Невидимая смертельная опасность: как распознать бешенство и спасти жизнь

У чому проблема?

Ми часто чуємо історії про те, як військові на передовій рятують тварин, дають їм притулок у бліндажах та окопах. І кожного разу, коли бачиш, як наляканий війною собака чи котик потрапляють у дбайливі руки захисників, серце наповнюється теплом та гордістю за тих, хто залишається людяним навіть у найважчих умовах.

Однак разом із цим у соцмережах поширюється відео, яке змушує задуматися. На ньому — військовий із симптомами гідрофобії, що є однією з класичних ознак сказу. Він розповідає, що кілька місяців тому його покусав кіт.

З етичних міркувань ми не будемо поширювати це відео, але стає моторошно, коли усвідомлюєш: людина на записі, на жаль, приречена.

Яке рішення?

Сказ — фатальна, невиліковна хвороба, про яку треба говорити відкрито. Обізнаність про неї може врятувати не одне життя, особливо серед хаосу війни.

Разом із Юлією Бойко, епідеміологинею та лікаркою-інфекціоністкою, "Рубрика" розбиралася, що таке сказ, як він передається, які його симптоми та як своєчасні дії після екстремального контакту з тваринами можуть запобігти трагедії.

Як це працює?

Щорічно від сказу у світі помирає близько 59 000 людей. 40% людей, які зазнали укусів тварин з підозрою на сказ — діти у віці до 15 років. Це захворювання зустрічається у понад 150 країнах, а за даними ВООЗ, Україна належить до регіонів з ендемічним рівнем сказу серед диких тварин. Це означає, що сказ у нашій країні присутній і його досить багато. Недарма ще до повномасштабного вторгнення мандрівникам у віддалені райони України та тим, хто може контактувати з дикими тваринами, рекомендувалася профілактична імунізація.

Ще більше ситуація зі сказом погіршилася через війну. Зруйнована інфраструктура ветеринарного та епідеміологічного нагляду, зменшення охоплення вакцинацією диких тварин, величезна кількість домашніх тварин, що через бойові дії залишилися без дому і тепер вільно контактують з дикими та здичавілими тваринами — усе це створює ідеальні умови для розповсюдження сказу. А численні рятувальні операції та збільшення контактів між людьми та безпритульними або дикими тваринами у прифронтових зонах та зонах бойових дій ще більше підвищують ризики зараження — тепер вже для людей.

За даними Центру громадського здоровʼя, у 2023 році зареєстровано 1845 звернень через укуси чи обслинення тваринами, хворими на сказ, — це 4,5 випадки на 100 тис. населення. За оперативними даними, у 2024 році кількість таких звернень зросла до 2427 (5,86 на 100 тис. населення).

"У 2023 році в Україні від сказу померла 1 людина, у 2024 — 2 людини, з яких — один військовий", — наводить сумну статистику лікарка-епідеміологиня Юлія Бойко.

Сказ — це смертельно небезпечне вірусне захворювання, яке вражає центральну нервову систему людини та тварин. Його підступність у тому, що перші симптоми з'являються через кілька тижнів або навіть місяців після зараження — і коли вони вже з'явилися, шансів на порятунок практично немає. Летальність сказу — майже 100%.

Усі ссавці можуть бути носіями сказу. Найчастіше — лисиці, єнотовидні собаки, вовки, кажани, їжаки, гризуни, собаки та коти. Особливо небезпечні дикі тварини, які поводяться дивно — підходять до людини, не бояться.

"Така поведінка для диких тварин є нетиповою. Це пояснюється тим, що вірус намагається поширюватися серед людей і тому викликає зміни в головному мозку тварин, що відповідають за поведінку. Природа все хитро придумала! Також небезпечні бездомні тварини, домашні тварини, які мали контакт із дикими або безпритульними", — розповідає Юлія Бойко.

Лікарка перелічує перші й неочевидні (!) ознаки сказу у тварини:

• ​​зміна поведінки — агресія (непровоковані укуси двох або більше людей або тварин та/або неживих предметів) або навпаки — надмірна ласкавість. 
• Також може бути: облизування місця укусу через виникнення запалення, що супроводжується неприємними відчуттями, болем (якщо домашню тварину вкусила дика тварина).
• А ще — зміна голосу: аномальна вокалізація. Наприклад, хрипкий гавкіт у собак або нездатність видавати звуки.

Згодом з'являються:

• порушення ковтання; 
• надмірна слинотеча (не лише піна); 
• страх світла, шуму, води; 
• безцільні рухи, кружляння; 
• параліч.

"Гідрофобія — це не просто небажання пити. Це мимовільні судоми м'язів гортані при спробі ковтнути воду. І це — одна з ознак саме у пізній стадії сказу", — додає інфекціоністка.

Найчастіше заразитися сказом можна через укус тварини. Але достатньо й подряпини, особливо якщо слина потрапила у рану, облизаного шкірного пошкодження, або коли слина потрапляє на слизові оболонки: в очі чи рот. 

