Цимес лонгридов недели: от Давоса до капитализма наблюдения

Фото The Guardian

Сергей Тытюк

На цей раз в "Цимесі" не буде текстів про Китай, що вже робить його відмінним від усіх попередніх. Натомість, ви зможете дізнатися про те, які заходи для нормалізації ситуації в світі пропонувалися на Всесвітньому економічному форумі в Давосі, чому вони можуть здатися половинчастими з огляду на зростаючу глобальну нерівність, і яким чином бізнес-моделі технокомпаній є не меншою загрозою для демократії.

1. Що там у Давосі: стислі виступи спікерів Всесвітнього економічного форуму. Рубрика

Якщо Давоський форум пройшов повз вас, то не біда – ми зробили вижимку з головних виступів на ньому. Однак питання викликає радше те, що сказано не було. «Голосування ногами», відносно мала кількість гостей і небажання вирішувати проблеми, що потребують кумулятивних зусиль – ось тенденції, що хоч і не лунали, проте залишили по собі прикре і тривожне враження.

На цю ж тему вийшов чудовий матеріал на "Економічній правді". До підбірки увійшли тези Крістін Лагард, Джорджа Сороса, думки про Європейський оборонний союз, майбутнє роботи та багато іншого. Вперше на такому рівні була декілька разів виголошена пропозиція про повсюдне введення 4-денного робочого тижня. Також слід особливо відмітити тезу Джорджа Сороса, яку можна вважати головною з усіх, озвучених на форумі: Китай – "найнебезпечніший ворог" для відкритого суспільства.

Фото Reuters

2. The new elite's phoney crusade to save the world – without changing anything. The Guardian

Щороку під початок Всесвітнього економічного форуму дослідницька організація Oxfam випускає звіт про глобальну нерівність у розподілі багатств та доходів. І з кожним роком здається, що її масштаби в світі лише збільшуються – якщо в 2016 році 61 найбагатших людей мали статки, рівні статкам біднішої половини людства, то нині 26 мільярдерів володіють тим самим багатством, що і 3.8 млрд людей. При цьому, якщо 2.2 тис. мільярдерів в 2018 році стали на 12% багатшими, то бідна половина людства стала біднішою на 11%. Автор The Guardian пише, що в цій ситуації самі представники еліти хочуть виступати лідерами соціальних змін. Вони пропонують нібито використовувати бонуси від системи, яка їх породила, проти неї самої. Наприклад, за рахунок створення благодійних фондів, які допомагають країнам, що розвиваються. Але такі ініціативи, які базуються не на державному регулюванні та публічному інтересі, а на чиїйсь добрій волі, нічого не змінюють. Контраверсійний текст з багатьма дискусійними моментами, але вартий прочитання.

Додатково: дискусію про нерівність та методи боротьби з нею актуалізувала пропозиція конгресвумен Александрії Окасіо-Кортес (про неї – в наступному матеріалі) підняти верхню планки податку на доходи в США до 90%. Таким чином вона пропонує боротися з "наддоходами", і за рахунок високих податків на них фінансувати суспільно важливі проекти, такі як "Green New Deal" – ряд заходів, направлених на декарбонізацію американської економіки. Експертне середовище неоднозначно відреагувало на її пропозицію. Але у прихильників є цікавий аргумент, до якого аплеював Нобелівський лауреат Пол Кругман: подібний "радикалізм" – не нова річ в США, адже 90%-податок існував там в 1960-х роках. І навіть на початку 1980-х перед Рейганом верхня планка податку становила 70%.

3. The Young Left's Anti-Capitalist Manifesto. FiveThirtyEight

Продовження теми з нерівністю і її наслідками для суспільства та політичної системи. Факт того, що нинішнє молоде покоління в США чи не першим в історії вбачає свої життєві перспективи гіршими, ніж в батьків, штовхає його в сторону більшого ідеологічного радикалізму. І якщо з огляду на жорстку партійну поляризацію республіканці стають більш традиціоналістичними та націоналістичними, то демократична молодь все більше підтримує соціалізм як суспільно-економічний уклад.

Джерело FiveThirtyEight

У цьому матеріалі описуються погляди та діяльність молодих лівих активістів, як починають входити у владу через Демократичну партію. Наприклад, це стосується Александрії Окасіо-Кортес – 29-річної когресменки з Нью-Йорку, яка стала наймолодшою жінкою-парламентарем в історії Конгресу. І хоча їх погляди не надто вписуються в наше уявлення про США, але слід виділити думку, що "кожного президента-реформатора на радикальні кроки штовхали соціальні рухи, які стояли за їх спинами".

Якщо раніше молоді прихильники Демократичної партії однаково ставилися до капіталізму та соціалізму, то з приходом до влади Дональда Трампа відбувся суттєвий зсув "вліво"

4. 'The goal is to automate us': welcome to the age of surveillance capitalism. The Guardian

Та критика сучасного стану капіталізму сконцентрована не лише на нерівномірному розподілі доходів та можливостей, що штовхає молодь в сторону соціалізму. Інша її грань – звинувачення технокомпаній в тому, що вони будують свої бізнес-моделі на експлуатації даних людей часто без їх згоди. Ця модель отримання нібито безкоштовних послуг за незриме жертвування приватністю набула значного поширення і отримала назву "капіталізму спостереження". Цей термін закладений в назву останньої книжки Шошанни Зубоф – дослідниці з Гарвардської бізнес-школи, – про яку йде мова в статті The Guardian. Якщо ця модель набуде значного поширення, що відбувається нині, то суспільства ділитимуться на людей двох типів – "спостерігачів і тих, за ким спостерігають". Ця асиметрія інформації призводить до асиметрії влади, що може негативно відбитися на демократії.

