Цимес лонгридов недели: от мыслей Киссинджера об искусственном интеллекте до шеринговой экономики

1. How the Enlightenment Ends, The Atlantic

Матеріали про штучний інтелект (ШІ) справедливо стали мейнстрімом у західних медіа. Настільки, що вже навіть Yves Saint Laurent повідомляє про зйомки дослідника ШІ в їх рекламних роликах. До цієї теми дійшов і партіарх світової дипломатії – Генрі Кіссинджер.

Чому 94-річному екс-держсекретарю США прийшла в голову ідея написати про тему, в якій він навряд добре розбирається? Кіссинджер для пояснення цього згадує про конференцію, яку відвідав 3 роки тому.  На ній була презентація ШІ, який має стати майстром гри в го, і це його дуже зацікавило. Розуміючи свою необізнаність в технічних деталях, він поспілкувався з людьми "в темі", і під враженнями видав для The Atlantic один з кращих філософських текстів щодо штучного інтелекту і потенціалу його розвитку.

Вихідною точкою його розмислів є усвідомлення революційності змін, які зараз відбуваються. І якщо революція Гуттенберга в XV столітті призвела до встановлення "Ери Розуму" взамін "Ери Релігії", то нинішня технологічна революція може породити "світ машин, що керуються даними та алгоритмами, позбавлений етичних та філософських норм". Адже якщо Просвітництво почалося з філософських ідей, поширених новими технологіями, то зараз ми рухаємося в протилежному напрямку – ми створили потенційно домінуючу технологію для пошуку керівної філософії.

Великою проблемою екс-держсекретар бачить брак часу для того, щоб обміркувати зміни – "цифровий світ робить ставку на швидкості, а не на рефлексії". Це підтверджує і екс-редактор Wired Кевін Келлі у книзі "Невідворотне": одна з головних характеристика сьогодні – домінування потоків інформації, від стрічок в соцмережах до потокових аудіосервісів, типу Spotify.

І тут хочеться сказати, що Кіссинджер не зовсім правий. Попри те, що світ дійсно охопила гарячка з приводу ШІ, це не означає сліпу віру у тільки благі наслідки його використання. Кожен новий його успіх зчиняє бурю обговорень, в яких домінують якраз морально-етичні питання, подібні до поставлених Кіссинджером. Ситуація вибору безпілотним автомобілем, кого збити – пенсіонера чи дитину, – про яку він згадує, поставала не в одній дискусії. Тому навряд нам слід боятися некритичного сприйняття розвитку технологій – завжди знайдуться люди, у яких вони викликають острах. А разом з цим і питання, на які борці за прогрес мають давати відповіді.

Втім, Кіссинджер досить обгрунтовано стурбований 3 речами:

• ШІ може досягати небажаних результатів через неправильну інтерпретацію вказівок людини і відсутність достатнього контексту. Він наводить приклад програми, яка мала б копіювати манеру спілкування 19-річної дівчини, але через неправильне розуміння слова "дружній" стала видавати відповіді типового расиста та сексиста.
• В досягненні поставлених цілей ШІ змінює людські процеси мислення та людські цінності. Його намагання раціоналізувати все може призвести до того, що при постановці світоглядних питань звичні для нас цінності, типу емпатії, не знайдуть раціонально обгрунтування. Чи хотіли б ми, щоб діти формували світогляд через спілкування із алгоритмом?
• І головне, на небезпеці чого часто згадають самі розробники ШІ – він може досягати запланованих цілей, але не може пояснити своїх висновків: "Що станеться з людською свідомістю, якщо ШІ перевершить її пояснювальну силу, і суспільства вже не зможуть інтерпретувати світ у термінах, значимих для них?"

Завершує Кіссинджер тим, що, сприймаючи обчислювальні здатності ШІ як мисленнєвий процес, ми ризикуємо втратити рису, яка була сутністю людського розуму. Люди з наукового та технічного світів стараються розширити межі застосування штучного інтелекту замість того, щоб зрозуміти його. А держава вивчає потенціал використання ШІ для безпеки та розвідки замість дослідження змін людської природи, викликаних ним.

Кісінджер закликає розробників ШІ відповісти на питання, підняті ним у цій статті. А крім цього слід створити президентську комісію з видатних мислителів для розробки національного бачення того, що з цим всім робити. Щоб всі ми так могли думати в 94 роки, як старина Генрі.

