди цікавить питання — чи має значення місце, у якому ти навчаєшься? Чи для успіху важливо передусім хотіти його досягти, а вуз — це другорядне. Що думаєте?
— Має значення коло контактів. Мені точно університет, Інститут журналістики дав контакти, які допомогли реалізуватися. Але цим не треба обмежуватися.
Я пішла працювати після 1 курсу. Все літо провела, розшифровуючи синхрони для телеканалу ICTV. Там була програма-аналог «Намедни». Я заробила 300 доларів, купила собі фотоапарат — було велике щастя, хоча на море не поїхала. Тому навчання — це коло контактів. Але якщо ти вчишся у Києві, то у тебе, звичайно, більше шансів отримати гарну роботу.
— Згоден, у Миколаєві або в Херсоні це зробити важче.
— Журналісти рано чи пізно все одно переїжджають з Миколаєва, Херсона, Тернополя у столицю. Хоча для більшості спеціальностей це не так важливо. Наприклад, професія — лікар. Я мала б вступити до медичного університету, бо у мене вся родина лікарів. Але я поїхала в Штати, для мене світ відкрився, побачила Вашингтон, Нью-Йорк й вирішила стати журналістом. Якби я закінчила медичний вуз у Тернополі, то могла й там залишатися, працювала б лікарем. Тому це вибір, потім треба думати, де ти будеш працювати.
Освіта заради диплому не має сенсу. Я знаю багатьох людей, які поступили в топ-вузи, потім їх не закінчили, а зараз є успішними. До речі, тому й підтримую законопроєкт, який би дозволив брати на роботу народним депутатам у помічники людей без вищої освіти. Знаю велику кількість випадків, коли людина довчилась до 3-го курсу, кинула, пішла працювати й зараз є прекрасним фахівцем.
— Пам'ятаю, як у багатьох у ЗМІ цей проєкт викликав неоднозначну реакцію. Говорили, що ось, беруть неосвічених помічників собі.
— Це якраз і є прикладом того, чого цей законопроєкт має право на життя. Помічник — це ж не тільки юрист, а комунікаційник чи орговик.
— Ви були в українському кіно сценаристкою, працювали декілька років в Одеському кінофестивалі. Дещо слідкую за нашими фільмами, але звертаю увагу на те, що вони загалом не прибуткові. Хоча бувають і якісні. Як ви вважаєте, чи є сенс підтримувати кіно в такому випадку?
— Так, дійсно в мене був досвід роботи, працювала у документальному кіно. Коли ще вчилася в інституті, я була асистенткою режисера Сергія Буковського…
— Ви робили фільм «Живі».
— Так, а до цього був Spell your name (Назви своє ім'я), який продюсував Стівен Спілберг.
— Прикольно. Ви з ним особисто співпрацювалия?
— Принаймні познайомилась, у мене навіть фото є. Це був 2-3 курс університету, і я займалася розшифровкою інтерв'ю для фільму. Вони, якщо не бачили, про Холокост, це історії людей, які це пережили.
Фото Євгенії Кравчук зі Стівеном Спілбергом / Facebook
Інший документальний фільм, «Живі», також режисера Сергія Буковського – про Голодомор. Одна із сюжетних ліній – діяльність журналіста Гарета Джонса, про нього нещодавно фільм зняли. Він відомий тим, що у 1933 році без супроводу подорожував Україною, вів щоденник і написав матеріал про Голодомор в СРСР. Ми першими зробили відомою цю історію, знайшли родичів, поїхали у Вельс, у бібліотеку, де зберігаються його щоденники і відзняли їх. Ще знайшли оригінали депеш дипломатів і зафільмували історії очевидців, які в 32-33 роках були дітьми.
— Ви працювали паралельно у кіно та в політиці?
— Ні. Але я навчалася завжди паралельно з роботою. Працювала студенткою на УТ-1, знаю всі ходи-виходи на НТКУ й так далі.
— Добре. Давайте повернемося до кіно.
— Коли вже працювала з Сергієм Тігіпком, познайомилась з його дружиною Вікторією. Вона якраз і була засновником Одеського кінофестивалю. Перший фестиваль припав на місцеві виборів 2010 року. Пам'ятаю це літо, коли паралельно працювала на фестивалі й керівником пресслужби «Сильної України». Приїхала виснажена, майже зеленого кольору… Ну то таке, молодість. Зате все вдалося. Коли я прийшла працювати на фестиваль, він існував тільки як концепція на одному аркуші А4. Ніхто в нього не вірив і тоді навіть не було достатньої кількості українських фільмів.
