Как проводит уроки лучший учитель Украины 2020? Советы и правила жизни от Василия Дякива

Четвертий рік поспіль ГС «Освіторія» нагороджує найбільш креативних, інноваційних та захоплених своєю працею вчителів.  

Global Teacher Prize Ukraine —  національна премія для провідних вчителів країни, яка є частиною світової премії Global Teacher Prize, своєрідний "Оскар" для педагогів. Ця відзнака покликана не лише популяризувати новаторські підходи в освіті, а й підняти престиж учительської професії. 

Цьогоріч за отримання престижної нагороди боролася рекордна кількість конкурсантів — майже 3000 викладачів з 21 регіону України.

Переможцем став Василь Дяків, який 24 роки працює у гімназії міста Заліщики Тернопільської області. В якості призу він отримав 250 тисяч гривень, поїздку на Міжнародний освітній форум до Лондона і безкоштовний рік навчання від громадської спілки "Освіторія".

Василь Дяків викладає історію, громадянську освіту та основи здоров'я. Global Teacher Prize Ukraine — не єдине його досягнення, торік він переміг у конкурсі «Учитель року», йому було присвоєно звання «Заслужений вчитель України», а 59 його учнів є переможцями конкурсів Малої академії наук України. 

Василь Дяків розповів для "Рубрики" про своє ставлення до професії, сучасні освітні виклики та власні ноу-хау.

– Як довго ви працюєте вчителем, чому обрали цю професію і чи не жалкуєте про свій вибір?

– Мій педагогічний стаж — 31 рік. Я розпочав викладацький шлях відразу після завершення Чортківського педагогічного училища в 1989 році. На мій вибір професії вплинуло декілька фактів. По-перше, моя бабуся, мрія якої стати вчителькою не здійснилася через важкі повоєнні роки, навчала мене п'ятирічного читати, писати, рахувати. Своєрідне домашнє навчання. Наступним кроком став власний досвід у вихованні молодшої на 10 років сестри Марійки. Це відбувалося у період з 1981 по 1985 роки. Певно, там і закладалося моє бажання стати вчителем. Знаєте, дякую Богу за те, що я усвідомив своє покликання в освіті. І не жалкую про своє рішення.

– Як вам вдається стежити за сучасними інноваціями, іти в ногу одночасно і з ними, і з вподобаннями ваших учнів?

– Пошук успішних практик взаємодії з дітьми – це те, що повинен постійно робити вчитель за покликанням. Адже саме спілкування вчителя з дітьми, їх батьками і стає тим першим кроком, який допомагає зробити наступні. З іншого боку – сучасна світова психолого-педагогічна наука розробляє новітні методологічні та методичні підходи в реалізації завдань освітнього процесу. По-третє, педагог буде залишатися педагогом, коли він буде навчатися впродовж всього життя. Хотіти зробити своє спілкування з дітьми успішним, закласти у нього основи принципу навчити вчитися – це мій мотиватор, який спонукає мене шукати відповіді на сучасні виклики освітньої системи. А шукаю необхідні матеріали у різний спосіб: від участі у діяльності різноманітних команд щодо вирішення завдань до проходження як онлайн, так і офлайн курсів на освітніх платформах.  

– Як ви готуєтеся до уроків? Що на вашу думку важливо при підготовці, чи багато часу і ресурсів йде на підготовку?

– Готуватися до занять завжди відповідально. За тривалий час вчителювання у мене сформувалася база даних, яку і використовую, і постійно доповнюю. Напевне, підготовка до занять була б коротшою, якби підручники «говорили мовою покоління третього тисячоліття». Позитивним прикладом є сайт «3D демократії: думаємо дбаємо, діємо», який постійно використовую під час проведення занять громадянської освіти у 10 класі. 

Чи не найдовший процес пошуку оптимальних систем питань для того, щоб діти якомога глибше розуміли виклики та шляхи їх вирішення. Звичайно, що заняття у мене часто є мистецьким твором, адже багато чого залежить не тільки від конкретної теми, але й від настрою класу, його емоційного рівня, складності тем тощо. 

Є ще один виклик, яким не варто нехтувати. Це стосується гаджетів та Інтернет-зв'язку, коли раптом або світло вимкнули, або Інтернету немає, або у ноутбуці вірус завівся. І в цьому майстерність педагога, щоб він мав декілька варіантів проведення уроків, так звані, варіант 1, варіант 2, варіант 3.

– Які саме прийоми ви використовуєте в викладанні? Яка в цьому роль сучасних технічних засобів?

