Цена измены. Сбитый Ил-76: хроника к пятой годовщине

У травні-червні 2014 року основними центрами накопичення ресурсів і військ на Донбасі стали аеропорти: краматорський, луганський, маріупольский та донецький. На той час найбільш важливим був луганський, який за планами командування ЗСУ повинен був стати форпостом для угруповання військ, яке рухалось з боку Донецька у бік кордону з Російською Федерацією.

Природно, що перекидали війська та припаси повітряним шляхом – транспортними літаками Іл-76 та Ан-26. На той момент це вважалося безпечно і швидко, так як сепаратисти не мали засобів ППО (так вважали в штабі АТО), які б забезпечували ураження повітряних цілей на великих висотах. Хоча ПЗРК бойовики використовували досить активно починаючи з боїв під Слов'янськом, але вважалось, що нічні польоти зведуть нанівець загрозу.

Черговий рейс не віщував нічого не звичайного. 13 червня в луганський аеропорт з десятихвилинним інтервалом з Мелітополя вилетіли три транспортні літаки Іл-76 зі складу 25-ї бригади військово-транспортної авіації. Завантаження їх було стандартним – по 40 пасажирів-десантників, 3 бойові машини БМД-2, боєкомплект та провізія. Перший літак успішно сів на злітно-посадкову смугу аеропорту, почалося розвантаження. Другий літак, виконавши стандартні протизенітні маневри, став на глісаду, наближаючись до цілі.

У якийсь момент у 00:51 вже 14 червня по машині, яка перебувала на висоті 200 метрів, с землі були випущені дві ракети ПЗРК «Ігла». Як мінімум одна ракета влучила в ціль – Іл-76 вибухнув в повітрі.

Уламки впали в районі селища Красне – в майже 7 кілометрах від злітно-посадкової смуги. Загинули 49 осіб, з них 9 членів екіпажу та 40 десантників 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади.

Командир екіпажу першого транспортника (полковник Дмитро Мимріков) зміг терміново відмінити посадку третього літака, після чого той розвернувся та повернувсь до Мелітополя.

На наступний день лідер самопроголошеної «ЛНР» Валерій Болотов підтвердив, що літак був збитий проросійськими бойовиками.

Вранці на місце падіння Іл-76 вирушила група бійців 80-ї аеромобільної бригади, яка на той час контролювала аеропорт: «В першу чергу ми шукали самописці. Їх там було два. Один був цілий, один – розламаний. Такі собі «глобуси». Кажуть, що кабіна льотчиків залишилася ціла, був такий вкид. Це брехня. Там нічого не залишилося. Колеса були, лахміття обшивки, залишки БМД. Хвіст в поле ще був. БМД – з алюмінієвого сплаву, вони в пожежі взагалі розпливлися. Позбирали останки хлопців, зібрали не розірвавшийся боєкомплект і підірвали його. А потім вже після нас туди приїхали сепари, фотографувалися там, викладали фото в Інтернет, хвалилися своєю роботою. Нас вони боялися, ми по прибуттю зайняли кругову оборону, вони від нас трималися на відстані». Пізніше місцеві жителі – патріоти виявили «лежку» терористів та відстріляні труби ПЗРК, які передали десантникам.

Після падіння літака командування ЗСУ через Червоний Хрест домовився з командуванням бойовиків про вивезення загиблих десантників в обмін на можливість забрати трупи сепаратистів, якими рясно були усіяні поля біля луганського аеропорту.

Така масштабна трагедія потрясла Україну, а особливо Дніпропетровську область, так  як більшість десантників була родом звідти.

Хоча вважається що обставини трагедії добре відомі, але є факти, які свідчать, що мав місце злив інформації. В повітрі знаходився і четвертий Іл-76, який злетів з аеродрому Чугуїв. І саме інформацію про нього передав бойовикам зрадник з числа військовослужбовців Повітряних Сил України. Саме цей «борт» чекали бойовики, а невеликий проміжок за часом привів до того, що розстріляли Іл-76, який йшов з Мелітополя.

Через рік підривна діяльність офіцера була розкрита і він був заарештований. Далі його сліди губляться – є надія, що нині він відбуває термін в одній з колоній.

У той же нещасливий день в Маріуполя близько 10:00 в районі заводу «Азовсталь» терористи обстріляли колону автомобілів з вантажем провізії та речового майна Державної прикордонної служби України, яка прямувала на кордон. Обстріл вівся з автоматів та гранатометів. В ході короткого вогневого контакту загинуло 5 прикордонників, ще 7 отримали поранення. Крім того, під перехресним вогнем загинув випадковий перехожий. Теракт здійснили місцеві бойовики, є відомості про участь як мінімум двох: жителів Маріуполя Сергія Папуша («Прізрак», нині воює у складі російсько-терористичних військ) та В. Назаренко («Зарік»).

Як стверджує автор книги «Патріотов`язні» Іван Богдан, який був причетний до розслідування цього злочину, організатором теракту був підполковник Андрій Панков (1979 р.н.), контррозвідник Донецького прикордонного загону. Уродженець Криму, він був завербований ФСБ ще до початку війни та мав позивний «Паромник».

Навесні 2014 року – з початком «русской весны» – саме він був ключовою фігурою по організації переправлення зброї та боєприпасів Азовським морем з Росії на рибальських (браконьєрських)  баркасах.

Через два місяця після трагедії 14 червня Панков був арештований представниками внутрішньої безпеки. Але за дуже короткий час був обміняний на одинадцятьох наших полонених і сліди зрадника затерлись десь на окупованих територіях Донетчини.

На жаль це тільки два резонансних випадки зради представників силового блоку того періоду. Їх було в рази більше…