Украиногейт: о чем говорил Волкер перед Конгрессом? Перевод основных заявлений
3 жовтня Курта Волкера викликали виступити перед комітетами з нагляду, розвідки та міжнародних справ Палати представників Конгресу США як свідка дій Президента Сполучених Штатів Дональда Трампа та його оточення стосовно переговорів з Україною з метою отримання компромату на політичних опонентів президента. Розкриття ролі Волкера у цих перемовинах зумовило його відставку, яка викликала занепокоєння українських політиків. Розуміючи небезпеку для Трампа свідчення Спецпредставника в Конгресі, виступ Волкера намагався зупинити трампівський призначенець, Державний секретар США Майк Помпео. Виступивши у Конгресі, Волкер визнав свою провину в організації перемовин, пояснивши необхідність забезпечити зв'язки Трампа з новою владою України, якій американський президент не бажав довіряти, через вплив свого особистого адвоката Руді Джуліані.
У що ж знову вплутався невгамовний американський президент, чому Волкеру та іншим представникам Держдепартаменту довелося залишити свої посади, а тепер свідчити перед розслідуванням у Конгресі? За американським формулюванням, Трампа звинувачують у «quid pro quo» – намаганням використати американську зовнішню політику з метою обміну державної допомоги Україні летальною зброєю на забезпечення персонального інтересу Трампа в організації розслідування проти родичів та знайомих його політичного опонента, Джо Байдена. Трампові тепер загрожує імпічмент, доля якого залежить від голосування у Палаті представників та Сенаті. З цією метою до Конгресу й були викликані американські дипломати.
Що змусило Курта Волкера піти на допомогу Дональду Трампу в організації «обміну» військової допомоги на компромат? Як він зазначає у вступному слові, його мотивувала відданість народам США та України як дипломата – зіткнувшись із такою великою проблемою як Дональд Трамп, своїм завданням він вбачав вирішити цю проблему так чи інакше.
«Протягом моєї кар'єри, як дипломата, посла США до НАТО, чи на інших ролях, я намагався бути сміливим, енергійним, відкритим і відвертим – завжди сумлінно працювати для просування основних американських цінностей та інтересів. Такими ж були мої зусилля на посаді Спеціального представника США з питань переговорів по Україні. На цій посаді, я опинився перед вибором: розуміти існування проблеми та ігнорувати її, чи визнати мою відповідальність вирішити цю проблему. Якщо б я не намагався вирішувати такі проблеми якомога краще, я був би нечесним перед самим собою, перед моїми обов'язками, перед народами Сполучених Штатів чи України…»
Він детальніше пояснив свою позицію у першій частині виступу:
«По-перше, мої зусилля були повністю направлені на просування цілей зовнішньої політики США щодо України. Ми були достатньо успішними в цій царині. Протягом останніх двох років, політика США стосовно України була сильною, послідовною, підтримувалася усією Адміністрацією [Президента США], отримала двопартійне схвалення у Конгресі, підтримку з боку наших союзників та власне України. Хоча я більше не буди опікуватися цим напрямом, я щиро сподіваюся, що нам вдасться забезпечувати успішність цієї політики і надалі.
Ви можете згадати, що навесні 2017 р., коли тодішній Державний секретар Тіллерсон спитав, чи візьму я на себе таку відповідальність, у публічному дискурсі існували важливі та важки питання щодо напряму подальшої політики США стосовно України.
Чи зніме Адміністрація санкції проти Росії? Чи організує вона якусь «велику угоду» з Росією, у якій обміняє визнання російського захоплення українських територій на якусь-там підтримку в Сирії чи деінде? Чи визнає Адміністрація оголошену Росією анексію Криму? Чи це перетвориться на черговий заморожений конфлікт? Також було багато вакантних ключових дипломатичних позицій, тож ніхто не представляв Сполучені Штати у процесі переговорів щодо закінчення війни у східній Україні.
Глибоко піклуючись підтримкою України; розуміючи, що вона представляє усіх нас на шляху розбудови демократії та зупинення російської агресії; та бажаючи забезпечити правильність американської політики на цьому напрямі, я погодився на цю відповідальність. Тодішній Державний секретар Тіллерсон погодився зі мною, що фундаментальними завданнями політики мають бути відновлення суверенітету та територіальної цілісності України, а також забезпечення безпеки та захищеності українських громадян, будь-якої етнічності, національності чи релігії».
