У чому проблема?
Ужгород славиться своєю історичною атмосферою, затишком і особливим європейським шармом. Проте його архітектура та інфраструктура мають суттєві недоліки в контексті безбар'єрності. Старі будівлі, вузькі вулиці, високі бордюри та недостатньо адаптовані громадські місця ускладнюють пересування людей з інвалідністю. Цю проблему не лише помітили, а й вирішили змінювати у громадській організації "Мрія в Дії".
"Ужгород — це любов. Це місто, яке я обожнюю, і хочеться, щоб його любили так само, як і я. Але через його історичну цінність тут багато бар'єрів, які обмежують пересування. А ще гірше — низький рівень обізнаності в суспільстві про те, як допомогти людям з інвалідністю. Часто бізнес або установи не знають, як адаптувати простір, або просто не бачать у цьому необхідності", — пояснює керівниця організації Олеся Носенко.
Фото: "Мрія в дії"
Більша частина членів команди — це люди з інвалідністю, зокрема користувачі крісел колісних, тож що таке бар'єрний простір вони знають з власного досвіду. Наприклад, у складі команди — паралімпійська чемпіонка з фехтування Надія Дьолог.
"Зіткнення з бар'єрами на кожному кроці — це те, що формує твоє бажання змін. Ще в дитинстві я мріяла жити в місті, де зможу пересуватися вільно. Коли я зрозуміла, що таких міст у нас немає, я вирішила, що маю зробити все, щоб перетворити Ужгород на приклад безбар'єрності для всієї України", — ділиться Надія.
Був навіть випадок, коли дитині на кріслі колісному відмовили у доступі на дитячий майданчик. Водночас війна принесла нові виклики: з фронту повертається багато військових із травмами, яким ще складніше адаптуватися до життя у містах.
"Ми розуміємо, що після війни ситуація стане ще більш критичною. Тому наша мета — підготувати Ужгород уже зараз, фізично й ментально, до повного прийняття людей з інвалідністю", — каже Олеся.
Яке рішення?
Фото: "Мрія в дії"
Щоб вирішити ці виклики, команда "Мрії в Дії" долучилася до проєкту "З.Н.А.М.И", реалізованого "Лігою Сильних". Це стало поштовхом до створення комплексної стратегії змін. У межах проєкту організація пройшла Школу адвокації, де навчання проводили викладачі-практики. Учасниці, серед яких були жінки з інвалідністю та внутрішньо переміщені особи, опановували інструменти адвокації, працювали над проєктами, які могли б трансформувати громади.
"Ми боялися подавати заявку, бо були молодою організацією. Але це навчання стало надзвичайно корисним. Ми зрозуміли, що половина нашої роботи вже є адвокацією, хоча ми цього не усвідомлювали", — ділиться Олеся Носенко.
Команда поставила за мету під час адвокаційної кампанії покращити фізичну доступність міських об'єктів, сформувати карту доступності та підвищити обізнаність суспільства щодо інклюзії через освітні заходи.
"Я пам'ятаю один зимовий захід, організований ще до створення нашої організації. Тоді випав сніг, і реакція багатьох була такою: «Ну що, захід відміняється?» Це дуже символічно показує наше спільне нерозуміння, що таке доступність та інклюзія: сніг — не привід залишатися вдома. Тому для нас важливо було змінювати також ставлення й розуміння інвалідності", — пояснює Олеся Носенко.
Зокрема, ініціатива створила Карту доступності Ужгорода. Команда провела моніторинг 50 об'єктів міста, оцінюючи їхню фізичну та комунікаційну доступність. Для цього розробили детальний чек-лист, враховуючи будівельні норми та реальні потреби людей. Робота виявилася складною — часто орендодавці об'єктів відмовлялися співпрацювати або виправдовувалися браком повноважень.
"Наша мета була не просто перевірити доступність, а знайти ті місця, які вже відповідають стандартам, і рекомендувати їх. Це надихає бізнес ставати прикладом для інших", — пояснює Олеся Носенко.
Карта доступності стала не лише інструментом для людей з інвалідністю, а й важливим освітнім матеріалом. Про неї писали локальні медіа, що привернуло увагу до проблеми доступності.
Ще один ключовий напрям роботи — освітні заходи. Учасники проєкту організовували тренінги та практичні заняття для тих, чия робота так чи інакше пов'язана з доступністю чи сферою прав людей з інвалідністю — майбутніх архітекторів, соціальних працівників тощо. Так, наприклад, провели майстер-клас, де молодь, пересівши на крісла колісні, на собі "випробувала", наскільки місто є доступним для маломобільних груп.