Додатково: Can Artificial Intelligence help find alien intelligence?, The Conversation

В розмовах про штучний інтелект часто надією людей на свою потрібність є наша здатність до постановки цілей. Комп'ютери можуть краще знаходити відповідь, але питання все рівно ставить людина. Однак, в галузі пошуку позаземного життя цього якраз і не потрібно. Річ у тім, що ми, скоріш за все, навіть близько не уявляємо, якими можуть бути технології інших цивілізацій. А мислячи в рамках, заданими нашими освітою, культурою та досвідом, додаємо додаткові бар'єри для розпізнання слідів позаземного розуму. Цих проблем позбавлений ШІ – він не скутий якимось напередзаданостями, а просто шукає взаємозв'язки в інформації і виявляє випадаючі значення. В цьому і є перспектива його використання в дослідженні космосу – можливо, колись звернення уваги на одне з таких значень стане кроком до першого контакту з нашими сусідами по Всесвіту.

2. Всі в курсі: як онлайн-освіта Prometheus робить дива для півмільйона українців, Platforma

В 2017 році в світі існувало близько 9.4 тис. масових онлайн-курсів від більш ніж 800 університетів із загальною аудиторією у 81 млн студентів. Лише за рік кількість курсів зросла на 37%, при чому багато з них були не окремими, а входили до спеціалізацій та так званих micromasters – програм, які дозволяють отримати частину знань онлайн, а потім довчитися в університеті. Онлайн-плаформи здійснюють найбільшу революцію в освіті з часів винайдення друкарського верстата, і Україна тут не виключення.

Мабуть, для більшості читачів інформація стосовно Prometheus не буде новою. Втім, його спізасновник Іван Примаченко розповідає про цікаві тренди в суспільстві, зумовлені злетом онлайн-освіти. Наприклад, навіть у нас відчутною є тенденція до впровадження онлайн-компоненти у вищій освіті, адже Prometheus співпрацює з трьома десятками ВУЗів. "Майбутнє в українській освіті вже наступило – просто воно нерівномірно розподілено", хоча ніхто не заважає самим студентам вчитись поза університетом у професорів Гарварду чи МІТ, які, в свою чергу, отримують вихід на неможливі досі аудиторії. Іван наводить приклад з Олексієм Геращенко, якому б довелося викладати 100 років офлайн, щоб навчити 5 тис. студентів, які завершили його курс "Економіка для всіх".

Окремо він згадує і про можливість курсів вирішити проблему низької якості шкільної освіти. Громадянами легко маніпулювати через недостатність знань про політику і економіку, тому потрібне масове навчання навичкам критичного мислення та медіаграмотності, з яким можуть допомогти масові відкриті онлайн-курси (MOOC). Навчання цим навичкам, а також вміння навчатися самостійно (привіт, Learning How to Learn) потрібно інтегрувати в шкільну програму, що потребує радикальної реформи освітньої системи. Ну і слід готувати дітей до життя, де не буде вказівок, куди йти і що робити. Адже ми спостерігаємо тенденцію до зникнення якоїсь чіткої послідовності дій у виборі нашого життєвого шляху, на противагу усталеній індустріальній схемі школа-університет-робота-пенсія-смерть. Це потребує "освіти як конструктора", де ти сам можеш будувати свою навчальну траекторію, вчишся самодисципліні та усвідомлюєш повну відповідальність за свій розвиток.

Ну і наостанок. Примаченко згадує про стрімко зростаючий попит на міжгалузевих фахівців. Ці люди не мають глибоких знань в якійсь конкретній темі, але солідний набір компетенцій та ширина світогляду дозволяє їм підходити до проблеми більш комплексно. "Експерт у всьому – експерт ні в чому" – сьогодні ця характеристика вже не є образливою. Можете вважати це обгрунтуванням існуванню "Цимесу тижня", адже його завдання – знайомити вас з крутими текстами про тренди розвитку суспільства і технологій в абсолютно різних сферах.

Лайфхак: якщо одного Prometheus вам недостатньо, а в різноманітті зарубіжних платформ ви губитесь, то є один ресурс, який вам допоможе – Class Central. Тут зібрані всі відомі англомовні сайти з МООС, є розбивка на предмети та університети, а рейтинги та підбірки найбільш популярних курсів роблять вхід в тему більш швидким. Тому якщо ви розчарувалися в своїй формальній освіті, то цей ресурс буде для вас порятунком.