— Дійсно, до 2014 року було важко знайти в кінотеатрах вітчизняні фільми.
— З 2010 року з кожним фестивалем кількість українських фільмів зростала. І були навіть засновані повністю українські премії. Після 2014 року формат змінився. До цього існувала ціла російська програма, приїжджали зірки. Зрозуміло, що після війни все російське відмінили. Щодо популярності кіно, то індустрія почала розвиватися саме в останні 10 років. Навіть кажуть, що заробітні плати перегріті в кіно й навіть важко знайти сценаристів, режисери «перебирають» фільмами. Але, якщо говорити про рентабельність стрічок, то в нас не вистачає екранів для показів цього самого кіно і його окупності. У нас екрани повноцінні хіба на рівні обласних центрів.
— Маєте на увазі кінотеатри?
— Так, кількість екранів, де можно одночасно показувати фільм. Він просто не встигає окупитися. Навіть якщо розглядати топ-фільм, який повсюдно іде повний цикл, 2 тижні, то все одно важко отримати від цього значні прибутки.
Про кар'єру в політиці
— Чому з кіноіндустрії ви перейшли в політику, у партію «Сильна Україна»?
— Закінчився проєкт «Живі» і постало питання повноцінної роботи, бо я вже закінчила університет. Мій колишній викладач Інституту журналістики, це до речі, знову питання про контакти, який був керівником пресслужби кампанії Сергія Тігіпко у 2009 році, запропонував стати медіаменеджером у партії. Після президентських виборів я перейшла на посаду керівника пресслужби, пройшла місцеві вибори, працювала у комунікаційній службі віцепрем'єра, аналітичних центрах. Загалом до кінця 2014 року з коротким виходом в декрет працювала з Сергієм Тігіпком.
— У вас залишились нормальні стосунки з Сергієм Тігіпко?
— Так. Ми ось бачились буквально декілька місяців тому, до літніх канікул.
— А що було в «УКРОПі»? Ви там теж працювали декілька років.
— У 2014 році «Сильна Україна» не пройшла на парламентських виборах у Раду, Сергій Тігіпко припинив політичну діяльність й повертатися він не збирається. Я його запитувала, а він каже, що йому нормально в бізнесі. А тоді мені потрібно було йти кудись працювати, мене запросив Микита Потураєв в УКРОП (нині народний депутат від "Слуги народу", — Ред.), ще певні люди рекомендували. Я вийшла на роботу, підтягнула свою команду, і буквально за декілька днів бомбанули цю Toyota на 205 окрузі (був заблокований автомобіль під час виборів, у якому начебто перебували вкрадені голоси, — Ред.), де знайшли гроші…
— Був великий скандал.
— Так, було багато роботи.
— А який у вас був найважчий день, як у медійника? Можливо, щось цікаве.
— Нічого надзвичайного не було, але це постійне нервове напруження і перевантаження. Тільки ось пам'ятаю перший рік роботи на Одеському кінофестивалі під час паралельної передвиборчої кампанії, коли вийшла на заправці, дивлюсь у дзеркало і сама себе не впізнала.
— Як ви потрапили до партії «Слуга народу»? Я вже багато чув версій, більшість зводиться до того, що хтось покликав, потім була співбесіда й участь у з'їзді.
— У мене все відносно просто. Знову ж таки, це питання контактів, нормальних стосунків.
— Десь можуть порадити людину.
— Так, ще в "УКРОПі" я познайомилася з Кирилом Тимошенко (нинішній заступник голови Офісу президента. — Ред). Він там керував медійним офісом. Ми в нормальних стосунках були, навіть допомагала його комунікаційному агентству. Зрозуміло, що він був на президентській кампанії активно задіяний, я допомагала віддалено, а на парламентській вже була потрібна фізична участь. Мене запросили спочатку як керівника медіа офісу.
До того ж, я добре знаю Дмитра Разумкова (нині спікер Верховної Ради. — Ред.) ще з часів роботи у «Сильній Україні». Я була дуже радою побачити його у команді.