– Почнемо з того, що сучасні діти – це діти покоління центеніалів та альфа. Вони — індивідуалісти, візуали, егоцентрики, у них недостатній рівень фокусування уваги, мотивації, вони прагматичні. У них банально виникає питання: «Навіщо мені це потрібно? Де я ці знання можу використати?» 

Тому пошук оптимальних методів та прийомів приводить до активного використання візуальних джерел. Це можуть бути відео, фрагменти документальних та телефільмів, використання навчальних платформ, життєвий досвід. Один із найважливіших, але водночас і найскладніших методів взаємодії з дітьми є формування і розвиток  комунікаційних компетентностей між ними для вирішення різноманітних завдань. А для цього цікавим форматом є організація проєктів. 

Педагогічне ноу-хау – це, напевне, вміння, крім виконання програми, відчувати атмосферу дитячого середовища і говорити з учнями про ті проблеми, які їх хвилюють тут і зараз. Це розчинення уроку як навчального середовища у ширшому, життєвому просторі. Технічні засоби, які можна використовувати під час освітнього процесу, гаджети, ноутбуки, комп'ютери. Уроки не дають можливостей дитині індивідуально розвиватися, враховувати її інтереси, мотиви тощо.

Їх використання пов'язані з умінням працювати з прикладними програмами, освітніми платформами. Важливою умовою у наших умовах є якісний Інтернет-зв'язок. 

– Отже, навіщо дітям гаджети? Не тільки ж в інтернеті сидіти?

– По-перше, вони розвивають уміння дітьми шукати актуальну інформацію для відповіді на життєві завдання. 

По-друге, допомагають виконувати дітьми онлайн-завдання на різних платформах. 

По-третє, ми з моїми учнями активно використовуваємо всі види соцмереж для вирішення командних завдань, участі у проєктах.   

– Ви неодноразово відзначали, що в навчальному процесі ви користуєтеся створеними власноруч тестами, іграми, іншими інтерактивними прийомами, розкажіть про них, будь ласка, докладніше. 

Які на вашу думку інструменти повинен опанувати сучасний вчитель і як їх використовувати?

– Гімназисти позитивно, емоційно сприймають ігри, які пропоную під час занять, не зважаючи на те, наскільки вони онлайнові чи офлайнові. Для мене важливо, щоб діти, виконуючи їх, засвоювали правила безпечної поведінки у різноманітних ситуаціях. Учитель має свій методичний та технологічний арсенал, який необхідно постійно переглядати і поповнювати. Кожен з педагогів має зараз можливість самостійно визначити ефективні технології. Можна і використовувати готові підсумкові завдання, і розробляти самостійно та розміщувати на сайтах «На урок», «Всеосвіта», Learningapps, LearningSnacks, Forms, Classtime. Крім тестів, розробляю ситуативні завдання як практичні вправи, запропоновані навчальною програмою основ здоров'я та громадянської освіти. 

Окремо можна говорити про дистанційне навчання, адже воно потребує багатоманітності, інтегрованості з навчальними темами інших навчальних предметів. З досвідом мого бачення реалізації завдань дистанційного навчання можна ознайомитися на моєму сайті. 

– На що, на вашу думку, учні реагують найбільше, на що відгукуються, як знайти з ними розуміння? Як ви знаходите до них підхід, як утримуєте увагу? 

– Я постійно підкреслюю, що класно-урочна система перебуває у кризі. Тому на уроці успішність визначається робочою напруженістю, яка допомагає учням, які виконують завдання, реалізовувати ці завдання. Вони повинні бути різноманітні, враховувати психологію центеніалів та альфа поколінь. Це надзвичайно складно. Тому ефективними формами співпраці є заняття слухачів у секції історії України Заліщицької філії МАН, підготовка робіт для конкурсу-захисту науково-дослідницьких та реферативних робіт, реалізація проєктів, ігрова діяльність і таке інше. 

– Ви розповідали, що ваша мрія — витягнути учнів з віртуального простору (бульбашки) у реальне життя. Як це зробити і для чого це потрібно? 

