Война, кровь и нефть: последствия выхода США из ядерной сделки с Ираном

«Гарячі» новини про вихід США з ядерної угоди з Іраном дивовижними назвати не можна. В решті-решт, Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп анонсував, що Іран «заплатить велику ціну» за допомогу режимові Башара аль-Асада у Сирії вже 8 квітня, а «перших ластівок» можна було почути ще у 2016-му: під час своєї кампанії Трамп називав ядерний пакт «катастрофою» та «найгіршою угодою, про яку колись йшли переговори», і заявив, що це може призвести до «ядерного холокосту». Розглянувши можливі результати такого кроку США, ми вирішили почекати та подивитися на «реакцію» показників ціни нафти BRENT.

Стабільний підйом ціни на BRENT відбувався з моменту вибуху «інформаційної бомби», пов'язаної із бомбардуваннями Думи силами сирійського режиму і його російських та іранських союзників. Сирійська війна, яку дуже люблять у політичній конспірології пов'язувати із «конфліктом проектів катарського газопроводу», так чи інакше активно впливає на світові очікування щодо продовження видобутку та продажу нафти у країнах Близького Сходу (впливають на це і погрози та оголошення Президента США). Ціни BRENT, вийшовши на показники $70 разом із посиленням конфліктів у Сирії та між Саудівською Арабією і проксі-силами Ірану на Аравійському півострові, не зупинялися та реагували на кожний крок з боку США та Ізраїлю щодо війн на Близькому Сході. Не забуваємо про розгалужені контакти Дональда Трампа у світі бізнесу: ймовірно, що про вихід США з «Іранської угоди» провідні компанії були попереджені ще за тиждень до, власне, оголошення намірів Трампа, через що ми бачимо, що підйом цін на нафту почався вже 2 травня (до $75), продовжився 6 травня 2018 р. (коли Президент Ірану заявив про готовність відповісти на будь-яке рішення Трампа щодо ядерної угоди), а 9 травня 2018 р., через день після оголошення про вихід з ядерної угоди, долучилася решта бізнесу та підняла ціни до $77,53. На сьогодні (12 травня 2018 р.) ціна складає $77,16 та протягом останніх днів залишалася у діапазоні $76 – 77.

Така реакція BRENT на заяви Дональда Трампа та активні дії США на Близькому Сході пов'язана із очікуванням масштабніших бойових дій та бомбардувань території Сирії та Ірану, що, звичайно, може завадити видобутку нафти, знищити інфраструктуру та, таким чином, вибити Іран з ринку експортерів. Попит на нафту залишається без змін, а кількість її постачальників під загрозою зменшення: окрім, власне, бойових дій, іранській торгівлі також погрожують американські санкції, які США, звичайно, у типовій манері буде намагатися поширити на всі компанії, у тому числі європейські, що співпрацюють із підсанкційним «порушником». Через це ціни на нафту збільшуються вже в очікуванні нової політико-економічної ситуації у світі, а світові експерти очікують на превентивний військовий удар по Ірану через загрозу ядерної програми.

«З жалем і стурбованістю» зустріли дії Сполучених Штатів керівники Франції, Німеччини та Великої Британії. Їхня стурбованість є цілком реальною, адже попередня ситуація із веденням бізнесу з Іраном повністю влаштовувала європейські корпорації (які мали змогу користуватися великим ринком збуту товарів та елементів інфраструктури, необхідних Іранові для ядерної програми, мирної чи військової) та європейській політичний бомонд (який, отримавши «завдання» зменшити об'єми торгівлі з агресором-Росією звернувся до союзника Москви, Ірану, задля збереження потоку ресурсів у власні країни). Тим часом, Дональд Трамп, який вже не перше звинувачує країни Європи, особливо Німеччину, у спробах «сховатися» від союзницьких зобов'язань, вимагає від європейських союзників до 12 травня «виправити жахливі недоліки» ядерної угоди. Інакше «вищі форми економічних санкцій» очікують Іран та всі компанії, що ведуть бізнес у країні.

