Холодная война 2.0: как США противостоят Китаю (и при чем здесь Украина)

Останніми тижнями у наших новинах стало дуже багато Китаю. Міністерство інфраструктури підписує з КНР угоду про спільні проєкти, прем'єр Денис Шмигаль відвідує презентацію книги китайського лідера Сі Цзіньпіна, "слугонародівець" Давид Арахамія у інтерв'ю хвалить Компартію Китаю і закликає переймати її досвід, а радник голови ОП Олексій Арестович взагалі погрожує, що Україна «розвернеться» від Заходу до Пекіна.

У Зе-команді кажуть, що причина – лише економіка. Мовляв, Україна розраховує на кредити, інвестиції і транзит товарів із КНР до ЄС через наші порти. Але низка експертів звинувачує Зеленського у планах піти від євроінтеграції та співпраці з МВФ до Китаю, який не вимагає реформ.

Тим часом зближення з Китаєм може посварити нас зі США та ЄС. Адже умовний Захід на чолі зі Штатами починає нову «Холодну війну» проти КНР. Розповідаємо, як вона триває і чому може зачепити Україну.

1. Взаємини США та Китаю у 2021 році нагадують "Холодну війну"

Така атмосфера добре відчутна на дипломатичних заходах, як-то червневий саміт «Великої сімки» у Британії. Зараз на таких зустрічах частіше говорять про перемогу над СOVID-19 та зміни клімату, але Китаю віднедавна теж дістається.

Не дивно, що у підсумковій заяві країни «сімки» написали про права людини для мешканців Гонконгу та «прозоре і експертне» розслідування витоків коронавірусу в Ухані (китайців обидві теми відверто злять). Як і заяви G7 про «мир і стабільність» між КНР та Тайванем – у Пекіні цей острів вважають своїм.

А от у пункті 29 американський президент Джо Байден і соратники пообіцяли викорінити «трудове рабство» у неназваних країнах. Перекладаємо: це про китайську владу, яка зганяє мусульман-уйгурів регіону Синьцзян до концтаборів, змушуючи їх працювати на КНР.

До речі, "м'який спротив" амбіціям Китаю фактично розпочали і європейці. Річ не лише у підписах Еммануеля Макрона і Ангели Меркель під заявою "сімки". Євросоюз фактично «заморозив» підписання торгової угоди з КНР, ввівши ще й санкції проти чотирьох китайських посадовців за кампанію проти уйгурів (хоча Меркель закликала не відкидати угоду).

2. А дипломати США та Китаю вже давно ведуть словесні бої.

Наприклад, 26 липня голова МЗС Китаю Ван Йі і заступник голови Держдепу США Венді Шерман мали домовлятися про боротьбу зі змінами клімату, а завершили обміном звинуваченнями.

Сценарій таких зустрічей традиційний: китайці переконують світ, нібито це Штати всіляко «витісняють» Китай з міжнародної арени, б'ють санкціями та шантажують. А заодно нагадують про колишній расизм та "геноцид індіанців": мовляв, США ніякий не оплот демократії (усе це ще й спосіб виграти симпатії у Азії та Африці).

Тоді як американці «розкручують» тему переслідувань уйгурів, як-не-як, адміністрація Байдена визнала цю акцію геноцидом. Також згадують Гонконг з Тибетом, закидають китайцям кібератаки та й взагалі відсутність демократії (словом, натякають нам, що КНР – не шляхетний представник Азії, а СРСР 2.0).

3. Усе це – боротьба за лідерство на планеті, яку ведуть США та Китай

Саме так, Сполучені Штати Америки вважають Китай головним опонентом, на зразок СРСР у Холодній війні, причому ще з часів Дональда Трампа. Але і Байден обіцяє, що доки він на посту, КНР не стане найпотужнішою державою світу. До речі, це чи не єдине питання, де демократи і республіканці готові грати у одній команді.

Якщо коротко, у Білому Домі переймаються тим, що Сі Цзиньпін націлився «наздоганяти і обганяти» Штати у різних сферах, будь-то космос, ядерний арсенал, високі технології чи статус на міжнародній арені. Економісти часто не люблять Китай за «торгові війни», які шкодять економіці США, а правозахисники наводять цілий список порушень прав людини починаючи з Гонконгу.