— Схоже, ваш похід у «Слугу народу» був вирішений завчасно, беручи до уваги таку кількість знайомих.
— Мабуть, так.
Про «Слугу народу»
— Питання як до голови медійного напряму партії — чи знаєте всіх депутатів «Слуги народу»?
— Так, навіть особисто. З багатьма тісно спілкуємось. За рік як мінімум ми всіх їх привітали з днем народження. Не з усіма це близькі стосунки, але по імені та фото я завжди зможу ідентифікувати.
— Як ви відбирали кандидатів у партію? Так розумію, що все проходило через знайомства.
— Я не можу сказати, що це був єдиний критерій. Список кандидатів формувався з членів ЗеКоманди по регіонах, люди працювали у штабах, хтось був експертом ще в президентському штабі. Пам'ятаєте наші круглі столи? Люди прийшли і з цих заходів. Частину людей запрошували, тому що потрібні були фахівці з напрямків. Інших просто рекомендували люди зі штабів.
У мажоритарників інша історія. Деякі дійсно прийшли через Ліфт, проходили через кілька рівнів перевірки. Що скажу цікаве, в останню ніч перед з'їздом додали до списку 3-х кандидатів-мажоритарників. Двоє з них — Антон Поляков та Ганна Скороход. Саме ці люди першими потім і покинули фракцію.
— Ого, прикольно, а третій?
— Не буду казати, бо він у нас у команді. Але з ним все добре.
— Якщо повернулись рік назад, змінили би щось у підготовці та відбору кадрів до партії?
— У такий короткий період було нереалістично це зробити по-іншому.
— Тобто жодна партія не змогла б за такий короткий термін знайти 250 нардепів, за яких могла би ручатися?
— Звичайно. Що, робити всім психологічні тести? Досліджувати до 3-го коліна, брати 5 поручителів? По-іншому я не бачу. Зрозуміло, коли ми дивимося на інші фракції, то там більшість нардепів сидять по декілька скликань, всі знають один одного.
— Питання по скандалам у фракції. Як проходить комунікація з нардепами, які попалися на зашкварі? Ви ж можете сказати людині, що вона діє неправильно? Я до чого веду. Наприклад, ситуація з «викликом повії» Богданом Яременко — він міг одразу сказати правду та не придумувати собі якихось історій, все було б краще і не мало таких наслідків. Таких випадків вистачає.
— Треба розуміти, що наші депутати зараз і рік тому — це різні люди. Це суб'єктні політики, які відповідають за свої слова. Вони дорослі люди й у них немає нянь. З точки зору медіаофісу, то вдалося повністю команду укомплектувати. Фактично у нас все працює, як система. Звичайно, хтось з депутатів прислуховується більше, а хтось думає, що він найрозумніший, має своїх консультантів і так далі. Але варто сказати, що медійні скандали не пов'язані з корупцією, відкатами і так далі.
— А про цукор (мова йде про скандал навколо листування у Раді нардепа В'ячеслава Медяника, де він начебто домовляється вирішити питання з Генпрокуратурою, — Ред.)?
— Де справа? Руслан Рябошапка вийшов й сказав, що немає жодних претензій. Всі скандали йдуть через неправильну фразу в ефірі…
— Гео Лерос?
— Це не медійний, а просто скандал. Він не пов'язаний з неправильним спілкуванням з медіа та неправильною комунікацією.
— Ви півроку тому анонсували створення партійного телеканалу. Чому нічого не вийшло?
— Ми відмовились від державного фінансування.
— Це єдина причина?
— А як би це виглядало? Від частини грошей відмовились, а іншу потім взяли на канал? Але з 1 січня 2021 року у нас буде фінансування на наступний рік.
— Тобто ідея відтермінована у часі?
— Так. Воно не має бути як телеканал «Рада», бо це не дуже цікаво. Але має бути свій майданчик.
Фото з Facebook-сторінки Євгенії Кравчук
— Як в цілому нардепи реагують на те, що у «Слуги народу» падає рейтинг?
— Партія точно це рефлексує. Зараз всі хочуть отримати чіткий план від уряду — куди йдемо, які стратегії у нас. Таке враження, що вони занадто закрились у своїй будівлі на вул. Грушевського. Нардепи можуть законодавчо щось ініціювати, але це питання виконавчої влади.