«У цілому, якщо два роки тому, більшість експертів вважали, що час на боці Росії, ми повністю змінили ситуацію, і зараз час грає на користь Україні».
У другій частині виступу, Курт Волкер описує власне проблему, яка спричинила його участь в «Україногейті»:
«По-друге, у травні цього року я занепокоївся тим, що негативний наратив про Україну, підживлюваний заявами колишнього Генерального прокурора України, надійшов до Президента Сполучених Штатів, та відповідно перешкоджав нашим можливостям так само рішуче підтримувати новий український уряд.
Після того, як я порадився з українським керівництвом, радник Президента Зеленського попросив мене налагодити його зв'язок з особистим адвокатом Президента [США], мером Руді Джуліані. Я так і зробив. Я робив це виключно тому, що розумів, що нове українське керівництво хоче переконати таких, як мер Джуліані, всіх, хто вірив негативним чуткам про Україну, що часи змінилися, і що за Президента Зеленського Україна буде гідною підтримки США. Я також неодноразово дав українцям зрозуміти, що мер Джуліані є приватним громадянином і особистим адвокатом Президента, і що він не представляє уряд Сполучених Штатів».
У третій та четвертій частинах свідчення Курт Волкер намагався захистити свою неприналежність до «скандальної» частини перемовин Трамп – Зеленський:
«По-третє, я не знав і в жодному разі не брав участь у намаганнях примусити Україну розслідувати колишнього Віце-президента Байдена. Як ви побачите на прикладі багатьох текстових повідомлень, що я надаю як докази, передано відчуття діалогу в режимі реального часу з кількома різними суб'єктами, і можна побачити, що Віце-президент Байден ніколи не був темою обговорення.
Більше того, оскільки мені було відомо про публічні звинувачення на адресу Віце-президента, я кілька разів застерігав українців розрізняти наголос на їхніх особистих зусиллях щодо боротьби з корупцією на національному рівні, включаючи розслідування українських правопорушників (те, що ми підтримуємо у розрізі політики США), із будь-чим, що може спричинити вплив на вибори в США (те, що не відповідає ані інтересам США, ані власне України). Наскільки мені відомо, жодних таких дій з боку України не було, через, я гадаю, частково й мої поради. Конкретно, я не був присутнім, щоб почути телефонний дзвінок між Президентом Трампом та Президентом Зеленським від 25 липня 2019 р., і лише пост-фактум отримав скорочені описи цієї розмови.
Крім того, мені не було відомо, що [у розмові] згадувалося ім'я Віце-президента Байдена, або існувало прохання відкрити проти нього розслідування, доки 25 вересня 2019 р. не було опубліковано стенограму цього дзвінка».
«По-четверте, виконуючи свої обов'язки, я інформував своїх колег з Державного департаменту та Ради національної безпеки та звітував про свої дії перед Конгресом. Це стосувалося зустрічей з вищими посадовими особами США з Державного, Оборонного департаментів та РНБ, а також в ході брифінгів у Капітолії та публічних свідченнь в Сенаті 18 червня 2019 р. У мене є детальні записи [моїх] публічних коментарів щодо нашої політики в Україні. Я не сумніваюся, що існує значний масив документації на базі кореспонденції Держдепартаменту щодо моїх зустрічей з українцями та іншими союзниками. Власне кажучи, я ніколи не редагував і не «перевіряв» звіти та повідомлення [про мою діяльність], а казав звітникам, щоб вони звітували так, як і зазвичай».
У п'ятій частині екс-спецпредставник коментує питання надання Україні військово-оборонної допомоги.
«По-п'яте, в решті-решт, я наполегливо підтримував надання Сполученими Штатами допомоги з питань безпеки, у тому числі летальної зброї, Україні протягом усього мого перебування на посаді. Мені стало відомо про затримання продовження цієї допомоги у статистичних звітах Конгресу 18 липня 2019 р., і я негайно спробував прийняти рішення, щоб виправити цю ситуацію. Я був впевнений, що таке рішення дійсно буде в кінцевому підсумку відмінене, оскільки надання такої допомоги було безумовно підтримано у Державному та Оборонному департаментах, РНБ, Палаті представників, Сенаті та спільнотою експертів у Вашингтоні. Оскільки я був впевнений, що це рішення не буде довговічним, я не обговорював жодних домовленостей з українськими колегами, доки того, як затримка не стала публічно відомою наприкінці серпня. Рішення [про затримку] справді було відмінено, і через кілька тижнів допомога [США Україні] продовжилася».
