Огненный вылет: годовщина трагедии Сергея Кульчицкого

Основну роль в першому періоді звільнення Слов'янська в квітні – травні 2014 року – грали перш за все бійці Національної Гвардії України, МВС та СБУ. На той момент армія була задіяна для прикриття кордонів від можливого російського вторгнення, перебувала в стадії розгортання і реальної допомоги могла надати небагато.

Для підтримки бойових дій була розгорнута також ланка вертолетів Мі-8 від авіації НГУ, яка здійснювала насамперед постачання для розкиданих навколо Слов'янська блок-постів. Природно, що російські бойовики із загону Стрєлкова-Гиркин намагалися боротися з нашою авіацією. За короткий час (починаючи з 25 квітня)  їм вдалося збити або серйозно пошкодити чотири Мі-8 і Мі-24.

Однак найбільша трагедія того періоду сталася 29 травня 2014 року. Того дня екіпаж Мі-8МТ зі складу Гвардійської авіаційної бази Національної гвардії (командир – полковник Сергій Бульдович) здійснював рутинний виліт на потреби командування.  Єдина відмінність – на борту знаходився начальник управління бойової та спеціальної підготовки Національної Гвардії МВС України генерал-майор Сергій Кульчицький з охороною, який мав перевірити стан боєздатності бійців 1-го батальйону НГУ на одному з блокпостів.

Першим у польотному завданні був блокпост №6, де пілоти зробили ротацію бійців зі складу спецроти міліції УМВС України в Івано-Франківській області (колишній «Беркут»).

Далі був блокпост №5, де саме несли службу бійці 1-го батальйону НГУ. Гелікоптер здійснив посадку за 500 метрів від опорного пункту, де заздалегідь було підготовлено місце для посадки та вивантажив продукти харчування.

Приблизно о 12:25 гелікоптер відлетів 800 метрів від блокпоста №5 та на висоті 30-40 метрів був збитий протитанкової керованою ракетою (за іншими даними – з ПЗРК, що виглядає малоймовірним із-за малої висоти ураження машини), яку випустила мобільна група бойовиків. Вважається що був злив інформації зі штабу, так як згідно про-російських джерел група точно знала що «полює на генерала» і очікувала прильоту конкретного гелікоптера.

Екіпаж до останньої миті намагався спасти бойову машину та людей, які знаходились на борту. Але ці спроби були марними – гелікоптер вибухнув у повітрі та впав на землю між деревами, де ще раз вибухнув.

Внаслідок катастрофи загинуло 12 військовослужбовців – два члену екіпажу, генерал-майор Кульчицький, майор Курилович, шість івано-франківців та двоє бійців  полку спецпризначення «Ягуар».

З екіпажу дивом уцілів тільки другий пілот капітан Олександр Макеєнко, якого при ударі викинуло з вертольота і він отримав тяжкі травми.

Кульчицький став першим українським генералом, загиблим під час війни на Донбасі.

Він народився у грудні 1963 року в Німецькій Демократичній Республіці, де служив його батько — офіцер Збройних Сил СРСР. Дитинство пройшло у військових містечках різних гарнізонів і тому зовсім не дивно, що юнак вибрав шлях військового. Після закінчення Уссурійського суворівського військового училища, було Далекосхідне загальновійськове командне училище (з відзнакою).

Службу почав на Північному флоті, де з 1985 по 1992 роки пройшов всі щабелі військової кар'єри – від командира взводу до заступника командира 876-го окремого десантно-штурмового батальйону 61-ї бригади морської піхоти.

Після розпаду СРСР капітан Кульчицький у 1992 році перевівся служити до України.

Служив у частинах Національної Гвардії України на різних посадах у Тернополі, Сімферополі та Феодосії.

У 2005-2010 рр. Кульчицький був командиром 2-ї окремої бригади Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України.

Після закінчення у 2010 року Національної академії оборони України перейшов на штабні посади. На початок Революції Гідності генерал-майор Кульчицький був начальником управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління внутрішніх військ МВС України.