Фото The Guardian

5. The Attention Economy Is a Malthusian Trap. The Atlantic

Більш позитивно на цьому фоні виглядає ця стаття The Atlantic, в якій йде мова про "смерть технологічного сектору". Під "смертю" тут мається на увазі сповільнення і навіть відсутність зростання, як це вже 2 роки відбувається на ринку смартфонів, а також технологізація всього: "Якщо технології – всюди, то технологічного сектору не існує". Як вважає автор, техногіганти підім'яли під себе медіа, але наближаються до вичерпання можливостей експлуатації людської уваги. Таким чином "економіка уваги" потрапила в свою Мальтузіанську пастку – окремі компанії можуть навіть збільшувати заробітки, як Facebook за останньою звітністю, але в один момент увіпруться в стелю розмірів ринку. Відповідно, їм слід буде йти в нові сфери.

Фото The Atlantic

6. Steve Jobs Never Wanted Us to Use Our iPhones Like This. The New York Times

та

7. Cal Newport on Why We'll Look Back at Our Smartphones Like Cigarettes. GQ

Для того, щоб якось протистояти спостереженню та цифровими залежностями, ми маємо бути свідомі щодо негативних впливів цифрового середовища та самі дбати про себе. Один із виходів тут – обмежити контакт з ним до мінімально необхідного. Це пропагує відомий автор порад з продуктивності та навчальних "хаків" Кел Ньюпорт в своїй новій книзі "Цифровий мінімалізм".

Ньюпорт – не технофоб. Просто, на його думку, нині технології окрім принесення користі ще й позбавляють нас автономності, затягуючи в маніпулятивні "чорні діри" і створюючи залежності. Перший матеріал на NYT – його блог з приводу невідповідності початкової ролі iPhone, як її бачив Стів Джобс, та нинішнього функціоналу девайсу. Якщо співзасновник Apple вважав, що революційний девайс буде всього-на-всього "iPod з можливістю дзвінків", то в нинішньому вигляді він став невід'ємною частиною нашого життя, яка не стільки допомагає жити, скільки підміняє життя. Друга стаття – інтерв'ю з ним по головним тезам його книги.

Джерело GQ

8. We analyzed 16,625 papers to figure out where AI is headed next. MIT Technology Review

Якщо ви хоч одним оком стежите за світом технологій, то чи не кожен день зустрічаєте новини про нові досягнення так званих нейронних мереж. Цей метод підгалузі штучного інтелекту – машинного навчання – став популярним в 2010-х роках і нині є основним в сфері ШІ. Але так було не завжди і, попри весь хайп, не триватиме вічно, як це видно з дослідження МІТ-шних журналістів. Вони проаналізували анотації більше 16 тис. статей про штучний інтелект і з'ясували, які основні методи були найбільш популярними з 1993 року. Нинішній злет популярності нейронних мереж почалався всього-на-всього в 2014 році, що говорить про швидку зміну парадигм в сфері штучного інтелекту і можливу появу чогось принципово нового в 2020-х.

Ілюстрація MIT Technology Review

9. What happened when Oslo decided to make its downtown basically car-free? Fast Company

Норвегія зі своїми політичними ініціативами – поки що дуже далека для нас країна. Приклад цього – рішення влади Осло про відмову від паркомісць в центрі міста. Спочатку її задум був ще більш радикальним – взагалі заборонити в'їзд машин до місцього центру, – від чого відмовилися після протестів бізнесменів. В результаті ж після ліквідації парковок відвідуваність магазинів в центрі зросла на 10%. Віце-мер каже, що подібні зміни нагадують відмову від куріння в приміщення: "Кілька десятиліть тому це було нормою. Нині ж доволі мало людей погодяться на це". Однак, подібні заходи потребують цілого ряду суттєвих змін в плануванні міста, зокрема якісного громадського транспорту, якому надається перевага перед легковими авто, а також розвинутої велоінфраструктури.

Фото Fast Company

10. White gold: the unstoppable rise of alternative milks. The Guardian

Якщо в наших супермаркетах рослинне молоко поки що – переважно екзотика, то в США та Західній Європі воно демонструє стрімкий злет популярності в останні роки. Сьогодні індустрія альтернативного молока – соєвого, горіхового та ін. – вже становить 16 млрд доларів, а в США воно входить до продуктового кошика половини населення. При чому, ринок має значно більші перспективи в країнах, що розвиваються, ніж звичайне молоко. Причина прозаїчна: непереносимість лактози значною частиною людства. До неї також додається той факт, що велика рогата худоба продукує близько 11% парникових газів, пов'язаних із людською діяльністю. Відповідно, альтернативне молоко значно краще вписується в парадигму боротьби зі змінами клімату, ніж його традиційний варіант.

Фото The Guardian

Графік тижня

Одна з найбільш важливих ініціатив Емануеля Макрона в довгостроковій перспективі – створення єдиної армії ЄС, про яку він почав активно говорити з листопада 2018 року. Цю ідею також підтримала Ангела Меркель та Європарламент. Мета об'єднання збройних сил країн-членів Євросоюзу – можливість захистити себе від Росії та інших зовнішньополітичних загроз власними силами. Це питання актуалізувалося через зменшення довіри до США з приходом до влади Дональда Трампа через протиріччя навколо санкцій щодо Ірану та виходу Штатів з Паризької кліматичної угоди. І, як показує опитування Євробарометру, населення більшості членів підтримує цю ідею.

Відео тижня

Ми на диво давно не включали в цю рубрику відео від Kurzgesagt – In a Nutshell. На цей раз освітній канал розповідає про проблеми, які виникнуть при спробі побудувати базу на Марсі. Втім, це в будь-якому разі слід буде зробити, якщо людство колись захоче перейти на міжзіркову стадію свого розвитку.