Далі Курт Волкер подає дати контактів Руді Джуліані з ним та з українським керівництвом. Зупинимося на окремих свідченнях.
«У перші місяці 2019 р. мені стало відомо про новий антиукраїнський наратив у США, підживлений звинуваченнями тогочасного Генерального прокурора України Юрія Луценка в тому, що деякі громадяни України, можливо, прагнули впливати на Президентські вибори у США 2016 р., в тому числі шляхом передачі негативної інформації щодо виборчої кампанії Дональда Трампа, яка, як вони сподівалися, мала досягти виборчого штабу Хілларі Клінтон.
Існував і другий наратив, також підтриманий тодішнім Генпрокурором, що компанія «Бурісма» намагалася отримати вплив на тодішнього Віце-президента Байдена, за рахунок великих виплат його синові, Хантеру Байдену.
Пан Луценко оголосив ці звинувачення у ході інтерв'ю з американськими ЗМІ, що сприяло їх широкому поширенню, особливо поміж глядачів-консерваторів.
Я добре розумів ситуацію в Україні й одного разу зустрівся з паном Луценком під час одного з моїх візитів до України в 2018 р.. Україна має заслужену репутацію країни з нестримною корупцією.
Проте, я вважав, що ці звинувачення пана Луценка були корисливими, зробленими з метою, щоб здаватися цінним для Сполучених Штатів, так що Сполучені Штати могли б виступити проти звільнення його з посади новим урядом.
Крім того, я був знайомий із колишнім Віце-президентом Байденом протягом 24 років, тож припущення, що він дозволив би маніпулювати собою на посаді Віце-президента заради грошей для свого сина просто не викликає в мене довіри. Я знаю його як людину доброчесну та віддану нашій країні.
У травні 2019 р. я дізнався, що колишній мер Нью-Йорка Руді Джуліані планував поїхати в Україну, щоб розглянути ці звинувачення. Я вийшов з ним на зв'язок, щоб проінформувати його перед візитом, зокрема, сказати, що Луценко не заслуговує довіри і його замінять, коли почне працювати новий уряд, і що я зустрівся з новообраним президентом Зеленським, коли той був кандидатом, надалі підтримував зв'язок із його радниками, які переконали мене, що той щиро прагне реформ та боротьби з корупцією в Україні».
«Пізніше я прочитав, що він скасував свою поїздку і стверджував, що новообраного президента Зеленського оточили «вороги Сполучених Штатів» – те, з чим я принципово не погодився».
«[Після повернення з візиту на інаугурацію В. Зеленського] наша делегація зустрілася з Президентом Трампом 23 травня. Ми підкреслювали наші висновки про те, що Президент Зеленський є найкращим шансом для України вирватися з болота корупції, в якому вона була протягом 20 років. Я стверджував, що те, як відбудуться наступні 3-6 місяців, визначатиме майбутнє України на наступні 5 років. Ми закликали його запросити Президента Зеленського до Білого дому.
Президент був налаштований дуже скептично. Враховуючи історію корупції в Україні, це зрозуміло. Він сказав, що Україна – корумпована країна, повна «жахливих людей». Він сказав, що українці «намагалися його скинути». Під час цієї розмови він посилався на розмови з мером Джуліані. Мені було зрозуміло, що, незважаючи на позитивні новини та рекомендації, які оприлюднила наша офіційна делегація щодо нового президента, Президент Трамп мав глибоко вкорінене негативне бачення України, що сягало корінням у минуле. Він, очевидно, отримував іншу інформацію з інших джерел, зокрема від мера Джуліані, і вона була здебільшого негативною, що призвело до такої оцінки ним України.
За кілька днів, Президент Трамп дійсно підписав листа з привітанням Президентові Зеленському, до якого входило запрошення відвідати його у Білому домі. Протягом наступних тижнів, я та інші індивіди намагалися домовитися про конкретну дату їхньої зустрічі, безуспішно. Причини нам не пояснювали, але я гадав, що зволікання в організації зустрічі було викликано давно вкоріненим негативним ставленням Президента до України».