Відразу із оголошенням про вихід з «Іранської угоди» США також заявили про новий «санкційний пакет». Окрім відомого вже блоку на Рособоронекспорт, під санкції також потрапили Науково-виробничий концерн «Барлі» (який активно допомагав військово-промисловим комплексам Ірану та КНДР), Головне управління Генерального штабу (колишнє ГРУ), а також велика кількість оборонних структур Ірану, Північної Кореї, Китаю, Сирії, підозрюваних у озброєнні угрупування «Хезболла» компаній, а також деяких фірм з Туреччини і ОАЕ, що продовжували контакти із російським та іранським ВПК (усього 28 осіб і структур). Відповідно до стверджень США, санкції були введені за порушення американського законодавства щодо нерозповсюдження зброї масового знищення, у будівництві та використанні якої американці підозрювали правлячі режими Іраку, Ірану та Сирії. Крім того, очікуючи можливих сутичок із росіянами у «гібридних війнах», у конгресі США стурбувалися проблемою нестачі в армії російськомовних фахівців та звернулися із пропозиціями до Секретаря оборони США Джеймса Меттіса, що представив у конгресі нову стратегію оборони, яка закликає до агресивних кроків проти, в першу чергу, Росії та Китаю, після майже двох десятиріч зосередження уваги збройних сил насамперед на ісламістських бойовиках і «країнах-ізгоях». Комітет з питань збройних сил Конгресу США також представив проект закону про бюджет США на 2019 рік, де врахована грошова допомога Україні у $250 млн на озброєння. Таким чином, можна побачити, що антиіранська політика Дональда Трампа не є тимчасовою «забаганкою» імпозантного президента, а частиною стратегії світового протистояння із «віссю» Росія – КНР та КНДР – шиїтські країни на чолі з Іраном.

З чим же пов'язана така агресивна стратегія американської адміністрації, коли уся передвиборча кампанія Дональда Трампа відбувалася під відкритими лозунгами ізоляціонізму та відходу від політики інтервенцій? В решті-решт, три рази до того помічники президента переконали його не розривати іранську угоду. Трамп, звичайно, попереджав, що його терпіння не є безкінечним, а з новою командою «яструбів» на чолі з держсекретом Майком Помпео та радником з питань національної безпеки Джоном Болтоном президент стикнувся з меншим внутрішнім опором, ніж раніше в його адміністрації. «Будь-яка нація залишає за собою право виправляти минулу помилку», – заявив пан Болтон, якого на батьківщині вважають одним із головних прихильників агресивної політики інтервенцій США задля вирішення світових проблем. Через це призначення Джона Болтона зустріло схвалення серед країн, зацікавлених у активному залученні США до проблем «Старого Світу», у тому числі в Україні.

Президент Трамп також отримав сильну підтримку з боку Саудівської Аравії та Ізраїлю, лідер якого, прем'єр-міністр Беньямін Нетаньягу, підтримав американського президента та заявив, що той зробив «історичний крок» та відмітив його «сміливе лідерство». Ізраїль та Саудівська Аравія вже протягом десятиріч зустрічали погрози щодо «повного знищення» та пряму опозицію з боку Ірану на «власних» геополітичних аренах – у Леванті та на Аравійському півострові. Проксі-війни Саудівської Аравії та Ірану в Ємені та боротьба Ізраїлю із організацією «Хезболла» (яку відкрито підтримують Іран та Російська Федерація) змусили обидві країни шукати підтримки США у вирішенні власних проблем. Будь-яке рішення, яке залишає США зосередженими на проблемах Близького Сходу та послаблює неформальний союз шиїтських сил (створення якого напівлегально підтримує Іран) отримає ізраїльську та саудівську підтримку.