3. Is Capitalism a Threat to Democracy?, The New Yorker

1944 став один з найбільш значимих років для соціальних наук. Сталося це всього лише завдяки 2 роботам, повністю протилежним за своєю суттю та ідеологічною спрямованістю: "Дорозі до рабства" Фрідріха фон Хайєка та "Великій трансформації" Карла Поланьї. І якщо в першій Хайєк, як класичний ліберал, звинувачував соціалізм у тому, що він став основою для нацистського та радянського тоталітаризмів, то Поланьї, як класичний лівий мислитель, критично підійшов до ліберальної віри у вільний ринок. Він навів суттєві аргументи, що існування останнього – короткочасний етап у довгій економічній історії людства.

Втім, якщо Хайєк отримав Нобелівську премію з економіки в 1974 році, то Поланьї не був оцінений належним чином, і залишався в тіні Кейнса та своїх колег з Франкфуртської школи. На цій несправедливості і зупиняється автор статті на The New Yorker, називаючи американо-угорського вченого "невизнаним пророком". І, з розкритими "Великою трансформацією" та "Can Democracy Survive Global Capitalism?" Роберта Каттнера перед собою, намагається поставити діагноз сучасному стану капіталізму.

На початку наводиться історія життя Поланьї і основна теза "Великої трансформації": кожен раз, коли імпульс до отримання прибутку блокується необхідністю захистити людей від його побічних ефектів, виборці піддаються спокусі "фашистського рішення" – примирити прибуток та безпеку шляхом ліквідації громадянських свобод. Автор статті проводить аналогію між сьогоднішнім часом та 1930-ми, кажучи, що зараз ми переживаємо подібне сходження "властолюбців" по всьому світу, які здійснюють репресії щодо громадських активістів, підривають судову систему та знущаються над пресою. З тією лише різницею, що в 1930-х роках фашизм перемагав через політичний глухий кут, спричинений клінчем лівих урядів і реакційного бізнесу, а зараз автократи отримують популярність у людей через лівих, які зрадили принципи і втратили підтримку у звичайних робітників.

Ця ситуація різко контрастує з першими десятиліттями після Другої світової війни – часу "капіталізму без капіталістів", як висловився Тома Пікетті. В роки, коли податок на прибуток в США доходив до 91%, спостерігалася небачена досі рівність поряд із швидким економічним зростанням та низьким безробіттям. Але це благоденство завершилося стагфляцією та нафтовою кризою 1970-х років. І нинішній капіталізм "вже не той": в 2010 середній заробіток американського робітника був на 4% нижче, ніж в 1970, нерівність продовжує зростати, так ще й Трамп вирішив почати митну війну з Китаєм, від якої програють всі. Це робить резонним питання про те, чи не слід переосмислити базові принципи економічної і соціальної політики США?

Поланьї бачив 2 можливих рішення в ситуації, що склалася в 1930-х – розширення демократичних принципів з політики на економіку, або ж повне знищення демократичної "політичної сфери". Тобто соціалізм або фашизм. Сьогоднішнє рішення у вигляді більших податків і соціальних витрат на тих, хто програє в економічній боротьбі, є "другим кращим", за словами Каттнера. Але перерозподіл не додає суспільству цілісності: "Багаті втрачають свої заробітки, бідні втрачають свою гідність".

І в черговий раз згадується приклад Скандинавії, де універсальна допомога держави всім не породжує фрустрації, як у отримувачів адресної соцдопомоги в США. Автор передбачувано пропонує розширення таких програм, як Social Security і Medicare. Хоча ще в 2012 році Дарон Аджемоглу та Джеймс Робінсон довели, що всі країни не можуть мати "мілашний" (cuddly) капіталізм, як Швеція. Для його існування потрібні і ті, де пануватиме його жорстока версія (cutthroat), як у США.

Додатково: The 9.9 Percent Is the New American Aristocracy, The Atlantic

Матеріал продовжує тему негараздів із соціальною структурою американського суспільства. Тут демонструється, що верхні 9.9% населення США за рівнем доходу (між 0.1% найбільш багатих і 90% менш забезпечених) стають все більш закритим соціальним класом, а розгляд США як "країни можливостей" – спростований міф, адже соціальна мобільність там нижче, ніж в інших розвинутих країнах.

