Как создать бизнес на новом месте: истории двух предпринимательниц, которым удалось

За даними Управління верховного комісара ООН у справах біженців, станом на січень 2023 року 5,9 млн українців є внутрішньо переміщеними особами. Разом із домівкою люди залишають багато усталених соціальних зв'язків, які є однією з основних складових для розвитку їхніх підприємств. Як наслідок, опинившись у новому середовищі, людина переживає невизначеність, що заважає продовжувати працювати. Лише до Закарпатської області, за офіційними даними, релокувалися 440 підприємств.

Для полегшення переїзду бізнесу та його подальшої підтримки підприємці можуть звертатися як до локальних ініціатив, наприклад, Save Business Now у Івано-Франківську та Invest in Lviv, так і до загальноукраїнських, таких як E-Tender чи єРобота. 

Однак не завжди такі ініціативи можуть знайти рішення для підприємців. У такому випадку успіху можна досягти самостійно, проаналізувавши нову місцевість. 

Спілкування з місцевим бізнесом та мешканцями допомагає зменшити невизначеність, познайомитися з містом, виявити локальні проблеми, підтвердити або спростувати гіпотези, а також утворити нові соціальні зв'язки. 

Тож розповідаємо, як цей метод допоміг досягти успіху на новому місці підприємицям з Києва. 

До повномасштабного вторгнення клуб «Та-ра-рам» працював у Києві. Тут організовували дитячі свята, шоу-програми та квести. Директоркою клубу є Тетяна Бутіна, яка за сумісництвом також керує приватним ліцензованим садочком "Кадрики". Тетяна понад десять років працює у дозвіллєво-розважальній галузі та п'ять — в освітній.

З початком повномасштабного вторгнення Тетяна разом із сім'єю виїхала до друзів на захід України, до Рахова. Згодом з'явилася можливість виїхати за кордон і перевезти з собою бізнес. Однак Тетяна не погодилася:

«Як я всі ці знання повезу в іншу країну і буду віддавати іншим дітям? До вторгнення головною тезою моєї роботи було те, що дитина має бути щасливою, а решта прикладеться. Зараз щастя відійшло на другий план. Діти мають бути розумними, щоб, коли виростуть, змогли розбудувати нашу країну після того, що з нею сталося».

Ідея відтворити клуб у Рахові остаточно сформувалась у Тетяни навесні, коли почала нудитися її шестирічна донька. Водночас дитина відчувала стрес від зміни обстановки, додавалася й напруга від попередньої низки локдаунів.

«Я розуміла, що не тільки я зі своєю дитиною опинилася в такій ситуації, а й багато інших сімей. Батьки вже звіріли від того, що діти вдома. Усім потрібна була розрядка», — згадує директорка.

Тетяні знадобився тиждень та 10 тисяч гривень, щоб відкрити філіал у Рахові. Спершу підприємиця почала збирати інформацію через своїх друзів, які живуть у Рахові. Вона спілкувалася з представниками бізнесу, з представниками управління громади, просто з подружками та мамами. Також продивлялася місцеві групи в соціальних мережах, гуляла вулицями та навколишніми селищами.

Тетяна виявила, що тут немає дитячого закладу такого рівня, яким був «Та-ра-рам» у Києві. Вона переконана, що якщо справа була успішна та корисна вдома, то такою вона буде й на новому місці. Питання було лише в тому, як донести свою цінність.

Разом із командою Тетяна вирішила створити мінісадок. Для нього розробили унікальний розклад, який складався з чотирьох або п'яти різноманітних занять щодня з 9:00 до 13:00. До таких півгодинних занять були включені нейрогімнастика, розвиток емоційного інтелекту, підготовка до школи (письмо, читання, розвиток мовлення, математика, логіка), географія, англійська мова, сенсорно-пізнавальний розвиток, хореографія, руханка, артстудія, вільні ігри та дослідження. Особливу увагу приділяли ранковим та заключним дружнім колам, під час яких діти обговорювали враження від занять та свої побажання для подальшого навчання.

Тарарам

Завдяки комунікації з місцевими Тетяна змогла зняти приміщення, у якому колись була дитяча кімната. Там був необхідний інвентар, який ідеально підійшов для мінісадочка. Для занять довелося докупити лише роздаткові матеріали — папір, картон, пластилін, кінетичний пісок тощо.

