Как украинские ЛГБТ+ военные наносят удар кремлю

23-річний студент київського медичного вузу Олександр неочікувано для себе став героєм сюжету на кремлівському каналі "росія-1". Риторика програми про ЛГБТ+ у Збройних силах України була відверто гомофобною. Так відбувся незапланований камінгаут військового медика Олександра.

Але годинне сичання кремлівських пропагандистів не погіршило відносини Олександра з побратимами. Товариші й далі консультуються з ним з медичних питань. 

Олександр боронив здоров'я українських захисників у Києві, Ірпені (Київська область) та Харківській області. Ще в лютому він заповнив анкету на відбір медиків-волонтерів від його медичного вишу. Першим завданням було сортувати медикаменти для аптечок. 

"Коли ми з однокурсником відвезли їх до районної адміністрації, там за нас буквально вхопилися. Медиків був дефіцит. І нас відправили на допомогу військовим", — згадує Олександр. 

Там він вперше врятував життя. Снайпер зачепився гвинтівкою за вольтажну лінію і впав з висоти. Олександр згадує, що той момент розтягнувся в часі. 

"Я бачив цю картину, ніби в уповільненій зйомці. Вибух, полум'я і як солдат падає з висоти. Всі солдати від звуку вибуху впали на землю. Мабуть, так повинен чинити солдат. Але я чинив як медик. Я кинув свій автомат, бо заважав мені, як та лопата на спині. Чую, як мені кричать: "Здурів зброю кидати?!" А я вже розрізаю ножицями палаючий одяг постраждалого", — згадує хлопець. 

Постраждалий отримав переломи хребців та серйозні опіки, але завдяки допомозі вже пройшов курс реабілітації та ходить.

Олександр вважає, що війна — не аргумент для відкладання питання прав ЛГБТ+ спільноти в Україні:

"Кращого часу не було і не буде. ЛГБТ+ військові захищають нашу країну нарівні з іншими. І знаєте що? Не треба "висвітлювати" ЛГБТ+ людей. Просто дайте права на рівні зі всіма та й по всьому".

Чому війна загострила питання прав ЛГБТ+?

31-річна координаторка ГО "Українські ЛГБТ+ військові за рівні права" Іра Нірша вважає, що війна лише загострила питання прав ЛГБТ+ українців. "Якщо ваша кохана людина загинула на фронті, ви як партнер, не маєте права забрати тіло з моргу", — каже Ірина Нірша. 

Мортальні права (пов'язані зі смертю одного з партнерів, — ред.) — не єдина проблема. 23-річний представник ГО "КиївПрайд" Максим Потапович також вважає, що контекст військових дій актуалізував проблему рівності ЛГБТ+ людей: "Людина потрапить після обстрілу в реанімацію, і партнер/ка не матиме доступу до пораненого. Право на успадкування після смерті. Право на спільне майно, адже під час війни багато людей виїжджають за кордон, врегулювати такі питання (одностатевим парам) немає можливості". 

Саме в розпал бойових дій в українському суспільстві виник запит на легалізацію одностатевих шлюбів. Однойменна петиція на сайті президента України набрала більше 28 тисяч голосів з 25 тисяч необхідних.

Володимир Зеленський у відповіді на петицію послався на 51 статтю Конституції, де вказано, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. А також на 157 статтю Конституції, що в умовах воєнного стану Конституція України не може бути змінена. Президент відзначив, що в уряді є варіант рішення: легалізація цивільного партнерства. Наразі це питання на розгляді у прем'єр-міністра.  

Відповідь президента викликала неоднозначну реакцію в ЛГБТ+ спільноті. 

"За своєю суттю, цивільне партнерство за переліком прав нічим не відрізняється від шлюбу, окрім питання всиновлення дітей. Але важлива й соціальна значущість терміну. Конотація поняття "шлюб" в нашому суспільстві потужніша за "цивільне партнерство". Але цивільні партнерства це проміжна ланка до легалізації шлюбу, тому можемо поки керуватися ними", — каже Максим Потапович. 

54-річний експерт правозахисного ЛГБТ Центру "Наш світ" Андрій Кравчук бачить у відповіді Зеленського позитивний сигнал: "Закони в Україні ухвалює Верховна Рада, і зазвичай президент скеровує незручні питання до неї. На жаль, за моїми джерелами, більшість в Верховній Раді наразі не підтримує питання цивільних партнерств. Але президент передав питання на Кабмін. І це добре. Адже Кабмін зобов'язаний як мінімум двома урядовими документами вирішити питання прав людини".  