4. What Stephen Hawking's Final Paper Really Means, The Outline

Є в сучасній астрофізиці щось неймовірно привабливе завдяки таким хлопцям, як Стівен Хокінг разом з Нілом Деграсс Тайсоном та Карлом Саганом. Пояснення складних речей простими словами + гумор – саме цим вони зробили переворот в популяризації природничих наук, розпочатий ще Річардом Фейнманом.

Матеріал The Outline можна розділити на дві частини – в першій мова йде про Хокінга як особистість, в другій – про його останню статтю. Автор зазначає, що Стівен Хокінг – вчений не зі своєї епохи. Британський астрофізик був чи не єдиним серед його сучасників, хто зміг поєднати серйозну наукову роботу та популяризацію науки, адже більшість фізиків мають успіх або на одному, або на іншому полі. Він був наділений рідкісною комбінацією навичок: "теоретичною витонченістю та вміння пояснювати її простими словами". В той же час в статті піднімається питання про неспівмірність внеску Хокінга у фізику та його публічного статусу. Автор згадує помилки вченого, такі як заперечення існування бозона Хіггса чи віра в те, що чорні діри знищують інформацію.

Популярність Хокінга і його особливий фізичний стан зумовлювали увагу не лише до його наукової діяльності, а й до особистого життя. Йому закидається і "грубе" ставлення до жінок, зокрема "знущання" над своєю дружиною, спір з Кіпом Торном на підписку журналу "Пентхаус" для того, щоб подразнити вільнодумну дружину останнього, та характеризація жінок як "повної загадки".

Попри всю цю публічну поверхневість, "м'ясо" статті – у другій частині із розбором його останньої роботи "Плавний вихід з вічної інфляції?" та поясненням зв'язку постульованих у ній думок із сучасним фізичним консенсусом. Однак їх немає сенсу переказувати, адже автор The Outline і так це прекрасно зробив простими словами і з гумором.

Слід відмітити загальну роль останньої статті Хокінга для науки. Хоча його концепції можна сприймати як фантастичні – ЗМІ поширили новини про вихід роботи із заголовками "Всесвіт – це голограма" – він не побоявся поставити в ній питання, відповіді на які неможливі через межі сучасного фізичного методу. "Якщо це і не дасть хороших результатів для науки, в будь-якому разі Хокінг продемонстрував необхідність для неї рухатися вперед". Він не боявся опинитися неправим, більше того, сам заперечив свої попередні погляди стосовно продовження розширення Всесвіту.

Наукова спільнота – досить стабільне середовище, де "революційні знахідки" молодого вченого можуть бути відкинуті через його незначний статус, про що писав ще Роберт Мертон. Тому спроби суперзірок розширити горизонт допустимих тверджень, як це робив Хокінг – необхідна умова для поступу людства.

Лайфхак: можете отримати книжку згаданої в статті Лізи Рендал "Достучаться до небес" про наші сучасні знання стосовно космосу безкоштовно, просто підписавшись на розсилку "Теории и практики"

5. Sharing economy. Как делать бизнес на желании людей не обладать, а делиться, Inc. Russia

Inc. Russia зібрав для розмови за чаєм керівників найбільших російських компаній, яких можна віднести до надання шерингових послуг (від англ. to share – ділитися, розділяти). Спрощуючи – це коли ви не купуєте щось, а берете в оренду для використання, як пояснив очільник BlaBlaCar в Україні та Росії. Ще більш просто явище шерингу охарактеризував один з респондентів дослідження PwC – "мені не потрібна дрель, мені потрібна дірка в стіні".

Ідея не нова – люди в усі часи ділилися своїм майном з іншими в тій чи іншій формі. Поява шерингової економіки як окремого феномену обумовлена розвитком інтернету та можливістю позичити щось за грошову винагороду не лише у ближнього свого, а й абсолютно невідомої людини з іншого кінця світу. Все, що для цього потрібно – інтернет-платформа, профіль постачальника товару/послуги, система верифікації і хоч якийсь рейтинг. Дехто з учасників дискусії, по якій вийшла стаття, навіть не сприймає шеринг як окрему галузь, а скоріше як ще один інструмент задоволення потреб користувачів.

Користувачі при цьому специфічні. Головною аудиторією тут є так зване покоління Z – люди 20-30 років, переважно жителі великих міст. Їх цінності також суттєво вплинули на стрімкий ріст шерингової економіки – для цих людей володіння річчю має значну меншу цінність, ніж для їх батьків (43% громадян США, які знають про шеринг, вважають власність "тягарем"). І при тому, що отримання речі в оренду ніби передбачає меншу увагу до деталей, ніж при її купівлі, ці люди є досить вимогливими – "спроби "здерти бабло" з клієнтів сприймаються як образа, інновації – як належне". При чому, така ситуація всюди, що говорить про значно більшу гомогенність нинішнього покоління в світовому масштабі, ніж будь-якого перед ним.