«2 липня я зустрівся з Президентом Зеленським та його делегацією у Торонто, в Канаді, оскільки я виступав там головним представником США на конференції з питань реформ в Україні. Наприкінці зустрічі, я особисто розмовляв з Президентом Зеленським, і пояснив свою думку, що мер Джуліані продовжує зберігати негативні погляди стосовно України через події 2016 р., і що його позиція впливає на Президента [Трампа]. Я наголосив на тому, що мер Джуліані не представляє уряд США, а є приватною особою та особистим адвокатом Президента».
«Мені стало зрозуміло, що ми мали справу з погіршенням проблеми негативного наративу про Україну, побудованого на попередніх звинуваченнях пана Луценка, які перешкоджали розвитку наших двосторонніх відносин та зміцненню нашої підтримки України. Тому я зіткнувся з вибором: нічого не робити, і дозволити цій ситуації гнітитися; або спробуйте виправити помилку. Я спробував її виправити.
10 липня 2019 р. я зустрівся на каву у Вашингтоні з близьким помічником президента Зеленського, Андрієм Єрмаком. Ми продовжили розмову про мера Джуліані, і він попросив мене зв'язати його з ним. Я погодився звернутися до мера Джуліані і запитати, чи погодиться він на зв'язок.
Так я і зробив – 10 липня написав мерові Джуліані про бажання організувати зустріч, і 19 липня ми в решті-решт зустрілися в ході сніданку.
У ході того сніданку пана Джуліані супроводжував українсько-американський бізнесмен Лев Парнас. Ми довго розмовляли про Україну. Мене здивувало, що пан Джуліані вже дійшов до висновків, що панові Луценку вірити не можна та його звинувачення були корисливими. Він згадав ці звинувачення проти Віце-президента Байдена та втручання у вибори 2016 р. та наголосив, що лише хотів би, щоб Україна розслідувала ситуацію спираючись на своє власне законодавство».
«На тій зустрічі 19 липня я також сказав, що не вірю чуткам, що колишній Віце-президент Байден так чи інакше дозволив би впливати на себе через фінансові чи особисті мотиви у ході виконання своїх обов'язків як Віце-президента. Я був іншою думки щодо питання впливу деяких окремих українців на вибори у 2016 р., чи їхнього бажання купити такий вплив: це, принаймні, правдоподібно, враховуючи репутацію України у корумпованості. Але от звинувачення в тому, що Віце-президент Байден діяв неналежним чином, мені здавалося взагалі недостовірним».
«Після того як вони зустрілися [2 серпня 2019 р.], мер Джуліані та пан Єрмак обидва зателефонували мені щоб розповісти про свої враження. Обидва висловлювалися позитивно. Жоден згадував про Віце-президента Байдена. Мер Джуліані заявив, що наголосив на важливості проведення Україною розслідувань щодо минулих подій, а пан Єрмак відмітив, що описав мерові Джуліані державну програму боротьби з корупцією та імплементації реформ, і що розслідування стануть частиною цього процесу так чи інакше».
«Мер Джуліані далі заявив, що бажає, щоб український президент виступив із заявою про боротьбу з корупцією, що він обговорював із паном Єрмаком. Я сказав, що не думаю, що це буде проблематичним, оскільки це так чи інакше позиція уряду.
Я передав це прохання Єрмаку, і той заявив, що вони дійсно готують таку заяву. Він сказав, що у ній буде згадано про «Бурісму» та 2016 р., у широкому контексті боротьби з корупцією, так чи інакше. Він не згадував про Віце-президента Байдена. Кажучи про «Бурісму», він, напроти, наполягав лише на розслідування проти правопорушників українського походження.
16 серпня пан Єрмак поділився зі мною проектом заяви, яка, як на мене, була цілком розумною. У ній не згадувалася «Бурісма» чи вибори 2016 р., заява була абсолютно стандартною Я передав цей проект послу Сондланду, який погодився з тим, що це прекрасна заява. У нашій подальшій розмові з мером Джуліані той заявив, що на його думку, заява має конкретно згадувати «Бурісму» та «2016 р.». Знов-таки, він не згадував Віце-президента Байдена у цій розмові.