Прийняв активну участь у реформуванні НГУ. Так, вже навесні 2014 року, незважаючи на високу посаду особисто займався формуванням з активістів Самооборони Євромайдану фактично першого офіційного добровольчого підрозділу – 1-го резервного батальйону. Разом з бійцями батальйону він вирушив під Слов'янськ.

Після його загибелі підрозділу присвоєно почесне найменування — «Батальйон оперативного призначення (резервний батальйон) імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького 27 бригади Північного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України».

У червні 2014 року посмертно всі загиблі були нагороджені Орденом  «За мужність» І ступеня, а генералу Кульчицькому по сукупності було присвоєно звання «Герой України». Капітан Макеєнко був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, восени 2014 року проходив реабілітацію у Хорватії.

Збиття Мі-8МТ 29 травня 2014 року було першим в історії війни на Донбасі випадком з масовою загибеллю екіпажа та пасажирів літального апарату, але на жаль не останнім…

Загиблі в катастрофі Мі-8МТ 29 травня 2014 року:

1. Безпалько Петро Васильович (1980 р.н.). Старший лейтенант міліції, заступник командира взводу спецроти міліції УМВС України в Івано-Франківській області. З 2001 року служив у спецпідрозділі «Беркут». Миротворець (Косово, 2004—2005). Похований в Івано-Франківську.
2. Білошкурський Валентин Васильович (1979 р.н.). Прапорщик, інструктор (старший кулеметник) відділення кулеметників взводу вогневої підтримки 2-ї роти спецпризначення 8-го ПОП НГУ («Ягуар»). Служив за контрактом близько 13 років. Похований у Вінниці.
3. Бульдович Сергій Іванович (1973 р.н.). Гвардії полковник, командир екіпажу Мі-8МТ, заступник командира з льотної підготовки Гвардійської авіаційної бази НГУ. Випускник Сизранського ВВАУЛ (1994). Похований у Кропивницькому.
4. Кравченко Сергій Миколайович (1975 р.н.). Гвардії капітан, старший бортовий технік — інструктор екіпажа гелікоптера Мі-8МТ вертолітної ескадрильї Гвардійської авіаційної бази НГУ. Випускник Київського інституту ВПС.
5. Кульчицький Сергій Петрович (1963 р.н.). Генерал-майор, начальник управління бойової та спеціальної підготовки ГУ НГУ. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
6. Курилович Віталій Іванович (1973 р.н.). Майор, начальник групи бойової та спеціальної підготовки 4-го полку охорони НГУ. Похований у Павлограді, в грудні 2015 перепохований в Тернополі.
7. Лисенчук Володимир Васильович (1984 р.н.). Прапорщик міліції, міліціонер спецроти міліції УМВС України в Івано-Франківській області. У правоохоронних органах з 2005 року, в «Беркуті» — з 2008. Похований в с. Лісний Хлібичин Івано-Франківська область.
8. Ліпський Віктор Володимирович (1983 р.н.). Прапорщик, інструктор (старший кулеметник) відділення кулеметників взводу вогневої підтримки 2-ї роти спецпризначення 8-го ПОП НГУ («Ягуар»). Служив за контрактом майже 12 років. Похований в Малих Кутищах Вінницької області.
9. Остап'юк Петро Володимирович (1988 р.н.). Старшина міліції, міліціонер спецроти міліції УМВС України в Івано-Франківській області. В «Беркуті» — з 2009. Похований в с. Торговиця Івано-Франківська область.
10. Семанюк Василь Васильович (1989 р.н.). Старший лейтенант міліції, черговий чергової частини спецроти міліції УМВС України в Івано-Франківській області. З 2001 служив у спецпідрозділі «Беркут». Похований в Івано-Франківську.
11. Шарабуряк Володимир Богданович (1976 р.н.) Старший прапорщик міліції, командир відділення спецроти міліції УМВС України в Івано-Франківській області. З 1998 служив у спецпідрозділі «Беркут». Похований в Івано-Франківську.
12. Яков'як Віктор Петрович (1988 р.н.). Старший сержант міліції, міліціонер спецроти міліції УМВС України в Івано-Франківській області. Строкову службу проходив у ВВ МВС. В «Беркуті» — з 2009. Похований в с. Голосків Івано-Франківська область.