Все от тебя зависящее: как не допустить выгорания в волонтерстве и помогать правильно

У літаках нам кажуть про правило: спочатку потрібно вдягнути кисневу маску на себе, а потім — на дитину. Так само має бути з волонтерами. Разом із проєктом "Ми — волонтери" розповідаємо, як мають дбати про себе ті, хто допомагає іншим, та що для цього можуть зробити їхні близькі.

У чому проблема?

Киянин Олексій працює у сфері IT, але з перших днів війни він об'єднав друзів та волонтерством наближає перемогу, купляє корми для тварин, допомагає людям залишатись в теплі та з гарячою їжею, а іноді залучає людей до великих зборів. 

"У мене дуже багато знайомих, які зараз на фронті. З самого початку ми почали возити теробороні їжу та рукавички, і вже тоді зустрічали давніх друзів з дитинства. Потім цих хлопців почали відправляти в гарячі точки, ми вже знали їхніх друзів. Коли вони пишуть нам із запитом — ми підключаємось", — розповідає хлопець.

Компанія друзів-волонтерів — не громадська чи волонтерська організація, тож "вихідних", спеціальних винагород чи зарплатні за добрі справи вони не мають. Олексій зізнається, що бувають дні, які виснажують:

"Руки опускаються, коли ти збираєш гуманітарку по фондах, витрачаєш свій бензин, декілька годин їдеш до людей в населений пункт, вони дивляться на те, що ти їм пропонуєш і питають: "А що, корму для кастрованих котів немає? А консерви тільки такі є?". Тобто в людей взагалі нічого немає, але вони все одно перебирають, це не дуже приємно", — ділиться волонтер. 

Тривала робота без вихідних та гідної винагороди — історія, знайома багатьом активним волонтерам. На жаль, така робота може призводити до вигорання. Що це, як із ним розібратись та допомогти собі, ми вирішили розібратися разом із психотерапевткою Дашею Непочатовою. 

Яке рішення?

Іноді для волонтерів сама їхня діяльність уже є винагородою. Згадайте, як приємно було всій країні, коли ми разом задонатили Фонду Притули на супутник — кожен відчував свою причетність до великої справи. Той самий ефект помітив і Олексій:

"Не можу сказати, що є вигорання, але є совість. І стає дуже приємно, коли ти хоч якось, хоч трошки допомагаєш. А коли ти чуєш коментарі про те, що бронік або каска врятували чиєсь життя — це взагалі пушка! Це круто", — розповідає хлопець.

Для нього результати й зворотній зв'язок — найголовніша винагорода. 

Але так буває не з усіма. Крім того, емоційне здоров'я — тонка матерія, з якою потрібно бути дуже обережними. Тож розповідаємо про інші правила турботи про себе.

У визначенні "емоційного вигорання" будемо опиратися на термін Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), який вона запропонувала у 2019 році. Це синдром, що виникає внаслідок хронічного стресу на робочому місці, із яким не вдається впоратися. Ознаки такого стану: 

• постійна втома чи виснаження; 
• відчуття відстороненості від професійних обов'язків, негативні емоції;
• зниження продуктивності праці тощо.

Психотерапевтка Даша Непочатова пояснює: "Емоційне вигорання насамперед пов'язують із професійною діяльністю, що призводить до проблем на роботі, суттєво знижуючи ефективність праці як окремих людей, так і всього робочого колективу, особливо якщо йдеться про невеликі команди".

Якщо ви помітили такі симптоми, краще звернутись до психолога (далі ми дамо контакти тих, хто готовий допомогти). Але в першу чергу Даша Непочатова радить організувати собі емоційний відпочинок: "Важливо відчути тіло, заземлитися. Може допомогти регулярний масаж, прогулянки, вправи в тренажерному залі тощо". 

З близькими, якщо вони також допомагають іншим та втомились, краще почати розмову обережно. Ніхто краще за них не підкаже вам, що потрібно робити, тож і питання про те, як допомогти близькій людині, краще поставити саме їй. Даша Непочатова радить такий спосіб: "Найкраще сказати: «Пам'ятаєш, як в літаку завжди кажуть, що спочатку маску треба вдягнути на себе, а потім на дитину? Як я можу тобі допомогти із цим?»". 