Заразитися можна й від домашньої тварини, якщо:

• домашній улюбленець не був щеплений; 
• тварина мала контакт з інфікованими тваринами;
• або якщо вже перебуває на ранній стадії сказу, яка зовні ще не помітна.

Позаяк вірус поширюється нервовими закінченнями, він відсутній в крові та фекаліях тварини. Проте згідно з дослідженнями, він може міститися у сльозах ураженої тварини.

Випадки передавання сказу від людини до людини є рідкісним явищем. При цьому люди, які доглядають за хворим на сказ, повинні проявляти обережність і уникати контакту з їхньою слиною.

Вірус рухається від місця укусу по нервових волокнах до головного мозку і викликає запалення головного мозку (в медицині це називається вірусний енцефаліт).

Чим ближче місце укусу до голови — тим швидше розвивається хвороба. Інкубаційний період — від 7 днів до 1 року (зазвичай 1–3 місяці). Тривалість інкубаційного періоду залежить від місця укусу.

На швидкість розвитку сказу впливають декілька факторів, у тому числі:

• тип пошкодження — подряпина, поверхневий укус, глибокий укус, множинні укуси тощо;
• кількість вірусу сказу, яка потрапила в рану;
• видова специфіка (яка саме тварина вкусила людину, штам вірусу, наявність у тварини, що вкусила людину, клінічної форми захворювання);
• стан імунітету людини, яку вкусили;
• місце укусу — рани на голові та шиї, а також рани в сильно іннервованих ділянках тіла, таких як пальці рук, зазвичай пов'язані з коротшим інкубаційним періодом — часом від інфікування до виникнення клінічних ознак/настання смерті (через близькість місця проникнення вірусу до нервів).

Якщо вас вкусила тварина (або ви мали контакт зі слиною тварини), потрібно:

1. ​Одразу промити рану водою з милом — не менше 10 хвилин.
2. ​Обробити рану антисептиком (спирт, перекис водню, йод).
3. ​Негайно звернутися до медзакладу — навіть якщо це лише подряпина або контакт зі слиною.
4. ​Тільки лікар вирішує, чи потрібна вакцинація.
5. Якщо це можливо — тварину ізолюють й організовують ветеринарне спостереження 10 днів.

Що не можна робити?

• Ігнорувати навіть легкі подряпини.
• Самостійно вирішувати, що "тварина виглядала здоровою".
• Відкладати звернення до лікаря.
• Сподіватися, що "нічого страшного не сталося".

"В Україні побільшало випадків укусів кішками, хворими на сказ. Серед диких тварин в топі залишаються лисиці. Але окремо хочу зупинитися на кажанах — вони вважаються дуже небезпечними в плані ризику зараження сказом. До речі, в Америці, наприклад, смертельні випадки сказу у людей частіше пов'язані саме з контактами з кажанами. В нас про це мало хто знає — торік в наш під'їзд залетів кажан і діти хотіли його зловити. І ніхто з дорослих навіть і не здогадувався, що кажани є джерелом сказу", — звертає увагу Юлія Бойко.

Що робити, якщо ви мали контакт з кажаном:

• Якщо ви або ваша тварина мали контакт із кажаном, рекомендовано ретельно вимити місце контакту і негайно звернутися по консультацію в заклад охорони здоров'я. 
• Вам також слід звернутися до відповідної служби охорони здоров'я для організації перевірки кажана на сказ. 
• В жодному випадку не чіпайте кажанів.
• Якщо ви вважаєте, що вашу тварину вкусив кажан, негайно зверніться до ветеринара.
• Пам'ятайте про необхідність своєчасної вакцинації собак, котів і тхорів.

Лікарка-інфекціоністка додає: кажани можуть бути переносниками й інших небезпечних захворювань. Тож у випадку контакту з ними слід проконсультуватися з лікарем щодо необхідності проведення інших профілактичних та лікувальних заходів. У деяких випадках від укусу кажана може не лишатися жодних слідів. З огляду на це, перебуваючи в місцях, де можуть бути наявні кажани, слід проявляти особливу пильність щодо потенційного контакту з ними.

Однак, варто пам'ятати, що кажани, як правило, боязкі та неагресивні тварини, і вони надзвичайно важливі для наших екосистем. Неможливо заразитися сказом, просто побачивши кажана або перебуваючи поруч із ним. Кажан, якого беруть до рук, може кусатися для самозахисту.

Якщо кажан не може літати, лежить на землі або повзе по стіні, він, із високою ймовірністю, хворий, поранений або інфікований сказом. Не чіпайте кажана руками. Є спеціальні служби, які допомагають з виловом кажанів.

