Сентябрьский рейд десантников. Хроника последней операции перед позиционной войной

Масоване введення російських підрозділів на територію України в середині серпня 2014 року призвело до майже повного оточення і фактичного знищення стягнутих під Іловайськ частин і підрозділів. А через те, що цілий ряд підрозділів (перш за все, батальйонів територіальної оборони) самовільно покинули позиції, перед противником фактично залишився оголений фронт на ділянці Оленівка – Маріуполь з прямим виходом на оперативний простір.

Обороняти Приазов'є було нікому: в районі Роздольне – Староласпа залишалися практично повністю деморалізовані «нацгвардейці» 1-ї оперативної бригади, які прибули трохи раніше прямо з параду у Києві, в Маріуполі — «азовці» та розрізнені частини майже без важкого озброєння.

В умовах наближення катастрофи Генштаб прийняв єдине правильне в тих умовах рішення – по максимуму зібрати наявну артилерію, щоб нанести наступаючому супротивнику максимальної шкоди, а також провести силами десантників кілька рейдів «в лоб». На тлі цих дій зібрати наявні сили (фактично це лише один-два нечисельні тербати та окремі розвідбати) і спробувати закрити пролом в обороні.

До 2-3 вересня вдалося зібрати досить потужний артилерійський кулак. Це, передусім, три реактивні батареї 27-го полку реактивної артилерії (РСЗВ «Ураган»), всі наявні САУ зі складу бригадних артгруп 72-ї механізованої і 17-ї танкової бригад (САУ «Акація» та «Гвоздіка»), а також наспіх зібрана після погрому під Старобешево 3-тя гаубична батарея 55-ї артилерійської бригади («Мста-Б»).

Для координації вогню вперед вертольотами були висунуті відносно невеликі (до 50 осіб) розвідгрупи від аеромобільних бригад. На сьогодні відомо тільки про одну – від 13-го батальйону 95-ї бригади під кодовим позначенням «Небо», яка з 29 серпня по 3 вересня діяла в районі дороги Старобешеве – Стила. Однак, цілком ймовірно, таких груп було кілька.

Для рейдових дій були сформовані чотири батальйонно-тактичні групи – по дві від 95-ї і 79-ї аеромобільних бригад. Їх склад був різний, але в кожної приблизно по 10-15 БТР за підтримки САУ і мінометників.

2 вересня вони були кинуті у рейд по доволі заплутаному маршруту. Тактика була досить простою: «Розвідники виявляли блокпости сепаратистів, але ми не знали, скільки там бійців, яка у них техніка і озброєння. Тому проводили розвідку боєм – посилали вперед одну роту на 3-4 БТРах. Якщо ворог чинив опір, то наші відходили і тоді починала працювати артилерія. Після «відпрацювання» сепарських позицій атакували відразу два батальйони. Переважно обходили з флангів».

Коли траплявся на шляху невеликий блокпост (10-15 чоловік і мішки з піском), то бойовики самі бігли в «зеленку». Часто наші десантники вривалися на них на повному ходу. На одному з блокпостів не стріляли взагалі: весь «доблесний» склад був п'яний, що називається, «в устілку».

Найчастіше на позиціях «новоросів» знаходили гори використаних шприців і пляшок.

Як згадують багато бійців, населення було налаштоване антиукраїнські. Ось характерні спогади одного з учасників рейду – Артема Заїки: «Зайшли в якесь село під Тельманове. Сепари почали бігти, вони були без зброї, і ми за ними не стріляли. Місцеві позакривали магазини, вигукуючи, навіщо ми сюди приїхали. З того села бігли і чеченці на бусі, попереду вони посадили маленьких дітей, щоб прикриватися. Звичайно, обстрілювати ми їх не могли. Після зачистки цього села у нас були поранені, але загиблих не було».

Особливо важким був рух уздовж кордону, де десантники регулярно потрапляли під обстріл «через стрічки». Правда, по рухомих цілях російські артилеристи стріляли не так точно, як по польовим таборах, тому втрат як в техніці, так і в особистому складі не було.

Фінальним епізодом рейду для 95-ї бригади став штурм районного центру Тельманове, який розпочався 5 вересня в 5:15.

За спогадами бійця 95-ї аеромобільної бригади Василь Ткачук: «Під Тельманове сепаратисти оборонялися відчайдушно. Наша рота йшла першою, багато хлопців поранили. Так, командиру мого БТРа – киянину з позивним «Спарта» прострелили всі кінцівки, але він вижив. Після артилерійського удару штурмували селище вдруге. Більшість вогневих точок ворога придушили і на п'яту годину вечора повністю зачистили Тельманове. Цікаво, що в цей же день о шостій годині в Мінську підписали перемир'я».

Одним із завдань десантників було «продемонструвати прапор», тому багато маріупольці добре пам'ятають колону бронетранспортерів, рясно обвішані прапорами, які на початку вересня пройшли центральними вулицями міста. Для багатьох патріотів це стало сигналом, що їх не кинули і за місто битимуться.

До 6 вересня марш десантників був завершений, фактично з ним завершилася антитерористична операція і почалася повноцінна війна – з лінією фронту, артилерійськими ударами і іншими «принадами».

Підсумком рейдових дій українських десантників стала фактичне припинення російського наступу – через великі втрат росіяни залишилися на тих же позиціях, на які вийшли в результаті ривка від кордону.