– Реальність набагато багатогранніша, аніж віртуальний світ. Вона – поліфонічна, і цього дитині не можна уникнути. Водночас у віртуальному світі дитина вибудовує уявний світ, яким може управляти. Дитина призвичаїлася до свого реального життя. Воно, на її думку, часто нецікаве і нудне, а тому краще для неї заховатися у «бульбашці ілюзій (комфорту)». До речі, це стосується і будь-якої людини, адже, коли їй добре, то вона не хоче нічого змінювати. Тому я пропоную дітям принципово інший реальний світ засобами візуалізації. Це і відео, і документальні та ігрові фільми, запропоновані міжнародними кінофестивалями DOCUdays та Чілдрен Кінофест. Власне, враховуючи емоційне наповнення дитини, перегляд таких сюжетів і їх обговорення починає усвідомлення змін у її свідомості. З іншого боку, у популярних серіалах, які активно несуть хайп, варто здійснювати зворотний процес: знімати емоційне нашарування сприйняття змісту і виводити дитину на свідоме сприйняття сюжету. Так, це мені вдалося зробити, педагогізуючи серіал «Школа», коли формував сюжетні лінії та методичний апарат для обговорення. І, як вишенька на тортику, найкращий спосіб перевірити рівень усвідомлення дітьми викликів сучасності: організація та реалізація ними проєктів, продуктом яких є самостійна підготовка та зйомка ними відеороликів на соціальну чи безпекову тематики. 

– Чому важливо дати дітям право обирати і чи зможуть вони зробити правильний вибір? Як їм допомогти?

– У житті людини вибір має визначальне місце для її визначення ролі та місця у ньому. У чому суть проблеми вибору для українських дітей? Дитину змалечку призвичаюють до того, що за неї роблять вибір, її завжди щось примушують робити, у результаті з'являється позиція: «Як батьки скажуть?» чи «Від мене нічого не залежить і мені байдуже, адже до мене ніхто не прислуховується». Таким чином дитина, коли виросте, боятиметься брати на себе відповідальність, проявлятиме соціальну інфантильність (байдужість, дитячість). Тому одне із завдань сім'ї: вчити дитину робити вибір і відповідати за нього. І чим раніше це дитина вчитиметься робити, тим вільніше, без страху їй буде це зробити з віком. 

У нас виникає дещо парадоксальна ситуація, коли до 10 класу дитина не має свободи вибору навчальних предметів, а в 10 – їй це раптом дозволяють. І тут часто спрацьовує правило: «Дитина не може, боїться це зробити, тому за неї це роблять дорослі». Звичайно, не можна це узагальнювати в цілому, але така тенденція загрозлива, негативна, поширена. 

Що означає правильний вибір? Якщо дитина навчиться мотивувати, пояснювати собі, навіщо це їй потрібно, то аргументи у цей момент засвідчать її правильний вибір. Але він може змінюватися – і це природно, адже завтра-післязавтра можуть бути інші чинники, які спонукають дитину змінити свою думку, позицію, вибір. Ми чомусь вважаємо, що вибір – це щось значне і величне. Але, наприклад, одягатися відповідно до погоди – вибір, який продукт харчування купувати – вибір, правильно переходити дорогу – вибір, прийняти чи не прийняти насильство під час спілкування – вибір. Тому дуже важливим є спілкування батьків з дітьми доступною, зрозумілою мовою, потрібно демонструвати наслідки, які можуть настати, коли вибір буде не на користь безпеки. Це повинен бути не монолог, моралізація, а приклад, діалог, пояснення. І чи не найскладніше у цьому — не проявляти негативних (агресивних) емоцій під час такого спілкування, адже тоді у дитини формуватимуться комплекси, стереотипи, страхи.   

– Які особливі форми використовуєте у позакласній роботі? Чим вона є для вас і для ваших учнів?

– Для мене, вчителя громадянської освіти та основ здоров'я, позакласна робота є майданчиком для відпрацювання успішних комунікацій між дітьми та дорослими. Основа такої діяльності – проєкти, які стосуються покращення багатьох сфер життя громади та закладу освіти. У гімназії постійно діє районний осередок КРОКС (Культурні, Розумні, Організовані, Кмітливі, Спритні), де діти вчаться працювати у команді, де беруть на себе відповідальність та приймають рішення. Це волонтерська діяльність. Допомога для воїнів АТО/ООС, дітям із соціально незахищених сімей, людям з особливими потребами. Це проєкти, які спрямовані на покращення життя громади, налагодження взаємодії між різними поколіннями. Діти соціалізуються, вони вчаться жити у суспільстві, спілкуватися з різними людьми, висловлювати власну позицію, аргументувати її, діяти в команді на благо інших. Це підтверджується тоді, коли наші гімназисти самостійно організовують себе для проведення влітку, під час канікул, прибирання прибережної території, коли вони самостійно організовують дітей молодшого віку для активностей у молодіжному, ними створеному, центрі «Вулик», коли діти стають ініціаторами різноманітних творчих акцій, заходів, підтримують багато починань громади.  

