Как терапевтическая езда на лошадях помогает ветеранам: решение со Львовщины

Проєкт "Верхи у майбутнє" заснували ще 2018 року. Тоді Василь Ірха — ветеран батальйону "Полтава" після служби у 2014-2017 роках відновлювався саме завдяки кінній їзді. Допомогла йому в цьому психологиня Олександра Хандогіна, яка на той час займалася з дорослими та дітьми з інвалідністю. А з 2018 року Василь та Олександра вже як подружжя почали проводити заняття на конях і з українськими військовими, що мали поранення чи ПТСР.

Зараз чоловік на службі, а Олександра разом з Наталкою Сонечко, засновницею громадської організації "Долоні дотик", де допомагають у соціальній адаптації людям із досвідом війни, щовихідних проводять заняття з військовими з реабілітаційного центру "Галичина".

"Рубрика" дізналася, як проходять такі заняття та чим особлива ця ініціатива.

У чому проблема?

У приблизно 12-20% військовослужбовців, які перенесли бойову травму, але не звернулися за психологічною допомогою, розвиваються симптоми посттравматичного стресового розладу — стан, який виникає внаслідок травматичного досвіду. У реабілітаційних центрах їх консультують психологи. Ветерани в таких центрах мають важкі поранення. Часто — це втрата кінцівок.

Поранення, що має наслідком ампутацію, — найважче ушкодження кінцівок у воєнних умовах.

З початку повномасштабного вторгнення росії кількість важких поранень зросла в геометричній прогресії. Після отриманої травми військовослужбовцю необхідна реабілітація, і вона має бути комплексною. У цей критично важливий період ветерану потрібні спеціальні вправи й навантаження, і обов'язково — психологічна допомога.

Яке рішення?

У 2018 році Наталка Сонечко вже мала досвід фронтової волонтерки, а ще вже розпочала свій проєкт "Долоні Дотик", де працювали з військовими, фронтовими волонтерами та їхніми родинами в селі Прибірськ Київської області. Зокрема, проводили дитячі табори та розвивали активний туризм. Мали кілька собак, котів та кіз. Це все допомагало психологічному відновленню бійців.

Щоб купити в осередок коней, Наталка продала свою квартиру в Борисполі. Тоді ж познайомилась з Олександрою, щоб навчитися проводити кінні заняття.

Такі заняття — один із можливих етапів реабілітації, який має назву іпотерапія. Їхня основа — психологічна реабілітація та відновлення рівноваги, в усіх сенсах.

Наталка розповідає: "Почала навчатися і це також стало навчанням роботи з собою. Кінь — провідник між людиною та людиною. Тоді, коли є довіра до коня, з'являється довіра до іншої людини. А тоді повертається довіра до себе".

Після 24 лютого Олександра запропонувала Наталці переїхати до них на Львівщину. Коней допомогли вивезти волонтери — тварин евакуювали з Києва та безплатно доправили до Львова. Тоді ж волонтерки організували гуманітарний штаб — організація Наталки почала допомагати захисникам у Львові: допомагати організувати побут у польових умовах, забезпечувати їх медициною, засобами захисту та зв'язку.

"Моя подруга, яка теж біженка, поселилась тоді в реабілітаційному центрі «Галичина», де лежать хлопці з ампутаціями. Ми приїхали туди познайомитись з бійцями. Олександра одразу запропонувала посадити їх на коней. Тоді поговорили з керівником закладу й психологом та почали співпрацю".

Так почалася історія з іпотерапією для бійців уже на Львівщині.

Як це працює?

Тут працюють за підходом "рівний — рівному" — ветерани або члени їхніх родин, які пройшли навчання, допомагають іншим ветеранам. У 2016 році Наталка була учасницею тренінгу для ветеранів "Серце Воїна", де застосовувалася бодинаміка — данська методика тілесно орієнтованої терапії. Тепер жінка застосовує цей досвід у роботі з ветеранами й в іпотерапії.

Олександра каже, що тут військові знову знайомляться з собою. Вже новими:

"Ми не можемо відновити втрачені кінцівки. Люди, які повернулися з війни, стали інакшими, ще сильнішими та мужнішими, але інакшими. Ми допомагаємо їм віднайти їх самих, з новими цінностями. Найголовніше завдання — дати видихнути та познайомитись із собою, дослідити себе".

Волонтерки розповідають, що верхова їзда — це такий собі руховий діалог вершника з конем. Кінь зчитує рухи людини на ньому, а тому можна їхати без вуздечки — лише мовою тіла. Їзда верхи — це про баланс. Важливі також дотики. Наталка каже, що коли взаємодієш із цим, то змінюєш свої емоції, розділяєш їх.

Допомагає заспокоїтись і повільне серцебиття коня. Оскільки в коня серцебиття повільніше, ніж у людини, відбувається синхронізація пульсу, що своєю чергою знижує тривожність вершника.

Утім, ветерани тут не тільки катаються верхи, але й доглядають за кіньми.

