Огонь для потухшего костра: что происходит в Каталонии?

Все почалося 1 жовтня 2017 року, коли каталонська влада, на чолі з президентом регіону Карлесом Пучдемоном, провели незаконний, з точки зору Мадриду, референдум про незалежність, про відокремлення цього найбагатшого регіону країни від Іспанії. Уряд Маріано Рахоя відповів жорсткими методами, надіславши у Каталонію тисячі поліцейських з усіх провінцій. Вони атакували тих, хто мирно охороняв дільниці, також били звичайних каталонців, які намагалися проголосувати. Загалом, сотні людей отримали ушкодження різної ступені тяжкості. Більше двох мільонів каталонців (загалом у регіоні живе понад 5 млн людей) змогли віддати свої голоси "за" незалежність, "проти" виступили близько 700 тисяч жителів Каталонії. Ще 700 тис бюлетенів забрала іспанська поліція з кількох дільниць, проте це не вплинуло на результат, бо зачинені були лише 400 з 2315 виборчих дільниць.

Після плебісциту Каталонія завмерла у очікуванні. Виступаючи перед депутатами, Карлес Пучдемон визнав референдум таким, який відбувся. За його результати проголосували, але за незалежність — ні. Тоді, восени минулого року, Пучдемон ще мав примарні надії домовитися з Рахоєм. Але Мадрид вже пообіцяв іншим іспанцям швидко владнати каталонську "проблему" та "нормалізувати" регіон. Для цього, Маріано Рахой зажадав проведення у регіоні дострокових парламентських виборів, і щоб про це оголосив сам Пучдемон. І був час, коли лідер каталонців вже ніби погодився, але потім кардинально змінив свою думку і віддав долю Каталонії на розсуд Парламенту. Пізніше він пояснив це тим, що "Мадрид не надав достатніх гарантій" щодо незастосування до Каталонії статті 155 Конституції Іспанії, яка передбачає тимчасове керівництво регіоном з Мадриду та втрату автономних повноважень.

Отримавши карт-бланш від президента, каталонські сепаратисти, які контролюють місцевий Парламент, проголосували 27 жовтня 2017 року "за" проголошення незалежності. Декларацію прочитала спікерка парламенту Карме Форкаделль. Але фактично, цей жест був символічним, як потім, на суді, визнавали багато хто з каталонських лідерів, бо "матеріалізації Республіки" не відбулося. Статтю 155 застосували. Нові вибори оголосили. Перша хвиля політиків опинилися за гратами або у вигнанні. Тепер їм світить до 30 років за "повстання". Багаття каталонської революції поволі згасало… Але Рахой та Верховний Суд самі його розпалили ще сильніше.

Знову судові повістки і шини "по-каталонські"

Маріано Рахой думав, що новий похід каталонців до виборчих дільниць поставить хрест на надіях прихильників незалежності. Та він помилився. І хоча формально вибори виграла про-мадридська партія "Сьюдаданос" ("Громадяни"), структура Парламенту Каталонії така, що коаліцію можуть створити лише прихильники незалежності, най у них навіть менше голосів. Так і сталося, триумвірат створили партія Пучдемона "Junts per Catalunya" (Разом для Каталонії), "Esquerra Republicana Catalana" (ліві республіканці Каталонії) та "Candidatura d'Unitat Popular" (маленька партія анти-капіталістів). Разом 69 голосів на 135 загальних місць, ледве вистачає для абсолютної більшості, ще 8 місць забрала партія мера Барселони «Catalunya en Comu-Podem». Інші 57 місць — опозиція у складі "Громадян", "Соціалістів" та "Народної Партії" Рахоя, яка ганебно прийшла на виборчих перегонах останньою з 4 мандатами… Спікером став Руже Торрент, молодий політик з лав "ERC". Цей парламент діяв більш обережно, уникав одностороннього проголошення незалежності, але досі пронизаний внутрішними конфліктами та неефективними діями. Через три місяці після виборів у Каталонії досі немає нового президента. Провалилися кандидатури Пучдемона (блокування з боку Конституц. Суду), екс-голови НацАсамблеї Каталонії Джорді Санчеса (у тюрмі, відмовився) та колишнього міністра президентства Пучдемона Джорді Турулла (не проголосував Парламент). Ситуація зайшла у глухий кут, вогонь, здавалося, остаточно згас, і попереду лише одна дорога — до ще одних виборів.

