Как подготовиться к рождению ребенка: советы психологини

У чому проблема?

Народження дитини — значна подія, яка змінює кожну сімʼю та обох у подружжі. Це означає, що життя сім'ї набуває нових сенсів і правил. Після пологів маму і тата чекатимуть чимало викликів, на подолання яких знадобиться багато сил, нових знань та мудрості.

Яке рішення?

"Пологи — це місточок між минулим та майбутнім. Наближаючись до цього переходу, важливо переглядати маршрут та відмічати певні відрізки", — говорить психологиня Наталія Мовчан.

За допомогою фахівчині та платформи доказової інформації про здоровʼя "Бережи себе" з'ясовуємо, як пройти цей важливий і непростий період правильно, підготуватися до нього й уникнути помилок.

Як це працює?

Готуючись до ролі батьків, майбутні мама і тато опрацьовують не одну сотню гігабайт інформації. І до моменту пологів, здається, знають геть усе, наприклад, як тримати дитину, як її годувати, як одягати, вкладати спати, розважати, спілкуватись, лікувати за потреби, встигати за віковими змінами добового ритму, реагувати на сльози тощо.

"Часто здається, що попереду ще безліч часу, і все необхідне з'являтиметься саме собою. Проте іноді ми не встигаємо за цим побачити більш практичні виклики власне батьківства, до яких варто готуватись. Звісно, що командою все це продумати й спланувати вчасно й без зайвих турбот — реально. І якщо є така можливість (якщо немає, варто шукати) — до пологів домовляйтесь про очікувані сценарії з партнером/кою та близькими", — зазначає Наталія Мовчан.

Почніть із того, що розкажіть один одному про своє дитинство, зокрема про виховання та ваші стосунки з батьками, радить психологиня. Неочікувано? Так, проте це важливо, оскільки кожна людина приходить до свого батьківства зі своєї сім'ї та з того досвіду, який отримує від своїх батьків.

Наші батьки також помиляються, і часто ми можемо повторювати схеми виховання, до яких звикли. Важливо разом проговорити можливі помилки й щоразу фіксувати момент, коли ви неусвідомлено можете їх повторювати. Навіть якщо людина мало що свідомо пам'ятає? автоматично підсвідомість буде давати підказку. І не завжди ця "шпаргалка" буде пропонувати бажане або оптимальне.

До прикладу, доволі часто можна побачити, як мами чи тати кричать на своїх дітей на вулиці. У момент втоми не завжди є сили та ресурс усвідомити, що саме зробити і як поводитись. І тоді спрацьовує "підказка" — насварити замість зупинитись, зрозуміти, що відбувається, дати дитині підтримку та домовитись про наступні кроки. Бо це дійсно нелегко.

Також є кілька питань, усвідомлені відповіді на які допоможуть майбутнім батькам зорієнтуватися та довіритися собі. Зокрема, такі:

• який приклад я хочу показати дитині щодо того, як дати раду складнощам у житті?
• яких помилок я хочу уникнути та що я можу для цього зробити вже зараз?
• яка допомога може мені знадобитись та де я її шукатиму?
• яких знань та навичок мені не вистачає, де я можу про це дізнатись або навчитись?
• як я можу одночасно піклуватись про свій добробут та своєї дитини?
• де я можу знайти для себе ресурс та як організовуватиму відпочинок?
  

"Відповіді будуть дивувати, злити, радувати — це нормально, тому що ви плануєте народити та виховувати Людину. На якомусь етапі вам може здаватись, що ви взагалі не здатні бути батьками. Не варто ігнорувати ці почуття — дайте собі час та простір і для таких сумнівів, оскільки вони можуть допомогти обрати простіший шлях. Простий не означає менш цінний, проте він може бути більш радісним і спокійним", — каже Наталія Мовчан.

Згадуючи своє дитинство, партнери дізнаються, у чому їхні батьківські сім'ї відрізняються — і це нормально. Проте за цим приходить розуміння, що потрібно домовитись, як все буде влаштовано саме в їхній спільній сім'ї.

Наприклад:

• хто ходитиме за покупками;
• хто змінюватиме підгузки;
• хто носитиме дитину на руках;
• де шукати педіатра;
• де спатиме дитина (і які правила безпечного сну малюків);
• якою має бути водичка для купання та які існують нюанси водних процедур і ще з десяток питань, з якими ви можете зіштовхнутися.

І дуже важливо домовитись про те, яким чином ви будете вирішувати питання виховання: за якими принципами, правилами, які "категоричні ні" оберуть батьки для виховання без травм.

Варто враховувати, що після народження дитини у нових батьків, особливо у мам, можуть відбутися певні емоційні зміни. На думку психологині, найефективніша стратегія для зменшення стресу та тривожності у період після пологів — не чекати чогось геть дивного, стресового та незрозумілого. Тому що народження дитини це не трагедія, а радісна подія, до якої було мінімум 9 місяців і все попереднє життя. А от у випадку, коли все йде сильно не за планом (незапланована вагітність, ризик не виносити дитину, попередні втрати, завчасно народжені діти тощо) — рекомендація одна: потурбуватись про себе та звернутись до перинатального психолога, щоб отримати необхідну психотерапевтичну допомогу та підтримку.

Також важливо вчитися зберігати баланс між турботою про дитину та часом для себе і партнера. І тут на допомогу приходить планування.