Що стосується мишей та щурів, за словами Юлії Бойко, за нормальних умов сказ не передається цими гризунами. Однак, у разі укусу гризуна все одно необхідно промити та очистити рану, як і будь-яку іншу рану від укусу тварини. Проконсультуйтеся з лікарем щодо необхідності інших видів допомоги, наприклад, профілактики правця.

Якщо хвороба вже розвинулася, лікування проти неї не існує. Тож якщо вас покусала або подряпала тварина, необхідно зробити щеплення проти сказу — це екстрена профілактика сказу. Щеплення є завжди ефективним і працює на 100%, але, якщо розпочати його до появи симптомів.

Щеплення (антирабічна вакцинація) — це не "40 уколів в живіт", а серія ін'єкцій, які проводяться у дельтоподібну ділянку (плече) на 0 день (день звернення), потім на  3-й, 7-й, 14-й і 28-й дні. Для того, щоб сформувалась достатня імунна відповідь на щеплення, потрібно максимально ретельно дотримуватись графіка щеплень. У важких випадках (глибокі або широкі укуси, контакт із дикими тваринами) окрім вакцини вводиться антирабічний імуноглобулін, який дає захист ще до того, як запрацює вакцина.

Звернутися за медичною допомогою потрібно не пізніше 14 днів після травматичного контакту з твариною, але чим раніше, тим краще.

Таке теж трапляється. Юлія Бойко коментує:

"Якщо відмовляють — вимагайте письмову відмову і звертайтеся до головного лікаря лікарні, де проводиться екстрена профілактика сказу. Зазвичай це травмпункти або районні лікарні. В Україні зараз достатньо вакцин".

Профілактична вакцинація, тобто така, що проводиться до потенційного контакту з джерелом інфекції, рекомендується всім, хто має підвищений ризик контакту з вірусом сказу через рід занять або регіон проживання, зокрема:

• Ветеринарам;
• Працівникам притулків для тварин;
• Мисливцям;
• Працівникам боєнь;
• Таксидермістам;
• Військовим.
• За рекомендацією ВООЗ: "Діти, які живуть або відвідують райони з підвищеним ризиком сказу серед м'ясоїдних тварин, можуть бути вакциновані профілактично, якщо немає економічних чи логістичних перешкод".

Профілактична вакцинація складається з 3-х ін'єкцій на 0, 7, 28 дні. Перша ревакцинація відбувається через рік. Потім — ревакцинація кожні 5 років. Але навіть якщо ви були вакциновані, не можна ігнорувати обробку рани. Також за укусу тварини навіть після профілактичної вакцинації треба зробити ще дві ін'єкції — на 0 і 3 дні.

Вести звичний спосіб життя. Немає ніяких обмежень, які б відрізняли антирабічну вакцину від переважної більшості інших вакцин.

"Часто можна почути про заборону на вживання алкоголю. Але це правило було придумане для того, щоб людина не пропустила курс щеплення у вказані терміни. Тобто алкоголь ніяк не впливає на ефективність вакцини. Але важливим є курс з п'яти доз, щоб виробилось достатньо антитіл в організмі, які боротимуться з вірусом сказу", — зазначає Юлія Бойко.

Ще більше корисних рішень!

• Вакцинуйте домашніх тварин щороку.
• Уникайте контактів із дикими/бездомними тваринами. Дикі тварини можуть переносити дуже серйозні захворювання, які передаються людині — від хантавірусу до чуми, від токсоплазмозу до сказу.
• Зграю бродячих собак краще обійти, ніж ризикувати. 
• ​Не підбирайте диких тварин, навіть таких милих, як їжачки.
• Ознайомте дітей з правилами поводження з тваринами.

Американська академія педіатрії надає такі правила поведінки із тваринами:

• Не дратуйте тварину та не провокуйте її. Часто укуси трапляються через грубі дії під час гри. Не дозволяйте дитині дражнити вашого вихованця, смикаючи його за хвіст, забираючи іграшку або кістку. 
• Ніколи не гладьте незнайому собаку або кішку. 
• Попередьте дитину, щоб вона трималася далі від дворів, де собаки здаються збудженими або не дружніми. 
• Навчіть дитину ознак небезпечної собаки: напружена поза, приспущений хвіст, істеричний гавкіт, пильний погляд. 
• Навчіть дитину правильно контактувати з собаками:
  • Питати дозволу у власника собаки, перш ніж її гладити;
  • Стояти на місці, поки собака обнюхує;
  • Потім можна повільно простягнути руку, щоб обережно погладити тварину;
  • Триматися далі від морди та хвоста.
  • Ніколи не турбувати собаку, який спить, їсть або доглядає за цуценятами. Собаки в таких ситуаціях більш агресивні, навіть до знайомої їм людині.
  • Не наближати обличчя до тварини.
• Ніколи не залишайте маленьку дитину наодинці з собакою, незалежно від того, чи це ваша собака, чи добре вам знайома вам собака, чи собака, яка вам здається добре вихованою. Будь-яка собака може вкусити.