Аж тут почалася весна, і від судді Верховного Суду Пабло Лларени знову полетіли судові повістки каталонським політикам, яких він одного разу вже запроторив до в'язниці на місяць. 23 березня 2018 року все повторилося. Єдина, хто уник ув'язнення — генсек "Ескерри" Марта Ровіра, яка втекла з родиною до Швейцарії, де вже перебувала депутат від CUP Анна Габріель. Арешт каталонських політиків, включаючи Турулла та Форкаделль, а також улюбленця Брюселя, "Голови МЗС" Каталонії Рауля Ромеви, збурив регіон: почалися великі акції протесту та громадянської непокори від "Комітетів захисту Республіки" (CDR, низові ініціативи мирного спротиву Іспанії).

Вони включали у себе, наприклад, перекриття доріг та залізничних колій, намагання пробитися всередину будівель іспанських делегацій по всьому регіону. Каталонська поліція "Моссос", яка знаходиться під дією 155 статті, відповіла небаченим з її боку насиллям — більше 50 поранених та спроби розігнати мітинги у іспанських делегацій фургонами на великій швидкості… Вперше у Каталонії запалали шини (як це нам знайомо!) на кордоні з Іспанією.

У відео протестувальники кричать каталонській поліції, що їх колишній міністр у тюрмі (щось на кшталт нашого "Не виконуйте злочинних наказів!")

Але це ще було не все. Після арешту політиків, які не могли покинути територію Іспанії, Лларена взявся за тих, хто встиг це зробити. Включаючи особисто Карлеса Пучдемона.

Пучдемон і його люди: каталонський уряд у вигнанні

Після втечі з Іспанії Пучдемон поїхав до Бельгії, де його місцевий суд спочатку відпустив, а потім відмовив Мадриду у екстрадиції, бо "повстання" не мало еквіваленту у карному кодексі Бельгії. Разом з ним поїхало ще кілька людей: Тоні Комін, Клара Понсаті, Джорді Пуїж та Мерічель Серрет.

Коли Пабло Лларена неочікувано скасував євроордер на арешт вигнанців, Пучдемон нарешті зміг подорожувати Європою (окрім Іспанії) , висловлюватися щодо каталонської проблеми та шукати підтримки серед європейців. І багато хто хотів його почути. До рокової поїздки у Фінляндію, він зміг побувати у Данії та Швейцарії. Конфедерація, як згадувалося вище, теж прихистила двох каталонок, але щодо їх долі була ще більш категоричною, ніж Бельгія. Спікер Мінюсту казав одну й ту ж саму фразу: ми не видаємо за політичні злочини. Крапка. І на Анну Габріель Верховний Суд Іспанії вже отримав відмову від екстрадиції. Наразі своєї черги чекає Марта Ровіра.

Поживши трохи у Бельгії, колишній міністр освіти Пучдемона Клара Понсаті повернулася у рідну для себе Шотландію, у рідний університет Сент-Ендрюса, де вона три роки викладала, перед тим як приєднатися до каталонського уряду. Але євроордер знайшов її й там. Шотландія сама знаходиться у процесі можливого повторного референдуму за незалежність у світлі Брекзіту, тому скотти від початку підтримували каталонців.

І, звичайно, Клару, яку там дуже люблять, не могли залишити наодинці з системою. Захищати її взявся ректор університету Глазго Аамер Анвар. Збір коштів на оплату захисту, запущений від імені Клари, сягнув небачених 200 тисяч британських фунтів стерлінгів за добу при мінімальній потребі у 40 000. Забравши паспорт, суд відпустив її після того, як вона з адвокатом добровільно прийшла у поліцію. Другий суд призначений на 12 квітня, але скоріш за все, її не видадуть, бо проти, неофіційно, навіть шотландські політики (хоча вони наголошують на незалежності судової системи, і це правда, вони відправили лист до посла Іспанії, де вказали на неможливість екстрадиції).