Наталка пояснює, навіщо:

"Ми вчимо ветеранів бути самостійними. Вони самі чистять коня, прибирають за ним. Ми поважаємо кожного, але не прагнемо жаліти їх чи розважити. Тобі нічого не заважає привезти коня чи погодувати його. Ти — повноправний учасник процесу взаємодії. А тому найголовніше, чого ми тут прагнемо, — це взаємозв'язку".

А це точно працює?

У терапевтичній роботі залучені п'ятеро коней. Це Світанок, Краплик, Додо (від назви організації "Долоні Дотик"), Болівія (або ж Булка) та Рада. Навчання коня, щоб він став терапевтичним, починається з народження. З трьох років починається робота з вершником: спочатку відбувається загальна підготовка, потім — базова виїздка. А з шестирічного віку кінь уже є достатньо фізично розвинутим та готовим працювати з людьми в терапії.

Четверо коней також пережили стрес через війну. Коні приїхали на Львівщину голодні та виснажені, а Світанок не міг стати на одну ногу. Наталка, втім, каже, що головне те, що тварин вдалося врятувати:

"Колись ми викупили Додо, Світанка та Краплика у «м'ясників». Краплика викупили, коли йому було 8 місяців. Він жив на фермі, де зовсім не бачив світла. Як тільки всі коні ступили на свій звичний ландшафт, вони одразу змінилися. Їх залучили до роботи з людьми. Зараз вони вгодовані та задоволені".

Коні тут — рівноправні учасники процесу. Наталка каже, що тварин не силують: "На заняттях коні також стомлюються. Ми ставимося і до людей, і до коней дуже екологічно. Буває, бачиш, що кінь не в настрої, — ми не будемо змушувати працювати його. Тому понад 2 години коні не працюють".

На іпотерапію бійці приїжджають не раніше, ніж через 2 тижні після відновлення в реабілітаційному центрі. Ветерани часто самі обирають коней — пробують їздити верхи, дивляться, з ким із тварин найкраще сходяться настроєм. А іноді коней підбирають під кожного вершника індивідуально самі волонтерки.

"Це помітно з досвідом. Іноді я одразу бачу, кому з хлопців потрібний той чи інший кінь. Усі коні — різні, кожен зі своїм характером. Люди теж. Важливо правильно підібрати тварину вершнику", — пояснює психологиня Олександра Хандогіна.

Вона також наголошує, що взаємодія з конем особлива тим, що кінь не може оцінювати. Він сприймає тебе будь-яким, не засуджуючи: "Йому все одно чи маєш ти ногу, чи ні. Він тебе сприймає. Ти завжди можеш бути самим собою".

Волонтерки кажуть, що часто ветерани дивуються, що попри втрачену кінцівку, можуть спокійно їздити верхи. Пізніше це дає розуміння, що вони можуть навіть більше. Тут бійці працюють над впевненістю в собі.

У критому манежі або, коли дозволяє погода, на вулиці, військові роблять вправи. Їх просять підняти одну руку, потім — іншу. Ветерани мають вчитися триматися за коня однією рукою, вчаться їздити з заплющеними очима.

Основа занять з іпотерапії — це насамперед психологічна реабілітація. Володимир, реабілітолог в реабілітаційному центрі "Галичина" каже, що вже з першого заняття помітний результат. Щонайменше покращується сон. Але окрім цього, такі заняття потрібні, щоб розвинути м'язи та відновити рівновагу, яка необхідна для подальшого протезування.

"Окрім психологічного відновлення, на коні ти відновлюєш баланс. Тому взаємодія з конем — це також робота з м'язами. Це постійна фізична робота — починаючи від часу, коли ти робиш перший крок до коня", — додає Наталка Сонечко, засновниця ГО "Долоні Дотик".

"Якщо говорити про втрату нижніх кінцівок, ці заняття відіграють велику роль на відчутті рівноваги на протезі. М'язи спини мають бути підготовлені, тому що навантаження збільшується залежно від втрати кінцівки. Якщо говорити про гомілку, то навантаження на спину збільшується на 30%. Якщо стегно, то від 10% залежно від рівня ампутації стегна. Але це важливо не тільки для тих, хто втратив кінцівку, а й для спинально хворих", — пояснює волонтерка.

Найчастіше ветерани за допомогою іпотерапії хочуть просто розслабитись та перемкнутися. Проте систематичні заняття вже після 4-х сеансів можуть приносити й видимий результат.

"Відновлення залежить від самого пацієнта та від індивідуальних особливостей травми. Є хлопці, які повільно реабілітуються. Той, хто мав досвід з конями, на другому занятті вже може стояти на коні", — пояснює реабілітолог Володимир.

Наталка додає, що головне — те, що самі бійці очікують від іпотерапії. Якщо комусь достатньо повірити, що він має баланс — то часто досить і двох занять, щоб потім заново навчитися утримувати його.

Як допомогти?

Заняття з учасниками бойових дій проводяться на волонтерських засадах. На утримання коней "Верхи в майбутнє" витрачають понад 50 000 тисяч на місяць.

Допомогти проєкту можна через ГО "Долоні Дотик":

Фото: Вероніка Нановська