У кожного може бути свій рецепт турботи про себе, але нижче — основні та універсальні способи та правила, яких варто дотримуватись волонтерам.

Якщо поглянути на іноземний досвід волонтерства, то кожна організація, яка залучає до своєї роботи волонтерів, підписує з ними волонтерський контракт, у якому зазначені робочі години, прописані конкретні обов'язки й передбачена волонтерська відпустка. Тобто організація бере на себе значну частину відповідальності за організацію волонтерської діяльності, у тому числі за емоційний стан своїх волонтерів. В Україні ж така практика є швидше винятком, ніж правилом. Саме тому психотерапевтка радить:

"Волонтери мають самі брати відповідальність за своє психологічне здоров'я — так би мовити, самі «дбати про себе». І насамперед потрібно регулювати свій волонтерський графік, організовувати собі вихідні, відправляти себе у відпустку, вибудовувати кордони щодо залучення в листування у робочих чатах (ставити чати на беззвучний режим після певних робочих годин, наприклад). Це базові речі, вони з категорії гігієни. Коли вони запроваджені на щоденній основі, то до них варто додати трохи винагороди себе за ті хороші справи, які ви робите як волонтер(ка). Це може бути прогулянка на свіжому повітрі, творчі побачення для себе (театри, музеї, гарна книжка, ароматна ванна тощо)", — пояснює нам психотерапевтка Даша Непочатова.

Вихідні для волонтера — це ще не все. Крім фізичної втоми, може настати й емоційна. Наприклад, коли волонтери, що зустрічаються з іншими людьми, слухають їхні історії. Наш герой Олексій разом із другом Ігорем чують такі історії постійно й вирішили розпочати свій проєкт "Очі", де розповідають про життя людей після деокупації. Страх, пережиті травми та емоції людей, які зіштовхнулись із найстрашнішим — це те, що волонтери бачать та чують.

Даша Непочатова розповіла, що після побачених і почутих важких історій важливо виговоритись. Ось, як це працює:

"Лікування психіки (душі) словами — це основа психотерапії. Люди, які бачили найстрашніше, розповідаючи свої історії волонтерам, лікують себе, звільняючи свій психологічний контейнер, переливаючи емоції, почуття в контейнер іншої людини, наповняючи, а часто переповнюючи емоційний контейнер волонтера/ки. Відповідно, волонтерам треба звільнити свої переповнені контейнери. Варто скористатися службами психологічної допомоги. Також допомагає вільне письмо від руки, коли ти просто виливаєш все те, що тебе тривожить, на папір, а потім спалюєш його", — розповідає лікарка.

В Україні існують як урядові, так і волонтерські гарячі лінії психологічної допомоги, куди можна звернутись та "виговоритись". Ось, де вам у цьому допоможуть:

То яке рішення?

Отже, якщо ви активно займаєтесь волонтерською діяльністю, пам'ятаймо про головні правила допомоги:

• регулюйте графік, не бійтеся брати вихідні та відпустку від волонтерської діяльності, адже це — також робота;
• під час вихідних намагайтесь займатись іншими своїми справами, які приносять вам задоволення, відпочивайте, а от робочі чати краще поставити на режим "mute";
• додайте трохи винагороди для себе: це може бути прогулянка, смаколики, похід у кінотеатр. Зробіть для себе щось приємне. Винагороджувати себе варто хоча б раз на тиждень.

Уважно слідкуйте за своїм станом. Ось основні симптоми вигорання:

• поганий сон;
• постійна втома, відсутність енергії;
• тривожні думки;
• Небажання виходити з дому;
• Напруга в спілкуванні з людьми.

Якщо ви помітили в себе чи своїх близьких схожі симптоми, обов'язково зверніться за спеціалізованою допомогою. Також вам допоможуть:

• Фізичні вправи, заняття спортом;
• Прогулянки;
• Масаж чи будь-які інші практики, які допомагають відчути тіло.

Більше порад шукайте у ПУТІВНИКУ ВОЛОНТЕРА. У ньому зібрані корисні ресурси та інструменти для ефективного волонтерства, юридичні аспекти, практичні поради, лайфхаки та багато іншого.