Мова йде про План дій у сфері прав людини на 2021-2023 роки. Він має криміналізувати злочини ненависті за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності. Наразі Кримінальний кодекс не розв'язує цю проблему. Подібні злочини найчастіше кваліфікуються, як хуліганство. За даними правозахисного центру "Наш світ" лише 3,3% заяв про подібні злочини були кваліфіковані як порушення рівноправності громадян. 

"Слідчі завжди кваліфікують злочини з гомо/трансфобних мотивів не як злочини ненависті, а як звичайні злочини, без мотивів нетерпимості", — пишуть правозахисники у звіті. 

Другий документ — План відновлення України. "Західна спільнота зобов'язується допомогти Україні у відновленні після війни, а Україна — низку дій, серед яких і захист прав людини", — пояснює Андрій Кравчук. 

Так, у напрямку запобігання та протидії дискримінації Україна має конкретні цілі, завдання та дедлайни. Криміналізувати злочини за ознаками сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності мають до грудня 2022 року, а до червня 2023 — розробити модель цивільних партнерств та визнати одностатеві шлюби, які були укладені за межами України. У грудні 2023 інститут цивільного партнерства в України має бути запроваджений. 

Деякі експерти вважають, що лібералізація шлюбного питання не вимагає змін в Конституції. "В Конституції Еквадору аналогічне визначення шлюбу. Проте там у 2019 Конституційний суд визнав одностатеві шлюби, не змінюючи Конституції", — розповідає Андрій Кравчук. 

Провайдер гомофобії

Рівень лояльності до ЛГБТ+ громадян в українському суспільстві підвищується. Ірина Нірша відзначає, що військовий шеврон з єдинорогом (символ ЛГБТ+ в армії) носять вже понад 200 військових. Але точну цифру назвати складно, бо не всі готові публічно декларувати свою орієнтацію. 

Максим Потапович відзначає, що ЗСУ на керівницькому рівні протидіє дискримінації. Андрій Кравчук говорить, що навіть Всеукраїнська рада церков, сталий опонент ЛГБТ+ спільноти, припинила відкриту гомофобну риторику під час війни. 

Позиція Ради Церков має вплив, але не є визначальною. Наприклад, церкви у 2022 році виступали за денонсацію Стамбульської конвенції проти домашнього насилля. За денонсацію також виступала голова партії "Батьківщина" Юлія Тимошенко — вона зареєструвала відповідну петицію. У відповідь президент України Володимир Зеленський запропонував Кабінету міністрів посилити інформаційну кампанію щодо роз'яснення цілей Конвенції, "з урахуванням поширення міфів та упереджених інтерпретацій". 

Тому Андрій Кравчук не бачить умов, за яких українське суспільство могло б радикалізуватися у питанні прав ЛГБТ+ спільноти. 

"У 2012 році гомофобний законопроєкт просували всі провідні партії України. З того часу багато що змінилося. Навіть залишки ОПЗЖ не просувають вже гомофобну риторику. Виняток поки "Батьківщина", — говорить Кравчук. 

"Наразі головний провайдер гомофобії — це росія, яку вона просуває не тільки на Україну, а й всі пострадянські країни", — додає Кравчук.

Сюжет кремлівського телеканалу, до якого потрапив Олександр, — лише одна з багатьох цеглин ненависті, на яких росія намагається вибудувати "рускій мір". Вперше закон про заборону "пропаганди гомосексуалізму" росія прийняла у 2013 році, і продовжує посилювати тиск на спільноту. У жовтні 2022 року Держдума одноголосно прийняла у першому читанні пакет законопроєктів про повну заборону "гей-пропаганди", яку порівнюють з "перемогою на полі бою". 

Аналогічні ініціативи в Україні намагалися запровадити за каденції Віктора Януковича. Реакцією на них став Марш рівності — правозахисна хода на підтримку рівних прав ЛГБТ+. Перший такий марш мав відбутися у 2012 році, але його довелося скасувати через загрозу нападів. За 9 років щорічна правозахисна хода зібрала вже 7000 прихильників прав ЛГБТ+. 

Під час бесіди з Олександром ми шукаємо разом відео з російською пропагандою. Несподівано для себе Олександр знаходить своє прізвище на порталі президента України. "Що, як? Мене нагородив президент?!" — дивується Олександр. Указом президента України № 642/2022 Олександр нагороджений медаллю "За врятоване життя". Я радію, що розділяю з ним цей неочікуваний момент. Тепер в родині Олександра двоє героїв України. Батько Олександра, Сергій, загинув у 2016 році у бою за Попасне та посмертно нагороджений орденом "За мужність" III ступеня.