Посол Сондланд та я обговорили його пропозиції, після чого я відредагував проект заяви Єрмака та відправив йому на перегляд. Він заявив, що, за ряду причин, у тому числі того факту, що пан Луценко все ще залишався офіційним Генеральним прокурором, вони не хотіли б згадувати про «Бурісму» та 2016 р. Я погодився – крім того, я зазначив, що впевнений у тому, що для України важливо не зробити нічого такого, що могло б бути розглянуто як вплив на вибори 2020 р. Той факт, що існували звинувачення про 2016 р. вже викликав занепокоєння, тож було дуже важливим, щоб Україна не вплуталася у будь-що стосовно [виборів] 2020 р. Він погодився та відклав ідею антикорупційної заяви.»
«Відповідно до моїх записів, мій останній контакт з паном Джуліані стосовно цих питань стосується 13 серпня. Наступний контакт був його спробою зателефонувати мені коли нинішня історія була оприлюднена в новинах, 20 вересня. Я не передзвонив йому одразу. Я проконсультувався з Радником Державного департаменту, Ульріхом Брехбулом, 21 вересня. Пан Джуліана відправив мені кілька текстових повідомлень 22 вересня.
Я обсудив ситуацію з Державним секретарем Помпео 22 вересня. Секретар Помпео сказав, що йому також дзвонив мер Джуліані, який прохав, щоб Державний департамент підтвердив організацію зустрічі між ним та паном Єрмаком. Я заявив Державному секретареві, що спікерка Державного департаменту вже підтвердила це, у її виступі перед пресою від 22 серпня. Секретар Помпео попросив мене передзвонити Джуліані, доповісти йому про це, та поділитися з копією виступу. Так я і зробив».
У наступній частині Курт Волкер детальніше описує проблеми надання Україні військової допомоги влітку 2019 року:
«Як зафіксовано в документах, я завжди підтримував скасування заборони на допомогу Україні летальною зброєю, виступав за постачання протитанкових систем «Джавелін», виступав за збільшення американської допомоги та закликав інші країни також надавати більше допомоги.
Питання про затримку допомоги Україні з питань оборони також потрапило до моєї уваги в цей же час, коли я налагодив зв'язок між паном Єрмаком та мером Джуліані. Я не сприймав ці питання будь-яким чином пов'язаними.
18 липня мені було повідомлено, що на міжвідомчому засіданні Офіс Менеджменту та Бюджету заявив про затримання у статистичних повідомленнях Конгресу надання допомоги Україні в галузі безпеки. Причини не називалися.
Потім було заплановано міжвідомчу нараду вищого рівня, щоб обговорити це питання станом на 23 липня. Я заздалегідь зустрівся з особою, яка представляла Державний департамент на цій нараді, Помічником Державного секретаря з військово-політичних питань, Рене Кларком Купером. Я підкреслив, наскільки важливо продовжувати сприяти наданню безпеково-оборонної допомоги – заради посилення самооборони України, стримування нею подальшої російської агресії, а також як символ наших білатеральних відносин з Україною, та складову сильної позиції в будь-яких переговорах з Росією. Він повністю погодився і мав намір представляти цю позицію в ході засідання. Я також провів окремі розмови з працівниками Пентагону та РНБ, щоб знову наголосити на тій самій позиції.
Пізніше мені повідомили, що засідання на вищому рівні було безрезультатним. Варто сказати, я не надто переймався долею цього питання, тому що був впевнений, що рано чи пізно рішення про затримку допомоги буде відмінено. Все, від сили закону до одностайної позиції Палати, Сенату, Пентагону, Державного департаменту та співробітників РНБ, вказувало на те, що допомога буде продовжуватися, і я знав, що це просто питання часу».
Щодо телефонної розмови Трамп – Зеленський від 25 липня, Курт Волкер наголошує, що має «алібі»:
«Я відбув на давно спланований візит до України 23 липня. Я намагався не з'являтися в Україні протягом парламентських виборів, так само як і під час президентських перегонів, щоб попередити будь-який натяк на вплив США на українські вибори. Парламентські вибори відбулися 21 липня, тож я відчував, що можу відвідати країну після цих подій, привітати Президента та відвідати зону конфлікту на сході України, що я робив щорічно. Я хотів особливо підтримати рішення Президента Зеленського відвести Збройні Сили України у Станиці Луганській та закликати Збройні Сили Російської Федерації зробити так само.
