Украинские реки исчезают: в чем причина и что делать?

У чому проблема?

Уже не перший рік екологи попереджають про зникнення в Україні частини річок та інших поверхневих водних об'єктів. Загроза цілком реальна — у цьому впевнилась "Рубрика" після того, як разом з екологами громадських організацій "Екологія. Право. Людина" та "Українська природоохоронна група" (УПГ) відвідала кілька локацій на Львівщині.

Споглядаючи чудовий краєвид на пшеничне поле, мало хто замислюється над тим, що це поле може буквально вбивати місцеву екосистему. Окрім того, що оранка значно меншою мірою здатна депонувати вуглець, аніж степ чи лук, фермери часто нехтують забороною, накладеною екологічним законодавством, аби засіяти якомога більшу територію.

Йдеться про заборону порушення меж прибережних зон та розорювання заплав малих річок, декларовану статтею 80 Водного Кодексу України. Якщо перекласти з юридичної мови на людську, це означає, що існує певна межа навколо річок, яка має обмежувати поле, навіть якщо територія — у власності фермера. Для малих річок ця межа складає 25 метрів, це — заплавні території, надзвичайно цінні екосистеми. Вони є як екологічними коридорами (шляхами міграції), так і постійними місцями перебування тварин.

Натомість ті території активно використовуються фермерами попри всі заборони. Якщо переглянути на мапу з супутника, річку можна й зовсім не помітити — вона просто знищена фермерами, хоча й досі значиться на кадастровій мапі.

Така заборона існує невипадково, адже коли вздовж берега річка розорана, вона не встигає наповнюватись дощовою водою — крізь оранку вона просто йде в землю. Немає поверхневого потоку води, і поступово річки пересихають.

"Волога з ґрунту через розораність випаровується, тому чим більше розораність — тим менше води в ґрунті, і тим менше річок. Через використання пестицидів та фосфатів на річках, відбувається хімічне забруднення, і річки зникають. Проте разом із фермерами по хімічному забрудненню можуть конкурувати військові", — коментує Олексій Василюк, голова УПГ.

Окрім того, що активні військові дії та артобстріли можуть створювати белігеративні ландшафти, які зруйнують локальну екосистему, вони також й певною мірою забруднюють річки. 

Потрапляння продуктів горіння від пожеж, через бойові дії, результати вибухів снарядів, потрапляння їх у водойми, вкрай небезпечні, адже спричиняють викиди складних поліциклічних сполук, що в більшості є канцерогенами та отрутою.

Сміттєзвалища, особливо незаконні або неправильно керовані, є джерелом забруднення ґрунтів, повітря, поверхневих водних ресурсів та ґрунтових вод. Незаконні зливи води з каналізацій, а також "гнійники" — місця, де фермери зливають відходи від ферм заподіюють шкоду фауні та флорі річок.

"Відсутність централізованої системи каналізації й очищення вод у Львові та злив каналізаційних вод у Зубру з "Царських сіл" — передмістя Львова. До речі, септики в приватних будинках, яким би чистим від не був, забезпечують лише до 30% очищення води", — пояснює Павелко. Далі, зрозуміло, через ґрунтові води забрудники потрапляють у річки. Зрештою це призводить до смерті річки.

До того ж ті очисні споруди, які ми маємо, за словами Павелко, вже давно вичерпали свій ресурс, адже будувались у 70-80 роках минулого століття. Старі технології не очищають воду на достатньому рівні та не можуть справитись із навантаженням, яке збільшується пропорційно із кількістю нового житла. Іноді промислові та комунальні каналізації мають спільний стік, проте, забрудники в обох випадках вимагають різних технологій очищення.

"На жаль, це не єдиний випадок. Через неправильне поводження зі стоками, Львів продовжує втрачати свою блакитну мережу", — підсумував еколог. Ця ситуація екстраполюється на всю територію України.

Грандіозні плани, реалізовані під час СРСР по освоєнню сільськогосподарських земель, зруйнували десятки та сотні різних екосистем. Деякі спотворені природні об'єкти існують в такому стані й досі, та досі заподіюють шкоду й іншим екосистемам.

Так, наприклад, річище річки Щирок, у якій, за словами Анатолія Павелка, й зараз можна купатись, було видозмінено:

"Раніше Щирок напряму впадав в Дністер і був важливим нерестовищем для ряду цінних видів риб, наприклад, для головня чи клена, а також марени. На сьогодні нерест цих риб унеможливлений, бо під час меліорації та зведення дамб по берегу Дністра виявилось, що під час великих повеней територія навколо затоплюється, і з точку зору планів освоєння сільгосп територій це було проблематично. Тому річку Щирець перенаправили до сусідньої річки Зубри, а по старому річищу побудували систему шлюзів, аби перекачувати зайву воду у Дністер", — пояснює Павелко.