Коли все було готове до відкриття, Тетяна опублікувала оголошення в місцевій групі. Директорка описала особливості занять, вказала ціну (у Києві заняття коштували 9 500 гривень на місяць, а в Рахові — 5 500 гривень) і запросила на безплатну вечірку-знайомство. Однак у відповідь Тетяна стикнулася зі шквалом хейту.

Понад 200 повідомлень в особисті та в коментарі — люди були обурені недоречністю відкриття такого закладу під час повномасштабної війни та ціною. Тетяна відповідала особисто на ключові повідомлення та залишалася непохитною в рішенні відкривати мінісадок.

Хоча й на вечірку ніхто не прийшов, за деякий час набралися повні групи, бо батьки бачили, що їхнім дітям цікаво на заняттях. У садочок стабільно почали ходити 10-12 дітей. Серед них були як місцеві, так і ті, хто приїхав з постраждалих громад.

За декілька місяців у Рахові відкрилися ще два приватні садочки, які поставили для своїх занять нижчу ціну. Однак ніхто з «Та-ра-раму» до них не перейшов.

«У нас є унікальність — це освітня складова. Таку освітню складову мало хто може надати на Закарпатті. Наша послуга буде корисна тим, хто розділяє наші цінності. Любов має бути взаємною».

Для створення нового філіалу Тетяна обрала смт Великий Бичків, що знаходиться за 30 кілометрів від Рахова. На відкриття знадобилося 100 тисяч гривень, значна частина яких пішла на перевезення меблів з київського «Та-ра-раму», та оренду приміщення в ТЦ. Довелося також найняти помічницю.

На початку робота у Великому Бичкові була складнішою через відчутну недовіру місцевих до нового. Вони не приходили навіть на безплатні пробні заняття.

Допомогли привабити людей соціальні мережі, де Тетяна публікувала фотографії та описи занять. У Києві такий метод не працював, але тут підписники почали активно ставили вподобайки, репостити сторіз та фото. Значний внесок у просування садочка зробило й сарафанне радіо — Великий Бичків майже у два рази менший за Рахів. Також аніматори садочка розважали дітей на благодійному ярмарку до Дня захисників і захисниць, чим змогли привабити більше людей до події та підвищити свою впізнаваність.

До повномасштабного вторгнення Ольга Чистякова працювала режисеркою-постановницею в київському театрі «D-T.O.P.». У колективі театру налічувалося близько 100 дітей різного віку. Разом з колегами Ольга написала сценарій до вистави «Крила». Це була наймасштабніша вистава театру — в ній зіграло 50 вихованців. У театральній галузі Ольга працює 16 років.

Початок вторгнення жінка зустріла на лівому березі Києва. Через декілька днів разом з сестрою вона дісталася до залізничного вокзалу, а там сіла у перший потяг, який побачила — той прямував до Рахова. Завдяки волонтерам сестри дісталися з Рахова до прихистку для людей з постраждалих громад в сусідньому Великому Бичкові. У притулку вони прожили кілька тижнів, а потім змогли винайняти житло.

Щоб заробити трохи на життя, Ольга продавала цукерки. З часом, коли освоїлася, записалася на фітнес, бо до повномасштабного вторгнення завжди займалася спортом. Коли вона прийшла до залу, то побачила, що локація ідеально підходить для театральних занять. Після тренування Ольга поділилася своїми думками з тренеркою Оксаною. В результаті вони вирішили спільно орендувати приміщення. Згодом Ольга з Оксаною стали найкращими подругами.

«Я знала, що якщо не буду займатися творчістю, то просто не переживу цей важкий час. Але для початку потрібно було хоч десь зачепитися», – підкреслює Ольга.

Для відкриття "Лабораторії" Ользі знадобилося 12 тисяч гривень, половину коштів склали соціальні виплати для ВПО.

Щоб зрозуміти місцевість, Ольга спочатку розпитувала інших «фітнес-леді» та тих, хто купував у неї цукерки.

«Думаю, живе спілкування повертається. Коли ти особисто пропонуєш послугу, це не крок назад, а крок уперед, — розмірковує режисерка. — Я продавала цукерки й одразу запитувала: «А у вас є діти?»"

У результаті виявилося, що у Великому Бичкові не було театрального гуртка, а батьки віддають дітей переважно на спортивні заняття та до репетиторів для підтягування шкільної програми. Це ще більше надихнуло Ольгу.