З приводу падіння рейтингу — добре, що багато хто сприймає рейтинг не як самоціль, а як інструмент. На рейтингу ти можеш зробити зміни. Навряд чи партія з низьким рівнем довіри могла б реалізувати земельну реформу. Якісь певні речі зараз суспільством сприймаються скептично, але люди почнуть змінювати думку через 3-5 років. Бо зради немає, є цивілізовані рішення.
— Чи є довгострокове планування у партії «Слуга народу»? На 3-5 років, розуміння того, куди рухається країна? Бо в мене як у парламентського журналіста часто складається думка, що рішення приймаються ситуативно і до кінця ніхто у владі не розуміє, що буде через тиждень.
— Хто знав, що буде коронавірус? Можна всі довгострокові плани, які були написані до нього, викинути в смітник.
— Ріст ВВП на 40% за 5 років.
— А натомість у нас падіння 10% у другому кварталі. У Великій Британії мінус 20%, і це загальна проблема. Мені здається, що довгострокові плани повинні мати певні загальні рамки. Наприклад, хочемо широсмуговий інтернет для всіх. Все повинно бути зрозуміло для людей. Україна — це аграрна країна, індустріальна, IT або щось інше. Що з промисловістю і так далі. Куди ми рухаємося?
— Так він є?
— Кабмін там підготував план на 2020 рік, але не розумію, чому тільки на цей. Може, якимось чином він буде реалізований, і це завдання виконавчої влади. Має працювати трикутник президент-парламент-уряд, але щось постійно змінюється.
— Згоден, але з урядами у нас нестабільно. Вже другий за рік. Мені здається, у нашій країні щось більш-менш стабільне — так це Верховна Рада. До того ж, у нас парламентсько-президентська країна.
— У нас буде найближче засідання фракції, і ми будемо визначитися з пріоритетами. Щоб не тільки в зал йшла поточка комітетів, а й загалом, щоб була магістральна логіка. Я не очікую багато проривних рішень парламенту до виборів, бо все політизовано. Звичайно, ми працюватимемо, але нічого надзвичайного.
— А що буде з Кабміном у найближчі місяці? Чи варто очікувати відставку Дениса Шмигаля?
— Мені здається, що це має більш медійний хайп. Можливі точкові зміни, по економічному блоку.
— Але не буде зносу усього Кабміну?
— Поки що так не виглядає. Більш того, деякі люди спекулюють на тому, що це потрібно СН для виборів. Але електорально ніякого позитиву це не несе. Навпаки, це більше як елемент нестабільності. Потрібно не просто звільняти Кабмін, а когось призначити на його місце. Це треба знайти голоси, нардепи будуть більш прискіпливо дивитися на кандидатури людей.
— Вже важче буде проголосували.
— Так, набагато. Але зміни можуть бути. Економічний блок не мій профіль. Своїм профільним міністром Олександром Ткаченком ми задоволені, а у колег з економічного комітету є багато питань до свого профільного міністра.
Фото з Facebook-сторінки Євгенії Кравчук
Про місцеві вибори
— Ми частково торкнулися теми місцевих виборів. Як зараз проходить відбір кандидатів?
— Воно на фініші все.
— Тобто вже затверджено?
— Так, перші конференції будуть з 15 вересня. Це фактичне висунення обласними організаціями партії своїх кандидатів. В половині регіонів уже презентовані команди, бо коли приїжджав президент, то вже було представлення. Як відбувався відбір? Найпершими обирали мерів обласних центрів. У кожному центрі була зроблена стартова соціологія. Мірялися не одна людина, а декілька, з брендами «Слуги народу».
Також ми пропрацьовували і другий тур, щоб були шанси перемогти. Зважали на цю соціологію, до того ж була рекомендація обласних штабів, також і кураторів від партії по регіонам. Потім вже партія перевіряла на безпеку — скандали, корупційні шлейфи.
— Але кандидат у вас на 208 окрузі скандальний (Анатолій Гунько, — Ред.)
— Про нього Google дуже багато такого видає. Але кандидат переконав, що усі справи закриті.
— А навіщо він вам?
— Його рекомендувала Чернігівська партійна організація.
— У нього є реальні шанси? Чи це все робиться для того, щоб на окрузі Олег Ляшко переміг?
