Прибалтика – место загадочное и необычное. Еще во времена Советского Союза здесь была почти капиталистическая экзотика, недоступная для рядового туриста. А какая Прибалтика сегодня? Что увидеть здесь заядлому путешественнику? Предлагаю выяснить (укр.)
Укрзалізниця вже почала продаж квитків на новий поїзд, який курсуватиме між чотирма містами-столицями. Чому варто поїхати і що побачити у Ризі – читай тут, а тепер зупинимось на станції «Вільнюс, Литва».
Це зелене та охайне містечко здивує вас кількістю храмів та інших культових споруд усіх архітектурних стилів. Головними пам'ятками Вільнюса недарма вважається сувора готична церква Святої Анни, білосніжний кафедральний собор-базиліка Святих Станіслава та Владислава (храм у стилі класицизму розташований біля підніжжя Замкової гори. Разом із дзвіницею становить архітектурну домінанту історичної частини міста), а також Три хрести – монумент страченим у XV столітті ченцям-францисканцям (попри свою трагічну історію це місце вважається одним з найпопулярніших для відпочинку. З пагорба відкривається чудова панорама на старе місто, а сам він з усіх боків оточений зеленню Калнайського парку). Окремо слід згадати про ще одну духовну пам'ятку – Гостру браму (або ворота Аушрос, себто, ворота Зорі). Вона поєднує у собі найкращі зразки готичного, ренесансного та барокового стилів. Гостра Брама залишається одним із найсакральніших місць литовської столиці.
Однак Вільнюс підкорює серця не тільки пілігримів. Візитівкою міста справедливо вважається Національний драматичний театр, що знаходиться у самісінькому центрі міста на проспекті Гедимінаса. Прихильники неодмінно оцінять різноманіття репертуару: від різдвяних дитячих спектаклів до давньогрецьких трагедій.
Неординарність литовської столиці полягає, крім усього іншого, у тому, що випадково нею заблукавши, можна легко потрапити до іншої країни. Республіка Ужупіс – це не просто квартал хіпстерів, музикантів і художників. Тут є свої майже чітко встановлені кордони, прапор, президент і навіть конституція, демократичність (і дотепність) якої просто зашкалює. Ознайомитися з текстом цього, без перебільшень, епохального документа, можна прямісінько на одній із вулиць самопроголошеної республіки. Перекладений на більш як 20 мов світу, він закріплює основоположні свободи кожної людини, як-от право любити, бути єдиним і неповторним, помилятися, заводити собаку чи навіть померти (останнє, згідно з конституцією, необов'язково). Ужупіс часто порівнюють із Монмартром або Христианією, проте, на відміну від першого, самопроголошена республіка в центрі Вільнюса менш богемна (і тому – затишніша), а на відміну від другої – набагато безпечніша. Тут панує атмосфера доброзичливості, творчості і, що гріха таїти, безтурботних лінощів. Адже переходячи міст над річкою Ужупьо, потрапляєш у місце, де позначки на годиннику мало що значать. В Ужупісі добре пити каву і говорити про прекрасне, пускати по воді кораблики і планувати подальші подорожі. Тут складається враження, ніби всі один одного знають. Саме тому в Ужупісі хоч і можна сумувати (так прописано в конституції, до речі), але необхідності в тому немає.
А ми рухаємося далі, щоб подивитися на інші дива литовської столиці. Вони тут, до речі, усюди. Тільки під ноги дивись. От наприклад, якщо стати спиною до входу до Кафедрального собору Святих Станіслава та Владислава, то можна побачити невеликого розміру плиту, на якій написано слово STEBUKLAS (у перекладі з литовської означає «чудо»). Навіть якщо Ваша литовська така ж як і моя (тобто, її немає), то просто читайте як пишеться. Виходить щось на кштат «Стябуклас». А далі методика досить проста: стаєте на плиту, загадуєте бажання, крутитеся один раз за годинниковою стрілкою – і все, мрія майже збулася. Хоча це місце духом старовини не оповите, (з'явилося тільки на початку 90-их), є всі підстави вважати, що магічну силу воно таки має. Справа в тому, що саме з площі перед базилікою колись почався «Балтійський шлях» – масовий акт політичної волі, виражений солідарно жителями Литви, Латвії та Естонії з метою повернення цим республіками незалежності. Як бачите, СРСР уже немає, а от плита ще є. І вона продовжує виконувати свою почесну місію, виконуючи бажання жителів і гостей Вільнюса.
Говорячи про дива, неможливо оминути увагою литовську кухню. Бог створив картоплю і розділивши цей священний продукт між білорусами і литовцями, назавжди встановив між ними жорстоку конкуренцію, хто ж кого переможе у креативності рецептів із бульби. Треба визнати, ця багатовікова боротьба дала поштовх для створення справжніх шедеврів. Зокрема, абсолютним must, який можна спробувати у будь-якому закладі Вільнюса, вважаються цепеліни (картопляні кульки з різноманітною начинкою), шалтібаршчяй (не лякайтесь назви, це просто варіація нашого борщу) та скіландіс (запечена свинина зі спеціями). Звичайно, усюди в цих стравах фігурує картопля. Багато картоплі. Традиційним литовським десертом залишається яєчний торт шакотіс (у перекладі означає «гіллясте дерево», що досить логічно з огляду на його незвичайну форму).
Утамувавши духовний та фізичний голод, подумайте про майбутнє: який же сувенір можна привезти з Литви? Найбільш універсальним подарунком із Прибалтики будуть вироби з бурштину. До речі, про останній. На вулиці (з чисто литовською назвою) Миколо, 12 (поряд із Гострою брамою) знаходиться галерея-музей бурштину, де можна не тільки придбати прикраси чи предмети побуту з цієї дорогоцінної смоли, а ще й побачити найдивовижніші зразки бурштину, знайдені на території Литви. Колекція величезна, а вхід безкоштовний.
Не маючи свого аналогу Ейфелевої вежі чи Статуї свободи, литовці не розгубились і придумали власний сувенір: статуетка білого янгола із різними музичними інструментами в руках вважається саме тією дрібничкою, яку слід привозити з литовської столиці. Його тут настільки популяризують, що маленький хлопчик із крилами навіть зустрічає гостей Вільнюса, сидячи на вітальному написі при самому в'їзді в місто.
Тысячи украинцев, как военных, так и гражданских, приносят домой гильзы, патроны, гранаты, части снарядов и… Читати більше
Решения для развития комьюнити, комфортных городов, украинского предпринимательства и инклюзивности общества. Читати більше
“Рубрика” посетила берег Каховского водохранилища и узнала, как изменилась жизнь Кушугумской громады после российского теракта… Читати більше
Превратить собственный травматический опыт сначала в текст пьесы, а затем поставить ее на сцене —… Читати більше
Безопасность как основной вектор для трансформаций городской инфраструктуры Читати більше
4 сентября россияне ударили по Львову дронами и ракетами. 189 домов получили повреждения, 60 человек… Читати більше
Цей сайт використовує Cookies.