Каким был неудачный блицкриг по-лугански. Оборона пограничного отряда

Одним з основних завдань, які поставили російські куратори перед «адептами русского мира» в Луганській та Донецькій областях навесні 2014 року, стало взяття під контроль державного кордону для організації постачання зброї та боєприпасів. А для цього потрібно перш за все паралізувати діяльність українських «зелених кашкетів». Найбільше це стосувалось Луганської області, яка мала максимальну протяжність кордону з Російською Федерацією — 642 кілометри.

Важливим елементом для створення хаосу на кордоні повинно було стати захоплення управління Луганського прикордонного загону. Захист прикордонниками комплексу будівель прикордонного загону 2-4 червня 2014 року – один із небагатьох прикладів вірності присязі донецьких та луганських силовиків. Фактично тільки управління Луганського прикордонного загону, База зберігання бронетанкової техніки в Артемівську і Зенітно-ракетний полк під Донецьком були єдиними на Донбасі військовими частинами, які були атаковані, а бойовики при штурмі зазнали серйозних втрат. І хоча Луганський прикордонний загон був врешті решт зданий ворогу, однак його оборона увійшла в історію війни на Донбасі.

Перші напади на прикордонників полковника Сергія Дейнеко (командир Луганського прикордонного загону) датуються 7 травня 2014 року. Тоді були захоплені 5 військовослужбовців, які поверталися після патрулювання державного кордону. Вони були відвезені бойовиками в імпровізований штаб в захопленому будинку СБУ Луганської області. Після коротких перемовин керівництва — перш за все особисто Дейнеко — бійці були звільнені.

Основною проблемою для всіх силовиків, які тоді базувалися на Донбасі, на той час стало масове дезертирство. Адже прикордонна служба були укомплектована виключно військовослужбовцями контрактної служби — в основній своїй масі місцевими уродженцями, а внутрішні війська – солдатами та сержантами строкової служби.

Особливо активізувалися зусилля сепаратистів з роззброєння прикордонників після проведення так званого «референдуму» 11 травня. 21 травня був атакований відділ прикордонної служби «Станиця Луганська», з'явилися перші поранені. Фактично почалося захоплення влади у регіоні і військова частина з великими запасами зброї і боєприпасів в Луганську виявилася ласим шматком.

До кінця травня прикордонникам стало зрозуміло, що готується штурм і сюди стягуються всі можливі сили сепаратистів. Тут маємо відмітити, що сам комплекс будівель знаходився на окраїні житлового масиву міста і на той час «зелені кашкети» було в повному оточенні. Взагалі на Луганщині фактично єдиним осередком спротиву був Луганський аеропорт, до якого ще у квітні зайшли десантники львівської 80-ї бригади, та північна частина області.

У ніч на 2 червня близько 4:30 біля сотні бойовиків, озброєних легкою стрілецькою зброєю, пішли на штурм. Перша атака тривала всього близько 40 хвилин. Втративши кілька чоловік убитими, бойовики відійшли. Важливим моментом стало те, що особисто Дейнеко віддав наказ стріляти на ураження, чого не було у інших випадках штурму військових частин.

Розуміючи недостатність бойового досвіду та наявність тільки автоматів, командування бойовиків підтягнуло єдине важке піхотне озброєння, яке на той час було у Луганську – декілька гранатометів РПГ-7 та єдиний крупнокаліберний кулемет «Утьос». У багатоповерхівці навпроти управління були організовані вогневі точки — гранатометники стріляли з даху, а кулемет затягнули до підвалу.

Після чого бій продовжився. Однак щільність вогню зі сторони прикордонників була велика – і бойовики понесли величезні втрати. Однак було важко поранено і четверо прикордонників. У підсумку о 11:00 було укладено короткострокове перемир'я для того, щоб евакуювати поранених до лікарні.

На заклики про допомогу для підтримки прикордонників був направлений єдиний винищувач Су-27 — більше ніякий тип літака не мав можливості долетіти до Луганська. Літак кілька разів атакував бойовиків на відкритій місцевості за допомогою бортової гармати та некерованих ракет, проте льотчик нічого не зміг вдіяти з вогневими точками, які знаходились безпосередньо в житловій зоні.

Зрештою на третій день протистояння — 4 червня — з Києва прийшов наказ: розосередитися і виходити в район Луганського аеропорту. З 164 бійців, які тримали оборону, тільки 32 разом з командиром зі зброєю пішли у рейд, інші вважали за краще переодягнутися в цивільний одяг і вийти з частини таким чином. Практично всі прикордонники передислокувались на північ області — в Біловодськ, де продовжили службу.

Будівлю прикордонного загону було захоплено сепаратистами вже після того, як вночі відішли прикордонники. Кадри погрому і застреленої вівчарки обійшли всі українські та зарубіжні ЗМІ — тоді така жорстокість ще була в дивину. Разом з цім слід відмітити, що тут бойовикам дісталась достатньо велика кількість стрілецької зброї та боєприпасів – можливості все це підірвати у прикордонників не було.

За оборону Луганського прикордонного загону 20 червня 2014 року було нагороджено трьох військовослужбовців: полковник Дейнеко — орденом Богдана Хмельницького II ступеня, старший сержант Володимир Аршинов (був важко поранений в живіт — в ході операції була видалена частина стравоходу і печінки) та молодший сержант Юрій Гладченко (дістав поранення під час розриву гранати з підствольного гранатомета в область черевної порожнини та спини) — орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Втрати сепаратистів при штурмі Луганського погранотряду на цей час оцінюються в 10 осіб убитими і безліч пораненими.