"Після цього майбутній архітектор сказав: «Тепер я розумію, як важко долати бруківку». У такі моменти розумієш важливість того, що робиш — тепер він та інші молоді люди розумітимуть важливість врахування норм доступності не лише в теорії, а й на практиці", — каже Олеся.
Вікторія Лисюк, бенефіціарка організації. Нині команда "Мрія в дії" планує залучити її до роботи у новому проєкті й уже провели зустріч, щоб спланувати співпрацю. Фото: "Мрія в дії"
Робота не обмежилася лише освітніми ініціативами. Так, зокрема, завдяки адвокації вдалося покращити доступність лялькового театру в центрі міста. Раніше біля входу була сходинка, яка унеможливлювала доступ. За рекомендацією команди бруківку підняли до рівня дверей, усунувши фізичну перепону. Театр тепер може приймати всіх відвідувачів.
"Це той випадок, коли люди вже були готові до змін. Ляльковий театр є географічно зручно розташованим, адже знаходиться у центральній частині міста. Проте під'їзд до нього практично неможливий — це пішохідна зона. У театрі проводиться багато різноманітних заходів, зокрема й військові організації проводять там події. Проте були випадки, коли люди не могли дістатися до театру. Коли ми звернулися до керівництва театру із проханням покращити доступність, вони позитивно сприйняли ідею. До речі, після цього ми почали спілкуватись про інші зміни, наприклад, хочемо зробити також доступним заїзд на сцену, щоб люди з інвалідністю могли приходити в театр не лише як відвідувачі, а і як актори", — розповідає Олеся Носенко.
Чому це працює?
Вікторія Лисюк у театрі. Фото: "Мрія в дії"
Успіх "Мрії в Дії" базується на кількох ключових аспектах. По-перше, команда використовує локальний підхід — кожна ініціатива враховує специфіку громади. По-друге, у складі організації є люди з інвалідністю, що дозволяє краще розуміти реальні потреби. Освітні заходи формують у суспільстві новий рівень обізнаності, змінюючи ставлення до людей з інвалідністю.
"Ми показуємо, що доступність — це не лише про базові потреби. Це про гідність і якість життя. Люди мають не тільки ходити в лікарню чи державні установи, а й відвідувати театри, кав'ярні та культурні заходи", — наголошує Олеся.
Проєкт ставить за мету не лише розв'язання локальних проблем, а й створення системних змін. У планах організації — масштабувати карту доступності на всю Закарпатську область і запустити доступне таксі в Ужгороді. Їхній досвід показує: навіть невеликі кроки здатні змінити громаду, якщо за них беруться з експертизою та наполегливістю.
"Я розумію, що зміни не відбуваються миттєво. Створення доступного міста — це марафон, а не спринт. Кожен день — це крок, кожне подолання бар'єра наближає нас до мети. Разом з командою «Мрія в дії» ми наполегливо працюємо, щоб наше місто стало комфортним для всіх. Я вірю в те, що коли ти чогось хочеш всім серцем і всією душею, то завжди знайдуться ті хто підтримає та допоможе. Звичайно, бувають моменти, коли здається, що все марно, але потім з'являється нова ідея, новий стимул, і ти знову рухаєшся вперед. Я вдячна всім, хто підтримує нас у цій справі, і закликаю кожного долучатися до створення доступного середовища. Адже тільки разом ми можемо зробити наше місто кращим для всіх", — говорить усмішкою Надія Дьолог.
Матеріал створено за технічної підтримки ООН Жінки в Україні та за фінансування Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF), гнучкого і оперативного інструменту фінансування, що підтримує якісні заходи для підвищення спроможності місцевих жінок у запобіганні конфліктам, реагуванні на кризи та надзвичайні ситуації та використання ключових можливостей миробудівництва.
WPHF надає термінове фінансування місцевим жіночим організаціям громадянського суспільства (ОГС) в Україні. За технічної підтримки структури ООН Жінки WPHF фінансує жіночі організації та очолювані жінками ОГС для підтримки їх важливої на передовій діяльності, надання термінової гуманітарної допомоги жінкам-біженкам та внутрішньо переміщеним особам (ВПО), а також для захисту жінок та дівчат від сексуального та гендерного зумовленого насильства.
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки ООН Жінки та гуманітарної допомоги Організації Об'єднаних Націй (WPHF), але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Організації Об'єднаних Націй.
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
