Нужен ли Украине президент?

Білборди останнього передвиборчого тижня в Україні / Фото: Еспресо

Александр Ярощук

Президентські вибори 2019 – це чергова спроба жителів України обрати між двома кандидатами за принципом «меншого» зла. Щоразу вибори в Україні побудовані саме на цьому протистоянні: кожен для себе обирає за своїми критеріями ту особу, яку вважає найбільш здатною очолити ключовий пост у країні. Але давайте поставимо питання глибше – чи взагалі нам потрібен президент?

Хто головний?

В Україні вже дуже довгий час тривають дискусії з приводу форми державного правління, яка має бути в країні. Зазвичай пропонують три форми, які найбільш поширені у світі: парламентська республіка (класичний приклад – Німеччина, а також Австрія та Італія), президентська (класичний приклад – США, але сюди також можна віднести і РФ), та змішана форма президентської чи парламентської форми. Україна сьогодні формально є країною з парламентсько-президентської формою правління.

Змішана форма правління має як свої плюси, так і мінуси, але головний з них, принаймні в контексті України – постійне перетягування канату на свій бік сильнішим політичним центром. Відповідно перевагу отримує той, хто в даний момент сильніший, а сила, так вже заведено в політиці, визначається не професійними якостями, а фінансово-економічними показниками, впливовими друзями, надійними партнерами. Часи президентства Ющенка, коли відбувалися постійні баталії між президентом і прем'єр-міністром – тому класичне підтвердження. Така система буде завжди намагатися знайти точку рівноваги: або влада повністю опиняється в руках президента, або роль президента нівелюється і важливі політичні рішення не приймаються.

Влада неодноразово намагалася перекроїти форму правління "під себе". Перше десятиліття незалежної України пройшло під знаком президентсько-парламентської республіки з поступовим збільшенням повноважень президента під час другого терміну Леоніда Кучми. Після того, як наприкінці 2004 року стало зрозуміло, що владний кандидат Янукович не отримає президентське крісло в «спадок», Ющенкові обмежили повноваження – таким чином шальки терезів у владній верхівці змістилися на бік парламенту. Коли Янукович все ж таки прийшов до влади, Конституційний суд скасував реформу 2004 року, повернувши президентсько-парламентську форму правління, яка протрималася до 2014 року. І хоча зараз в Україні формально парламентсько-президентська форма правління, по суті це мало що змінює, адже президент залишається чи не найвпливовішим державним інститутом у системі влади і не лише через наявність своєї фракції у Верховній Раді, але і завдяки широким повноваженням.

Постійне перетасовування місця президента і парламенту в системі влади, боротьба за владу і вплив на прийняття рішень – згубне явище для країни, оскільки це внутрішній центр боротьби, який відволікає увагу від нагальних проблем. Очевидно, що незважаючи на те, хто б не став президентом України після виборів 21 квітня, система у нинішньому вигляді буде залишатися хиткою. Тому потрібно шукати вихід. Чи є він? І який він? Які варіанти існують?

Президент – на вихід

Найоптимальнішим варіантом може стати ліквідувати посаду президента: або повністю, або в її нинішньому вигляді. Останнє передбачає запровадження формальної посади президента на прикладі ФРН та Австрії. Є декілька причин чому це важливо зробити.

Перша – Україна вперше за часи незалежності отримає чітку вертикаль влади і стане чистою парламентською республікою на чолі з парламентом, як ключовим законодавчим органом, та прем'єр-міністром, який очолює виконавчу гілку влади. Україна перетвориться на класичну парламентську республіку з чітким розподілом повноважень між трьома основними гілками влади: законодавчою, виконавчою і судовою.

Друга – на сьогодні президент хоча формально є арбітром, який перебуває над усіма гілками влади – законодавчою, виконавчою і судовою, він, тим не менш, впливає на всі три і може визначати хід прийняття більшості рішень. Ба більше, президент часто є структурною одиницею виконавчої гілки влади, дублюючи велику кількість функцій уряду, що нераціонально.

Третя – зменшення видатків державного бюджету. В сьогоднішніх умовах Україні потрібно скорочувати державний апарат. Однією з «жертв» має стати саме президент та Адміністрація президента. Ці сотні людей, які працюють на забезпечення функціонування апарату президента є непотрібними, оскільки вони а) дублюють функції багатьох міністерств та інших органів центральної влади, б) часто втручаються в роботу інших органів влади, перешкоджаючи їхньому нормальному функціонуванню. У період виборів ці люди за кошти державного бюджету працюють на владного кандидата. Тому ліквідація одного з центрів впливу – це значна економія для державного бюджету. Гроші є куди спрямувати.

Четверта – Україна у 2019 році має пройти 2 виборчі кампанії: президентську і парламентську. Ліквідація інституту президента означає, що українці будуть обирати лише парламент. Знову ж таки, враховуючи скільки ресурсів доводиться витрачати на вибори, це закономірний крок. Тому забезпечення бюджетної ефективності має бути в пріоритеті. Одночасно має бути прийнятий абсолютно новий виборчий кодекс, який би відображав найкращі виборчі традиції європейських парламентських республік, в першу чергу Німеччини.

Створення такої системи може мати і свої ризики, але очевидно, що нинішня система теж, м'яко кажучи, далеко не ідеальна. Щоб нова система запрацювала, потрібно посилювати не лише повноваження, але й обов'язки та відповідальність уряду і парламенту, підвищувати їхню підзвітність та відкритість перед суспільством завдяки інформаційним технологіям, створити програмно-орієнтовані партії, а не групи за інтересами, які створюються під конкретні вибори або особу, а також чітко розподілити важелі впливу між трьома гілками влади і створити надійну систему стримувань і противаг. 

↓Читайте також

Шумела Украина, шумит и мир. Что пишут авторитетные западные издания о выборах президента