Реакція Ірану виявилася двоякою. Президент Ірану Хасан Роухані оголосив 9 травня про те, що буде проводити переговори з країнами, які залишаються у ядерній угоді (як мінімум з Німеччиною, Францією та Сполученим Королівством) і застеріг, що Іран може розпочати збагачення урану у ще більших масштабах, якщо США все ж завершать процедуру виходу з ядерної угоди. Після того як іранські збройні формування з «Корпусу варти Ісламської революції» випустили близько 20 ракет по ізраїльських позиціях на Голанських висотах, у ніч 10 травня ізраїльські ВПС нанесли удари у відповідь по позиціях сирійської армії в районі Хан-Арнаба біля підніжжя Голанських висот, а також, за заявами Ізраїлю, була знищена майже вся розташована на сирійській території військова інфраструктура Ірану. Така масивна атака проти іранських сил у Сирії залишила Тегеран розгубленим. Хасан Роухані відразу заявив, про те, що «Іран не хоче «нової напруженості» в регіоні», певно, очікуючи продовження ізраїльської атаки та намагаючись виставити Іран жертвою. Наступного дня він, однак, змінив риторику, пригрозивши що «Тель-Авів і Хайфа будуть зруйновані, якщо Ізраїль буде вести себе безрозсудно»,а Іран, попри тиск з боку Заходу, продовжить розробку ракетної програми. Певно, позиція Ірану буде залежати від того, чи погодяться країни Європи із американськими санкціями, чи залишаться у «ядерній угоді». У іранського керівництва є причини сподіватися на такий розвиток подій: в решті-решт «Іранська ядерна угода» під абревіатурою «JCPOA» була одноголосно схвалена Радою Безпеки Організації Об'єднаних Націй, резолюція якої залишається юридично обов'язковими міжнародними рамками для вирішення спорів, пов'язаних з іранською ядерною програмою, а на початку 2016 року США і Євросоюз скасували санкції проти Ірану після того, як МАГАТЕ у своїй доповіді заявило, що Тегеран повністю припинив роботу над своєю ядерною програмою. Маючи підтвердження від МАГАТЕ, Іран може звинуватити США у порушенні міжнародного права, але успіх такої стратегії буде забезпечений лише якщо країни ЄС підуть на ризик потрапити під американські санкції та продовжать свою опозицію діям США щодо виходу з угоди.

Як Іран, так і США мають певний інтерес у вирішенні ситуації мирним шляхом. Якщо іранське керівництво сподівається на те, що Європа умовить Америку не відходити від існуючих механізмів JCPOA, то Президент Сполучених Штатів Дональд Трамп, який довго критикував «іранську угоду» за «невигідність», залишається упевненим у своїй можливості організувати «гарну угоду» з Іраном у протиставлення «поганій угоді» Президента Барака Обами. Ми вже бачили таку тактику у зовнішньополітичній стратегії «Трампівської Америки»: наносити військові чи економічні удари, а потім майже відразу пропонувати шлях переговорів на прикладах КНДР, Сирії, Росії, зі змішаними результатами. У січні цього року в Ірані відбувалися події, які у пресі отримали назву «революції зверху», та завершилися заявою Корпусу вартових Ісламської революції про «зупинення спроби перевороту», однак все ж надали можливості говорити про існування конфліктної ситуації між військовою гілкою виконавчої влади КВІР (прибічниками влади військових) та т.зв. «чалмоносцями» (представниками шиїтської релігії, які складають більшу частину депутатів та чиновників в Ісламській республіці Іран). Тому вв'язуватися у зовнішній конфлікт проти такої сили як США, ризикувати американською інтервенцією в Ірані у ситуації, коли в країні залишається внутрішня напруга, не в інтересах іранського керівництва.

Дії США можуть призвести до несподіваних результатів на світовій арені. Міністр закордонних справ Саудівської Аравії Адель Аль-Джубейр заявив, що Саудівська Аравія розпочне власну розробку ядерної зброї, якщо Іран все ж піде на це після розриву ядерної угоди з боку США. Такі заяви викликали занепокоєння не лише в Ірані, але й у Ізраїлі – ситуативному союзнику Саудівської Аравії у Сирії, який, однак, зовсім не зацікавлений у ядерному озброєнні будь-якої мусульманської країни, шиїтської чи сунітської. Підвищення цін на нафту, навіть за рахунок власних сирійських та іранських союзників – в інтересах путінської Москви, як шлях відновлення послабленої санкціями російської економіки, яка за чотири роки економічного тиску вже втратила свій багатомільярдний резервний фонд. Московські амбіції у такій ситуації в змозі зупинити лише тотальне нафтове ембарго Російської Федерації, яке, за прогнозами російського історика і політолога Валерія Солов'я, має обговорюватися США та країнами Європи наприкінці цього року, але навіть така перспектива залишає майже півроку для мобілізації російської економіки та створення «проксі-компаній», які б могли обходити секторальні санкції.

Звичайно, можливим є і такий варіант розвитку подій, у якому Іран з російською підтримкою в решті-решт створює ядерну зброю, і решта країн з цим так чи інакше мовчазно погоджуються. Однак «яструби» у США на чолі з Джоном Болтоном та прем'єр-міністр Ізраїлю Беньямін Нетаньягу (який 9 травня 2018 року відвідав із дипломатичною місією Москву) навряд чи будуть зволікати доки іранські амбіції стануть реальністю, та скоріш за все нанесуть «превентивний удар» задля попередження загрози ядерної війни.