Хоча учасники інтерв'ю говорили про відсутність зсуву парадигми споживання внаслідок появи сервісів шерингу, зміни вже стають тектонічними. За прогнозами згаданого вище дослідження PwC, світовий розмір шерингової економіки в 2020 році становитиме 335 млрд доларів. Особливо тут виділяється Китай – вже в 2015 році в країні 2% ВВП припадало на послуги такого роду, а в 2025 вони становитимуть всі 25% економіки.

І тут також місце для нашої постійної рубрики "держава": як всі ці сервіси мають обкладатися податками? І чи слід державі взагалі регулювати їх діяльність, чи саморегуляції буде достатньо? Тут є 2 варіанти – або шеринговий сервіс залишається маленьким і всім на нього буде начхати, або виростає настільки, щоб держава почала з ним рахуватися. Втім, в російському випадку, як кажуть учасники дискусії, держава ставиться досить лояльно до їх компаній. Наприклад, в Москві "завдяки позиції влади шеринг автомобілів став масмаркетом". Сподіваємося, що і в Україні спецслужби не будуть руйнувати цей інноваційний сектор економіки.

Додатково: Is it better to rent or buy? How to know when renting a home makes sense, Get Rich Slowly

В цій статті піднімається одне з важливих питань покоління мілленіалів – чи є взагалі якийсь сенс купувати нерухомість, а не просто її орендувати? Автор абстрагується від ціннісного виміру і використовує лише цифри для з'ясування того, що в кінцевому результаті є більш економічно обгрунтованим. Окрему цінність представляє згадуваний ним калькулятор "купуй-чи-орендуй" від The New York Times, з яким має ознайомитися кожен, хто колись планує придбати житло.

Ще кілька прекрасних статей, які немає сенсу особливо розписувати, бо й так забагато тексту:

• My Adventures with the Trip Doctors, The New York Times

Абсолютний мастрід від NYT про наркотики. В основний матеріал він не пішов тільки через те, що і так поширився в інтернетах. Але якщо раптом ви не бачили його – обов'язково прочитайте.

• Here's What We'll Do in Space by 2118, Nautilus

В статті пояснюється, чому навіть протягом 100 найближчих років буде не надто багато бажаючих стати першими колоністами Марсу, а тому слід задовольнятися малим і освоювати міксросупутники біля Землі. Хіба що Ілон Маск підсуєтиться і зробить свій Neuralink чи щось подібне, і ми зможемо пересаджувати свою свідомість в штучні аватари. А тому перестороги щодо проблем нашого крихкого тіла в космосі можуть стати до того часу архаїчними.

• A Muslim Among Israeli Settlers, The Atlantic

Розповідь про подорож американо-пакистанського мусульманина на Західний берег ріки Йордан та спілкування з єврейськими поселенцями на цих територіях. Особливо актуально почитати у зв'язку із останньою ексалацією конфлікту між Ізраїлем та арабським населенням через перенесення американського посольства до Єрусалиму.

• How #MeToo revealed the central rift within feminism today, The Guardian

Розповідь про розкол у феміністичному таборі через рух #MeToo. Його основною є не поколіннєвий конфлікт між "старими" та "новими" феміністками, як це здавалося раніше, а різні підходи до розуміння сексизму та методів боротьби з ним. Один з підходів – індивідуалістичний, заснований на ідеалах прагматизму, реалізму та самодостатності. Інший є колективістським, ідеалістичним і грунтується на ідеалах взаємного інтересу та солідарності.

• «В моей семье о сексе говорили спокойно», The Village

На Prometheus нещодавно стартував онлайн-курс із сексуальної освіти, що є впевненим кроком вперед для українського суспільства, досить консервативного в плані обговорення інтимної тематики в публічній площині. А ось цей матеріал якраз демонструє, як чесно писати про важливі для всіх людей речі. 5 історій з дитинства про сексуальність, деякі з них – дивні і навіть дикі, але потрібні хоча б з тієї точки зору, щоб показати – роль сім'ї в сексуальній освіті та пізнанні інтимного може бути дуже різною, тому не слід міряти всіх одним мірилом.