— Наш кандидат казав на зустрічі, що у нього там є шанси. Подивимося.
Фото з Facebook-сторінки Євгенії Кравчук
— Не хочу узагальнювати, але багато хто каже, що у «Слуги народів» особливо немає шансів на мерських виборах. Я частково з цим погоджуюсь, що взяти міських голів по великим містам вам майже нереально.
— Найважче перемогти там, де великі рейтинги у діючих мерів. Як тільки з'являється можливість другого туру, то шанси вже є. Тут більше грає нам на руку антирейтинг мерів. До того ж, у них є дуже багато ворогів. У випадку, коли рейтинг діючого мера занадто великий, то завдання зазвичай завести більшу фракцію. Зрозуміло, що десь ми будемо претендувати на секретаря міської ради, чи голову обласної.
А з приводу того, сильні кандидати, чи ні, то ви з Миколаєва, маєте зрозуміти про що я. Я дуже часто читаю у Facebook зневажливі пости зі снобізмом, що ось там якийсь лікар, комік, ще хтось. Але якщо запитати, то «якийсь лікар» — це головлікар Мечнікова, який за останні роки врятував біля 3-х тисяч людей.
— Це ви про Дніпро кажете?
— Так, про Сергія Риженка. Цю лікарню всі знають тому, що там стояла черга здавати кров для того, щоб рятувати людей. Він — символ. Той же Олег Філімонов (Кандидат на посаду міського голови Одеси, — Ред.) — доктор філологічних наук й в нього рівень впізнаваності 90%. У Києві, я впевнена, що буде другий тур і там будуть Віталій Кличко та Ірина Верещук.
Про Зеленського, Богдана і результативних політиків
— Я дивився інтерв'ю Андрія Богдана. З чимось згоден, з чимось ні. Але, на мою думку, він був правий у тому, що Володимир Зеленський останній час «забронзовів». Немає вже тої унікальності, хайпу. Мені останній час загалом здається, що він схожий на Петра Порошенко, який їздить країною та відкриває школи, дитсадки. Ви задоволені медійною кампанією Офіса президента?
— Я не хочу коментувати медіа роботу, бо це з мого боку некоректно. Але це велика омана думати, що президент має приїжджати тільки в обласні центри, аеропорти. Коли він приїхав у Хмельницьку область, село — людям було дуже цікаво побачити президента вживу. І загалом думаю, що треба частіше їздити не в обласні центри, а десь далі. Щоб не «бронзовіти» — треба їхати в село та спілкуватися. Не думаю, що є обмежений доступ до інформації, бо це неможливо в нинішній час технологій.
— Не можу не спитати про інтерв'ю Андрія Богдана.
— Дивилась поки тільки фрагменти. Буде час — подивлюсь все. Загалом воно адресовано на команду, внутрішнього споживача. Більше для Офісу президента та депутатів. Тобто не для широкого кола українців.
— Хто, на вашу думку, за останні роки є найрезультативнішими політиками?
— Не можна за рік визначити результативних політиків. Якщо загалом за весь період незалежності України найрезультативніший — це Леонід Кравчук, бо він нам і зробив цю незалежність. Пам'ятаю, коли було 30 років Декларації про суверенітет, бачила відривок з відео моменту голосування. Він каже: «Колеги, треба нарешті визначатися». Далі йде голосування і на табло більше 300 голосів, навіть комуністи голосували. Він реально увійшов в історію і для мене є прикладом результативності. Таким політиком може стати Володимир Зеленський, у нього ще є така можливість.
Про медійність, «Темного лицаря» і хейт
— Як на вас впливає публічність? Це йде в плюс, чи більше заважає?
— Це б'є по особистому часу. Але звички не змінюю. Наприклад, у громадському транспорті постійно їжджу – на метро. Звичайно, бувають ситуації, коли треба оперативно і на авто комітету. Публічність загалом «затягує». Є такі депутати, які не можуть відмовитися від ефірів і вони дуже часто ходять туди.
— А ви не так часто відвідуєте телеканали, хоча, по суті, керуєте медіа напрямом.
— Ходжу на формати, де можна донести свою думку, а не просто покричати в студії на інших політиків. Якщо є можливість щось розповісти, то я йду на ефір. Але якщо вибирати між тим, щоб піти на канал, або провести вечір з донькою, то я оберу другий варіант.