"Якщо людина не бачить, не усвідомлює, не уявляє покроковий план чи погодинне розділення часу свого життя на найближчі дні або тижні, все змішується в одному кошику і додає стресу. Варто почати планувати й буквально вписати свої потреби в щоденний графік, потім додавати туди спільні справи, плани з партнером та друзями чи родичами. Не поспішаючи, з 15-20 хвилин збільшувати цей виокремлений час і фіксувати результати та задоволення від можливості тримати в рівновазі/балансі власне життя", — радить Наталія Мовчан.

Материнство — це виснажливо. Догляд за дитиною й виконання домашніх обов'язків вимагають багато зусиль, тому важливо знати, як залишатися в ресурсі, знаходити джерела енергії та можливості для відновлення.

Мама в ресурсі буває тоді, коли:

• спала вночі;
• поснідала без немовляти на руках;
• має можливість робити паузи, а не зосереджується 24/7 навколо потреб дитини та їхнього задоволення;
• встигає також потурбуватись і про власні потреби;
• не "випадає" зі спілкування у своїй соціальній бульбашці;
• отримує допомогу в побуті;
• має можливість займатись улюбленим хобі;
• її обіймають коханий та/або близькі;
• вона чує слова підтримки;
• її не оцінюють (особливо за показником ваги дитини) тощо.

У татів свій список і він може не сильно відрізнятись від озвученого, якщо пара домовляється про турботу 50/50. 

Є сенс проговорити до пологів, яку саме допомогу очікують майбутні батьки один від одного. А також — від родичів. Це окрема історія, яка теж потребує обговорення (про це читайте наприкінці матеріалу).

За словами Наталії Мовчан, передусім це стосується конфлікту між очікуваннями та реальністю. Одні діти люблять спати з батьками, інші — в окремому ліжечку. Одні спокійно сплять протягом всієї ночі, інші — мають багато перерв у сні. Хтось ходить уже в 10 місяців, а комусь на опанування цієї навички потрібно більше часу. І таких прикладів багато, тому що всі діти різні. Слід усвідомити, що ви матимете справу не просто з якоюсь "теоретичною" дитиною, а з людиною, яка стає частинкою саме вашої сім'ї. Налаштуйтесь на індивідуальний підхід до її потреб.

Щоб не заплутатись, почніть з інформації про "четвертий триместр", підказує психологиня. Так називають перші три місяці після народження дитини. Цей період перших місяців нового життя важливий для всіх у родині — і для мами й тата, і  для старших дітей, якщо вони є, і для бабусь-дідусів. Діти в цьому віці найвразливіші, постійно хочуть бути на руках у дорослого, якому можна довіритись і відчути безпеку.

Психологиня пояснює: безпека є базовою потребою дитини — маленькі діти не мають змоги залишатись на самоті, чекати, самостійно давати раду зі своїми потребами. Діти плачуть. Це така сигнальна система, яка оповіщає всіх навколо про потребу дитини в контакті. Діти прагнуть, щоб їх заспокоювали: взяли на руки, поговорили, приклали до грудей (смоктання грудей — це не лише про харчування, але й про заспокоєння). Цей процес заколисує дитину, надає їй відчуття опори та взаємодії з мамою.

Відчути спокій і безпеку дитина може також при взаємодії "шкіра до шкіри". Цього можна досягти в такі способи:

• прикладати дитину до грудей без одягу;
• носити дитину в слінгу;
• протягом дня часто й ніжно торкатися немовляти;
• робити масажі-погладжування;
• носити на руках;
• організувати безпечний спільний сон.

І пам'ятайте: нормально чогось не знати та про щось не думати або й не здогадуватись. Ви настільки хороші батьки, наскільки можете бути. Аби класно виховувати дитину, вам варто піклуватись передусім про власний ресурс. Якщо ви попередньо розділите обов'язки та проговорите план дій за різних ситуацій, то період після пологів мине для всіх спокійно та без зайвих турбот.

Ще більше корисних рішень!

Важливо говорити з рідними й чітко формулювати свої бажання та прохання. Страх, що тебе не зрозуміють, говорить про те, що вже є конфлікти в родині. І бажано з ними розібратись до народження дитини, якщо є очікування допомоги.

Як відзначає Наталія Мовчан, більшість мам чекають від рідних турботи, уваги, розуміння і вже точно усі проти втручання та порушення особистих кордонів. Натомість бабусі часто намагаються турбуватись "по-своєму".

Що можуть зробити бабусі (і дідусі) для того, аби мама немовляти справді відчувала допомогу:

1. Запитувати. Говорити. Цікавитись.
2. Ділитись роздумами, а не наказами й турботами, тривогою.
3. Приходити в гості.
4. Уникати осуду. У мами онуків все вийде, вона навчиться!
5. Пам'ятати про те, як непросто бути мамою, як страшно помилитись… і як неприємно чути "оцінку", особливо від рідних.
6. Не фокусувати всю свою увагу на внуках і родині дітей.
7. Поважати особистий простір, думку, інтереси родини дітей і свої! Якщо думка бабусі цінна, про неї питають. 
8. Терпляче дочекатись часу, коли з онуками можна буде гратись і створювати пам'ять про спілкування з бабусею. Не відбирати дитину у мами.
9. Дізнаватись, кого читає та чує мама онуків, щоб за бажання бути на одній хвилі.

Бабусі й дідусі дуже важливі й цінні тією любов'ю та допомогою, якою можуть обійняти родину дітей з онуками. Але за умови, якщо не будуть душити позицією зверху "я все знаю краще, тому що живу довше". Онуки, спілкуючись із бабусями та дідусями, дізнаються про перехід із покоління до покоління. Знають, що крім батьків їх люблять у "великій" родині.