4. Тоді як Британія та ЄС трималися "над сутичкою", але зараз змінюють думку

Раніше компартія Китаю створювала собі імідж такої собі гігантської Швейцарії: мирної, нейтральної, і (що важливо) готової купувати європейські товари. Це діяло.

У тому ж, що все пішло не так, винні пекінські політики. На зміну цьому «мирному плану» у 2020 році «дипломатія воїнів-вовків» (названа на честь серії ура-патріотичних фільмів), тобто пекінські політики тепер готові ставити ультиматими і тиснути заради своїх цілей.

Наприклад, у березні Китай «показав силу», коли Євросоюз обурився через становище уйгурів: усевладна компартія організувала «спонтанний народний бойкот» товарів з Європи, наприклад, компанії Hugo Boss.

«Китайські «воїни-вовки» налаштовують світ проти Пекіна», – наголошує видання Bloomberg. Гарним прикладом такого «нового курсу» стане поведінка посла КНР у Кореї Сін Хайміня, який «наїхав» з критикою на кандидата у президенти Йон Сеока за слова про союз зі Штатами. Тоді як представник МЗС Китаю Чжан Ліцзюнь розкручував теорію, що саме американці створили коронавірус.

За оцінкою усе того ж Bloomberg, китайська влада, надивившись на протести у США та проблеми Євросоюзу, вирішила, що Захід слабкий і можна діяти жорсткіше.

Як результат, британський прем'єр Борис Джонсон став ревним опонентом Китаю, та й інші європейці очевидно стурбовані.

5. Є і гарні новини: на відміну від 50-х, зараз ніхто не хоче воювати

Просто нагадаємо, що СРСР і США влаштовували «гібридні війни» від Куби до Афганістану. Шляхетність американців чи китайців тут ні до чого, просто країни надто тісно пов'язані. Вони – надважливі торгові партнери, експорт-імпорт між якими вимірюється сотнями мільярдів (!) доларів.

Словом, поки що нове протистояння нагадує спокійні роки оригінальної Холодної війни. Наприклад, США серйозно працюють над союзом з Індією, Японією і Австралією, так званим «Quad». У відповідь китайці хочуть звести військові бази у Танзанії та на острові Кірібаті. Місце не випадкове: з нього китайські бомбардувальники можуть долетіти до Гаваїв. Або ж КНР налагоджує дружбу з Сербією, аби мати «точку опори» під боком у Європи.

Гонка озброєнь та технологій теж з нами. За даними видання The Diplomat, обидві країни розробляють гіперзвукові ракети – аби погрожувати ними кораблям одна одної. Але зараз не 70-ті, тому США та Китай конкурують, наприклад, за виробництво комп'ютерних чіпів.

І навіть вакцинації від COVID-19 стала «новим фронтом». Коли КНР надіслала мільйони доз вакцини Sinovac до Латинської Америки, у Штатах це сприйняли за спосіб виграти симпатії урядів умовних Чилі чи Аргентини. Тому вже вашингтонські політики оперативно подарували латиноамериканцям партії своєї вакцини Pfizer. «США працюють, аби випередити Китай у латиноамериканській вакцинній дипломатії», – прокоментувало видання Foreign Policy.

6. Але головне поле для змагань – світова економіка

Китайська народна республіка тут уже працює, додавши до «культурної дипломатії» з Інститутами Конфуція ще й добре відому програму «Один пояс, один шлях». Її ідея в тому, що китайці дають десяткам країн (від Пакистану до Білорусі) вигідні кредити і технічну допомогу, аби ті будували дороги, порти, залізниці, летовища і іншу інфраструктуру, а іноді навіть електростанції. Обійдеться це китайцям у 1 трильйон (!) доларів.

Китайські урядовці називають проєкт «кроком до світлого майбутнього». Наприклад, КНР допомагає Кенії збудувати морський порт у Момбасі і дороги (вигода для кенійців), часто такі об'єкти зводять китайські компанії зі своїх матеріалів (вигода для Китаю). Нові торгові шляхи КНР використає, аби продати ще більше своїх товарів як учасникам «поясу», так і решті світу.