— Питання по «Темному лицарю». У вас півроку тому був значний скандал з цим анонімним телеграм-каналом, причому так співпало, шо це відбулося у ваш День народження. Що це було?
— Я навіть сама до кінця не зрозуміла.
— Там писали, що ваш чоловік почав погрожувати автору каналу.
— Так-так. Чоловіку навіть довелося здавати свій телефон на перевірку, що він нікому не погрожував ноги переламати. Мені складно сказати, що там було, бо анонімні телеграм-канали —потік свідомості.
— Ви їх читаєте?
— Я так, дещо переглядаю.
— Але там правда є?
— Дуже мало. З правди переважно прізвища й факти, але вони дуже перекручуються. В англійські мові є визначення disinformation та misinformation. Якщо перше це повна неправда, то друге — перекручені факти, які виглядають дуже правдоподібно. Є взагалі поняття ілюзорної істини – коли багато разів повторюють навіть повну маячню, починаються сумніви. До того ж люди люблять конспірологію.
Там часто бувають фейкові скріншоти, переписки і так далі. Але варто пам'ятати, що телеграм-канали направлені на політиків, журналістів, громадських діячів та тих, кого це дуже цікавить. Звичайні люди можуть почитати це пару тижнів, а потім просто відписуються.
— Вас та ваших колег часто хейтять. Десь воно має під собою реальні підстави, тому що бувають зашквари. Але іноді йде повноцінна травля конкретних людей. Як на вас це впливає?
— Після цієї атаки ще й Анатолій Шарій мене згадав, тому залишила можливість коментувати інформацію тільки друзям у Facebook. Намагаюсь зробити так, щоб відсікти від коментування ботів. Одна справа, коли люди пишуть, а інше — боти. Я всеодно перечитую усі особисті повідомлення й загалом намагаюсь моніторити коментарі.
Хейт — це елемент тиску, щоб вибити людину психологічно з колії. Ці сітки ботів, деколи читаю на різних наших сторінках, бувають масові атаки. Одні й самі меседжі, картинки й так далі. Це інструмент емоційного впливу.
Про життя поза політикою
— Як відпочиваєте від політики?
— У нас є дача за містом. Влітку там живемо, є невеликий будинок. То в нас там є 9 соток, дерева, помідори, кущі і все необхідне. Батьки допомагають, постійно якісь нові кущі і дерева привозять. Квартира для мене — це напряжне, бо коли до землі ближче — простіше.
— Як сім'я ставиться до вашої політичної діяльності? Скандал з телеграмом, наприклад, прямо торкнувся вашого чоловіка.
— Він працює у поліції, тому в нього ситуації бувають навіть складніші. У нього навіть не завжди вихідні є, тому він морально дуже сильний. Мама переживає, читає пости, хто там і що написав, прокритикував й так далі. Але я до цього працювала з політиками 10 років й знаю, що це таке. Тому я підготовлена людина. Але для тих, хто був до цього просто експертом по соціальному страхуванню, директором школи — це значна зміна стилю життя.
Фото з Facebook-сторінки Євгенії Кравчук
Бліц-питання
— Які у вас відносини з алкоголем?
— Іноді п'ю легке щось, вино. Але важкий ніколи не пила, це не для мене.
— Серіал «Кандидат», який був анонсований нещодавно. Ваша професійна думка — чи будуть його дивитися та чому там знімалися тільки нардепи від «Слуги народу»? Ще й перед виборами, виглядає, як піар.
— Там немає жодної людини, яка буде діючим кандидатом. Я не дивилася, у чому там сенс, але, як розумію, щоб розповісти про аспекти виборчого процесу. Це більш освітня історія. Людей на ролі в цьому серіалі обирали автори-підрядники, а замовник – Міністерство цифрової трансформації.
— Ми з вами були на з'їзді «Слуги народу» на початку вересня. У мене склалося таке враження, що президент Володимир Зеленський дуже погано себе почуває. Що з ним відбувається?
— Він втомлений, але здоровий. Не дивлячись на те, що у нього дружина і син хворіли на COVID-19, він не заразився, значить імунітет хороший. Але, звичайно, постійно великі навантаження. В акторів також складний графік, тому у нього дуже часто була понаднормова робота. Думаю, він звик до перевантажень. Але зараз значно більше відповідальності.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