Для навчальної програми у "Лабораторії" Ольга обрала три напрямки: акторську майстерність, сценічну мову та сценічну пластику. Далі опублікувала оголошення про набір у місцевій групі й попросила дівчат з фітнесу поширити його на своїх сторінках.

До "Творчої Лабораторії" записалося близько 40 учнів. Ольга розділила їх на групи, дехто захотів займатися індивідуально. Серед дітей були й ті, хто приїхав з Харкова та Києва.

Травму війни Ольга пропрацьовує дуже обережно, щоб у дітях не було агресії:

«Так, мене теж інколи переповнюють емоції. Однак агресія точно не для дітей, тому кажу їм, що висловитися можна через матеріал. Я хочу, щоб тут у них був шматочок дитинства. Коли вони приходять сюди, ми дуркуємо, сміємося».

На заняттях Ольга з учнями домовились розмовляти виключно літературною українською мовою, адже тут діти мають закарпатський діалект, а вона — південноукраїнський суржик, бо сама з Херсонщини. Викладачка вважає, що зараз дуже важливо працювати над вимовою. 

«Ми разом шліфуємо свою українську мову, це наша фішка. Їм подобається, що я говорю відкрито про свої помилки», – каже Ольга.

Режисерка побачила, що хоча темп життя у Великому Бичкові повільніший, батьки тут і батьки у Києві однаково розуміють цінність її занять:

«Неважливо, у якому ти місці знаходишся, головне — знайти людей, які розділяють з тобою цінності. Це не просто театральні заняття. Тут діти також вчаться краще розуміти себе та розвивають навички комунікації. Інколи в житті це важливіше за знання англійської чи математики».

Групове заняття у "Творчій Лабораторії" коштує 60 гривень, а індивідуальне — 150. Заняття триває півтори години, натомість для дітей молодшого віку — годину. Спочатку Ольга пропонувала абонементи для занять по три рази на тиждень, вартістю 600 гривень на місяць. Однак такий формат оплати «не зайшов», тому Ольга залишила лише разові, хоча й це не допомагає мати стабільну картинку.

Через деякий час Ольга зрозуміла, що восени буде складно підлаштуватися під графік співорендарки й виникатимуть труднощі. Тоді жінка почала шукати окреме приміщення. Після тривалих пошуків Ольга змогла винайняти приміщення у центрі селища, домовившись з власницею орендувати його за 1200 гривень на місяць.

«Власниця пішла мені на поступки, бо розуміла, що з приходом холодів додасться ще й плата за опалення. Ось тут і є комунікація, вміння домовитися. Важливо показати, що ти хочеш принести щось хороше у світ», — пояснює Ольга.

Для облаштування приміщення жінка докупила стіл, стілець, колонку, чашки, тенісні м'ячики для тренажів, килим-пазл на підлогу та пуфики. Останні вдалося купити у місцевих за 300 гривень при тому, що в інтернеті вони коштують близько тисячі. Ольга вклала зарплатню, яку їй виплатили після повномасштабного вторгнення, а також свої соціальні виплати для ВПО. Всього було витрачено 12 тисяч гривень.

«Ми працювали багато років, тому насправді з неба просто так нічого не впало. Важливо розуміти, яким ти бачиш свій бізнес. І зал тоді знаходиться, і діти приходять, — розповідає Ольга. — Я хотіла зробити своє приміщення стильним мінімалістичним  і водночас зручним та зрозумілим. Однак найголовніше – це знання. Їх можна масштабувати як завгодно«.

"Творча Лабораторія" окупилася ще влітку. Зараз Ольга думає над постановою великої вистави «Мері Поппінс», що перевершить «Крила» і здивує Великий Бичків. Ольга вже придумала декорації та працює над самою історією, яка б показувала особливість внутрішнього світу дітей. Також у планах поїхати з театральними майстер-класами до дітей у навколишні селища й створити окрему групу для занять з дорослими.

Рахівський «Та-ра-рам» Тетяни теж вже окупився, а філіал у Великому Бичкові за планом має вийти в плюс навесні. Зараз вона думає над оформленням навчальної програми та подальшим її продажем. Також Тетяна придивляється до вільних приміщень — вона планує відкрити третій садочок, бо бачить значний попит на заняття з дитячого розвитку. Тетяна радіє, що тут у неї утворилася ціла мережа.