Система працює й досі, хоча землі, на яких провели меліорацію, у сільському господарстві вже не використовуються. Проте, шкода екосистемі завдається регулярно. Далі за течією в річку Щирок потрапляють забруднені води Зубра, що в результаті впливає на те, що кількість риби в річці значно зменшується.

Яке рішення?

Експерти Всеукраїнської екологічної ліги наголошують, що першочерговими заходами у відновленні та збереженні водних ресурсів, зокрема малих річок, повинні стати:

• екологічна оцінка процесу зарегулювання річок. Ставки та інші гідроспоруди у річищах річок на сьогодні становлять значну загрозу, адже вони збільшують випаровування і провокують обміління водотоків;
• поліпшення гідрологічного стану водойм, зокрема розчищення річищ річок;
• оцінка стану гідротехнічних споруд (дамб, водовипусків, шлюзів). При підтвердженні того, що дамба або шлюз не виконують прямих функцій, їх слід демонтувати;
• впорядкування водоохоронних зон та прибережних захисних смуг;
• підвищення рівня екологічного світогляду населення щодо раціонального використання водних ресурсів, зменшення використання побутової хімії, пестицидів тощо.

Впроваджувати ці плани збираються, і проголошені вони у Плані відновлення.

План відновлення країни 2.0, що містить розділ Екобезпека 2.0 — наразі він знаходиться у Міндовкілля на доопрацюванні. Малі річки в цьому плані також згадані, у Завданні 23 — реалізація заходів з відновлення малих річок і водно-болотних угідь, а також заходів з водозбереження.

До плану додали й перелік проєктів, що мають бути реалізовані, зокрема, —  "Комплексне збереження водно-болотних угідь в районах річкових басейнів. Пілотне впровадження позитивного досвіду зі збереження водно-болотних угідь". Це передбачає підготовку законодавчих та нормативно-правових і методичних засад зі збереження заболочених земель. Для виконання задачі чиновники хочуть залучити 20 тис. євро (наукове супроводження виконання проєкту) Держбюджету та міжнародної технічної допомоги. 

Проєкт має дуже важливий момент, а саме — заборона на осушувальні та меліоративні роботи на всіх ділянках та урочищах у верхів'ях річок. Цього вимагає Директива Європейського Парламенту і Ради 2000/60/ЄС від 23.10.2000 про встановлення рамок діяльності Співтовариства в галузі водної політики, тож, якщо ці положення справді будуть діяти, ми матимемо більше шансів на збереження наших річок.

До речі, крім цього, в переліку проєктів є пункт "Пілотні проєкти застосування екосистемних послуг в гідроенергетиці, лісовій галузі тощо, а також покомпонентні проєкти робіт з відновлення екосистемних послуг", який передбачає роботи з відновлення водно-болотних угідь. На це плануються витратити 3,21 млн євро, взятих з Фонду відновлення та трансформації економіки України. Щоб усе це запрацювало, треба написати й пролобіювати ухвалення Закону України "Про екосистемні послуги" та відповідних підзаконних актів.

Зменшення площі орних земель вже давно поставили за мету науковці, залучені в галузі сільського господарства — йдеться про зменшення площі орних земель до 37-41%. Те саме вимагає й директива 2003/30/ЄС, згідно з якою 30 % сільськогосподарських земель ми маємо перетворити на заповідники.

І таке заповідання земель зовсім не означає, що ми маємо залишити ці землі, адже просто відібрати джерело для існування у фермерів та їхній основний заробіток — нечесно. І тут Ірина Вихристюк пропонує альтернативу: створювати на цих територіях пасовища й жити за рахунок молочного товарного виробництва.

У ЄС є програма побудови централізованої системи каналізації та очищення вод для маленьких населених пунктів, зараз вона вже впроваджена майже у всьому європейському Союзі. Єдина країна, де програма досі не до кінця реалізована — Румунія, проте і там цей процес вже завершується.

Україна також бореться із такими стоками в річки. Наприклад, у Львові намагаються ліквідувати незаконні врізки та під'єднати їх до централізованої системи каналізації.

Тож позитивні зрушення вже почались. Якщо прийняті норми справді діятимуть, а всі анонсовані зрушення будуть доведені до кінця, нам, можливо, все ж вдасться зберегти блакитні артерії нашої країни.