Найменше з усіх повезло Карлесу Пучдемону, але тут майже нема його провини.Коли євроордер знову був активований, він перебував у Фінляндії на запрошення місцевих депутатів. Він міг залишитися у Гельсінкі, де був би затриманий, але вирішив повертатися машиною (бо аеропорти перевіряла поліція). У операції з його затримання, як тепер стало відомо, були задіяні агенти спецслужб Іспанії (зокрема, CNI — розвідка). Вони, як повідомляє преса, встановили геолокалізатор на машину Пучдемона перед тим як він поїхав назад до Бельгії. Проїхавши через Швецію та Данію, Пучдемон прибув на північ Німеччини, де і був затриманий.

Поліція помістила його у в'язницю Ноймюнстер (в'язні зустріли його криками "Свободу!" і у подальших опитуваннях зізнавалися, що "він не має бути тут"), а суд — залишив під вартою на час розгляду справи. Наразі розглядається питання законності дій Іспанії на території іншої країни. Датський депутат розповів у Твіттері, що за його інформацією, Іспанія мала центр координації на датській землі. Він пообіцяв спитати уряд на предмет легитимності його роботи.

Як пізніше зізналася суддя, яка першою працює з екстрадиційною справою Пучдемона, "у ордері є деякі деталі, які можуть зробити екстрадицію "неприйнятною" та у ній навіть може бути відмовлено". Проте, остаточне рішення має прийняти Верховний Суд землі Шлезвіг-Гольштейн. І це при тому, що Німеччина — найбільш близька до Іспанії країна у ЄС, де видача Пучдемона є найбільш ймовірною справою. У її карному праві немає статті "повстання" (це взагалі-то, виключно іспанська фішка), але є "державна зрада проти Федерації". Такий злочин карається від 10 років до довічного. Але лише у тому випадку, якщо буде доведено, що було насилля або погроза насиллям. Цього за Пучдемоном помічено не було, тож, можливо, його не видадуть за "повстання". Але от за "розтринькування державних коштів" — можуть. Але таке звинувачення навряд чи порадує Мадрид.

А поки Пучдемон збирає підтримку навіть з-за грат. Заступник голови Бундестагу Вольфганг Кубики, партія Die Linke, німецька преса та народ Німеччини відкрило просять не видавати Пучдемона. Провідні світові ЗМІ вийшли з едіторіалами з засудженням політики Іспанії.

У Каталонії арешт їх лідера ще більше збурив каталонців та надав енергії для нових протестів — тепер вже біля консульства Німеччини. Парламент зібрався на термінове засідання та проголосував за відновлення політичних прав Пучдемона, Санчеса та Турулла. Почалися відкриті розмови про голосування за Пучдемона всупереч забороні Конституційного Суду. Парламенти Португалії, Шотландії, Корсики та Фландрії відкрито засудили дії Мадриду або принаймні висловили свою стурбованість станом прав людини у Іспанії. Каталонське питання" перестало бути суто іспанським, яке Євросоюз може ігнорувати (хоча ЄС продовжує це робити). Воно виплеснулося за межі регіону та вийшло на європейський, ба навіть на світовий рівень, якщо також рахувати рішення ООН про повагу до прав Джорді Санчеса, Джорді Турулла та Карлеса Пучдемона.

Наразі складно сказати, чим все закінчиться. Мадрид активно просуває нові вибори, вказуючи на те, що достойних кандидатів змінити Пучдемона на чолі Каталонії нема. Іспанці погрожували спікеру Торренту, що він може піти по маршруту Карме Форкаделль, голова "Громадян" Інес Аррімадас вимагала його відставки. Але те, що сталося з Понсаті та Пучдемоном, об'єднало, врешті-решт, розрізнену частину каталонського парламенту, яка виступає за здобуття незалежності від Іспанії. Можливо, скоро каталонці отримають нового президента. А можливо й ні, бо Іспанія продовжує ставити перешкоди на шляху. Але на кожен тиск є спротив каталонців. Тепер, з міжнародною підтримкою, він стане ще сильнішим. І хоча вже помітні перші паростки радикалізації, він буде залишатися мирним. До перевиборів ще два місяці надії, змішаної з розчаруванням у політиках та партіях. Такі вони гойдалки у Каталонії — регіоні, який спробував сам вирішити свою долю шляхом голосування та діалогу, а отримав лише суди, арешти та побиття.