Протягом цього періоду я також закликав Президента привітати [Зеленського] телефонним дзвінком після парламентських виборів – тим більше, що він все ще не визначив нас із датою відвідування [Зеленським] Білого дому. Вітальний дзвінок підтримував би теплі стосунки.
24 липня я провів зустрічі у Відні та з ОБСЄ, після чого рушив до Києва, приїхавши опівночі. Хоча я наполягав на привітальному телефонному дзвінку Президента, я все ж не знав, коли такий дзвінок буде організовано, та чи буде він взагалі, аж до того моменту як я вже був на шляху до Києва.
25 липня протягом всього дня ми проводили зустрічі у Києві, у тому числі обідали з паном Єрмаком, а опісля, 26 липня, зустрілися з Президентом Зеленським».
«Я ну був присутній в ході телефонної розмови від 25 липня. Я отримав загальні конспекти розмови від посла [Тейлора], від мого особистого помічника у Держдепі та від пана Єрмака. Всі вказували на те, що це була приємна, привітальна розмова, і що вони обговорювали важливість боротьби з корупцією та проведення реформ в Україні, і що Президент Трамп повторив своє запрошення Президентові Зеленському відвідати Білий дім. Мені не повідомляли про жодні згадки про Віце-президента Байдена чи його сина, про які я дізнався лише коли стенограму розмови опублікували 25 вересня 2019 р.
Допомога в питаннях оборони також не згадувалася у конспектах, про що я заявив пресі 27 липня 2019 р. у Києві».
Далі Курт Волкер стає на захист колишньої послині США до України Марі Йованович:
«Я був знайомий із Послинею Йованович з часів нашого співробітництва у Лондоні в 1988 р. Протягом наших кар'єр, ми співпрацювали в різні часи. Коли я обіймав посаду Головного заступника помічника держсекретаря з європейських справ, я наполегливо рекомендував її призначення на посаду посла США у Вірменії, і вона цілком вправно працювала на цій посаді. Я завжди вважав її професійною, здібною, відданою національним інтересам та особливо сумлінною людиною».
Відповідно до застережень Майка Помпео, перед Куртом Волкером та іншими дипломатами, яких викликали до Конгресу постало питання «конфлікту інтересів»: чи зможуть вони свідчити проти своїх колег та чи мають в Україні особисті чи фінансові інтереси. Курт Волкер коментує це таким чином:
«Перш ніж прийняти посаду спеціального представника США з питань переговорів з України, я працював обережно з юристами Державного департаменту для виявлення та запобігання можливих конфліктів інтересів.
Враховуючи свою зайнятість створенням Інституту Маккейна в Арізонському державному університеті, а також з ряду інших особистих міркувань, я не хотів приймати штатну платну посаду в Державному департаменті. Напроти, я вважав за краще працювати неповний робочий день, добровільно та без компенсацій, що дозволило б мені продовжувати виконувати інші обов'язки.
Через це я представив Департаменту детальний список моїх етичних міркувань та відмовився від будь-якої діяльності, пов'язаної з Україною, в інших галузях – особливо стосовно «BGR Group», де я працюю старшим міжнародним радником фірми. За попередньою домовленістю з часів мого працевлаштування в Арізонському державному університеті, я не займаюся жодною конкретною роботою для клієнтів фірми, а також не займаюся представницькою діяльністю. Ставши Спеціальним представником США з питань переговорів по Україні, я негайно повідомив фірму, що відмовляюся від будь-якої діяльності, пов'язаної з [їхніми контрактами в] Україні. Усі ці документи доступні Комітету».
Підсумовуючи, що важливого розкриває свідчення Курта Волкера?
1) Дональд Трамп терпіти не може Україну та всі пов'язані з нею проблеми, і це його ставлення підтримується його особистим адвокатом Руді Джуліані. Екстраполюючи зв'язки Руді, ми також можемо обережно навести зв'язок із Манафортом та московськими інтересами щодо впливу на Трампа.
2) З такою позицією Президента США не погоджується решта членів його Адміністрації. Україна має загальнодержавну та двопартійну підтримку США, і єдиний, хто заважає повній відданості українським інтересам – сам Президент Трамп.