А заразом Пекін інвестує у політичну дружбу – адже якщо країна стала економічним партнером Китаю, то значно охочіше піде на союз із ним (а не Штатами) на міжнародній арені.

Але так вважають не усі.«У реальності «Один пояс, один шлях» вже перетворився у китайський проєкт новітнього колоніалізму», – зазначав сінгапурський експерт-економіст Ентоні Клевен, і цей погляд поділяють чимало оглядачів на Заході.

Мовляв, влада Сі Цзиньпіна свідомо дає біднішім країнам кредити на жорстких умовах, підживлює корупцію і доводить уряди до «боргової ями», аби потім отримати якусь геополітичну вигоду.

Хай там як, а невдалий досвід з китайськими кредитами мають чорногорці. У 2014 році уряд балканської країни позичив у КНР 944 мільйони доларів на автотрасу Бар-Бєлград, яку мала зводити китайська корпорація. Надворі 2021 рік, шосе немає. Як виявилося, кредит брали ще й на невигідних умовах, тепер він складає 25% боргу країни. Зараз уряд прем'єр-міністра Здравко Кривокапича просить мільярд доларів у Євросоюзу.

У схожій ситуації опинився Таджикистан, якому, за словами Юрія Пойти, експерта New Geopolitics Research Network, довелося віддавати борг родовищами рідкоземельних металів. Водночас, дослідники з австралійського Інституту Лові вважають думку про «боргові пастки» і злі наміри Китаю перебільшеною.

7. Тому Сполучені Штати вже готують свій мегапроєкт для розвиткових країн

Джо Байдена і європейських союзників такий прогрес Китаю не влаштовує, тож вони хочуть запускати свій аналог "Одного поясу", якому вже придумали горду назву «Відбудувати світ кращим» (про цей проєкт домовлялися на тому-таки саміті G7). Євросоюз теж готовий включатися.

Як і китайці, «велика сімка» ладна запропонувати не таким багатим країнам – умовним Кенії чи Таїланду – вигідну економічну співпрацю. Будуватимуть так само різну інфраструктуру, але США наполягають, що проєкти мають бути «зеленими» та чистими від корупції. Усе для того, щоб дати тій-таки умовній Кенії альтернативу китайським кредитам і взагалі дружбі з КНР.

Однак західні проєкти поки існують лише у планах.

8. А Україні важливо зберігати баланс у взаєминах з КНР

«Китай – торговельно-економічний партнер України номер один у світі», – заявляв президент Володимир Зеленський. Справді, за 2020 рік український експорт до КНР «потягнув» на 7 мільярдів доларів, тож псувати стосунки з Пекіном Україні не вигідно.

Однак співпраця за межами суто торгівлі (наприклад, масштабні китайські проєкти в Україні чи серйозні політичні угоди) – великий ризик, який дасть КНР важелі впливу. «Усім мрійникам про китайські інвестиції пропоную прикинути, чого захоче Китай у разі, якщо ціна питання буде мільярди (гривень юанів або доларів», – прокоментував нардеп Богдан Яременко.

Але головне, якщо у Білому Домі прямо говорять про протистояння з Китаєм, то дружити з усіма одночасно не вийде. І якщо Зе-команда підійде надто близько до Пекіна, у американських союзників може скластися враження, що Україна переходить з «західного табору» до китайського (схожі тези уже з'являються).

«Ми на словах так хочемо бути союзником США … І пускати до себе головних противників США – це, напевно, якось не дуже нас наближає до союзництва з Вашингтоном», – писала політична оглядачка Марина Данилюк-Єрмолаєва. Справді, у такому разі Зеленському буде значно важче домовлятися з Байденом про поставки зброї, інвестиції чи військову співпрацю.

Достатньо згадати, як Штати відмовилися продавати Туреччині винищувачі F-35, боячись, що секретні технології потраплять до іншого конкурента США – Росії. Тим часом, саме США та низка європейських країн – єдині, хто допомагає нам у війні з РФ. Тоді як Китай, нагадаємо, є військовим партнером Росії.