3) Головна зацікавленість Державного департаменту США Україною криється у її потужності як фактору стримання московської військової машини. Інші персональні неприязні (Трампа) чи економічні інтереси (Байдена) стосуються окремих політиків на чолі держави, але не пов'язані із державною політикою США.
4) Звинувачення Юрія Луценка, які стосувалися конкретних союзників Демократичної партії США в Україні, та призначенців часів Барака Обами (конкретно, Марі Йованович), були екстрапольовані Трампом на всю Україну.
5) Відповідно, Трамп особисто надавив на держслужбовців з метою призупинення ратифікації військово-оборонної допомоги Україні, впевнений, що Україна має його жаданий компромат проти демократів, особливо Джо Байдена.
6) Курт Волкер забезпечив собі «алібі», кілька разів наголосивши в розмовах із Єрмаком та Зеленським на тому, щоб вони не зробили нічого, що можна розцінити як «втручання в американські вибори 2020 р.», навіть якщо їх буде про це прохати Руді Джуліані – оскільки він лише приватна особа, а не представник американського уряду.
7) У той же час, ми бачимо жахливу ситуацію в американському уряді, коли держслужбовці, у тому числі сам Курт Волкер, де-факто звітували перед особистим адвокатом Президента США щодо питань міждержавних переговорів, та повністю усвідомлювали ангажованість Дональда Трампа, спричинену впливом Джуліані.
8) Курт Волкер обговорював з Руді Джуліані та особисто редагував документи, що стосувалися питань внутрішньої політики України, причому Спецпредставник не вважав за потрібним приховувати цей факт.
9) Андрій Єрмак мав кулуарні домовленості з Руді Джуліані стосовно включення у порядок денний нового уряду питань організації розслідування за «персональним замовленням» Дональда Трампа, при чому домовленості були приховані від Спецпредставника США по Україні обома фігурантами.
10) Власній спробі Курта Волкера щодо організації зв'язків Трамп – Зеленський передувала зустріч Руді Джуліані з Левом Парнасом, який попередив зусилля самого Волкера у питанні виходу Джуліані на Єрмака.
Звичайно, працюючи з подібними джерелами, потрібно враховувати здатність політичних діячів ідеалізувати власну поведінку. Що приховує Курт Волкер?
1) Знаючи про «слизьку» репутацію Руді Джуліані як юриста, його зв'язки з Полом Манафортом та, імовірно, Москвою, та при цьому почувши від Джуліані кілька разів про необхідність заяви з боку України про розслідування щодо «Бурісми» та виборів 2016 р., неможливо повірити, що Курт Волкер не розумів, про що саме будуть домовлятися Трамп і Джуліані з українською стороною. Ідея, що Трамп «просто хотів сприяти боротьбі з корупцією в Україні» є сміхотворною, особливо якщо Курт Волкер знав, що Джуліані та Трамп були зацікавлені в компроматі на Байдена ще з часів інтерв'ю Юрія Луценка «The Hill».
2) Протягом виступу, Курт Волкер намагається зобразити себе як особисто враженого, приголомшеного «чесністю» та «харизматичністю» Володимира Зеленського та членів його команди. Важко сказати, чи він робить це на користь України (усвідомлюючи необхідність продовження успішних американсько-українських відносин), чи заради посилення власного алібі («він і гадки не мав, що чесні хлопці у Зеленського підуть на таке!»).
3) Курт Волкер кілька разів позитивно описує Джо Байдена, у тому числі в своїх звернення до Руді Джуліані зі схваленням колишнього Віце-президента США. При тому, що Байден сам підставив себе під удар, вихвалюючись організацією відставки Генпрокурора Шокіна, що для Адміністрації Трампа співпало зі звинуваченнями з боку Юрія Луценка. Певно, дипломатичність Волкера зумовлена зростанням шансів Байдена на перемогу в ході президентських виборів після чергового трампівського скандалу.
Хоча Дональд Трамп неодноразово демонстрував майстерність уникнути покарання, скандал залишається скандалом. Дивним є те, що американський президент пішов на дії, які можуть бути кваліфіковані як протиправний акт, спираючись на, де-факто, другорядні свідчення та блеф. І хто ж «підштовхнув» Трампа та Джуліані до таких думок, а тепер заявив, про безпідставність їхніх спроб шукати компромат на Байдена?
Если вы нашли ошибку, пожалуйста, выделите фрагмент текста и нажмите Ctrl+Enter.