– Як проходить комунікація з батьками?

– Просте правило, яке я використовую під час спілкування з батьками: «Говорити з батьками мовою життя, у якому кожен має право на вибір. І за це несе відповідальність». Говорити з ними про проблеми і виклики, пропонувати батькам різноманітні моделі подальшого пошуку успішної людини у дорослому житті. Знаєте, у мене часто розмови з батьками трапляються на вулиці, у магазині, у парку, коли батьки або звертаються до мене, або розмовляють зі мною, або діляться проблемами. Індивідуальне спілкування з батьками – це найважливіший аспект взаємодії між школою та батьками. І я вдячний батькам, що вони діляться зі мною своїми думками, довіряють мені, бачать під час розмови інші можливості для своїх дітей. 

– Чи підтримують ваші інноваційні методи громада, адміністрація, інші вчителі гімназії? Чи важко ламати стару систему освіти і для чого це взагалі нам всім потрібно?

– У гімназії, де я працюю 24 рік, постійно формуються різноманітні команди, які організовують і реалізують різноманітні проєкти. Заліщицька гімназія з 2013 року співпрацює з корпорацією Microsoft. Директор організовує та проводить багато заходів як методичних, так і міжнародних напрямків. 

Останні 7 років ми активно брали участь у проєктах «Демократія в школі», «Класна школа», «Демократична школа», «Нealthy Schools: заради здорових і радісних школярів», програми eTwinning, експерименти «Хмарні сервіси в освіті», «Впровадження ідей Української хартії вільної людини для формування патріотизму», «ЕКОШКОЛА». У таких командах відчувається підтримка і взаємодопомога один одному. 

Дуже активно Заліщицька гімназія працює з місцевою та батьківською громадами для вирішення викликів сучасності у різних сферах. Систему в гімназії не ламаємо, а видозмінюємо і розчиняємо. Навіщо це робимо? Для того, щоб діти були активними у житті, формували свої життєві компетентності, розуміли, що школа — обмежена система і не завжди готує їх до життя. 

– Що для вас найважливіше у вашій професії? Як ви бачите школу майбутнього і якими засобами можна це майбутнє наблизити?

– У моїй професії найважливіше — любов до дітей. Усвідомлення свого покликання, бажання бути інноватором, особистістю та патріотом. Адже тільки творчий вчитель може формувати, розвивати дитину, демонструвати варіанти досягнення успіху, у тому числі і своїм прикладом, принципи командної роботи тощо. 

Школа майбутнього – це дуже аморфне поняття. Якщо дитині зручно, безпечно та ефективно здобути освіту індивідуальним, екстернатним, домашнім навчанням і батьки це усвідомлюють, то такі форми не будуть школою. Ми чомусь культивуємо у суспільстві монополію на школу як єдине місце, де дитина може навчатися, хоч є інші форми здобуття середньої освіти. Тому школа майбутнього – це певний штамп. У мене бачення щодо цього наступне: у центрі освітнього процесу є людина, і в майбутньому здобуття її освіти у комфортний для неї спосіб, де враховується її індивідуальна освітня траєкторія, здібності, навички, мотиви, стане визначальним показником успішності.   

Чи можна говорити про перші кроки «школи майбутнього»? Звичайно, адже у великих містах уже є багато різних форм здобуття дітьми середньої освіти. Це породжує конкуренцію і підвищує якісні показники освіти. На жаль, частину вище описаних форм розвивають у приватних закладах, і не всі батьки мають достатньо ресурсів для впровадження такої форми роботи з дітьми. У регіонах такий підхід поки що не є реальним, там панують стереотипи, консерватизм, і батьки, які хочуть щось змінити, часто не знають ні механізмів цих змін, не усвідомлюють всієї проблеми здобуття освіти своєю дитиною у школі. «Школа майбутнього» – це освітнє середовище, комфортне для дитини, багатофункціональне, з багатьма можливостями, де дитина здатна здобути середню освіту і водночас вибудувати свою індивідуальну освітню траєкторію. І не важливо, де воно буде створене, і як воно буде називатися.  

– Як взагалі стати успішним, прогресивним вчителем? Поділіться секретами.

– Кожен педагог має свої критерії розуміння успішності. Успішний педагог, на мою думку, такий, який цікавий дітям, який може організовувати освітню діяльність у не урочному форматі, який є самим собою і дотримується принципів, який шукає різноманітні форми взаємодії, що дозволяють дітям усвідомити свою успішність. Який постійно вчиться, постійно вдосконалює власні методичний арсенал, який не викладає якийсь предмет, а шукає можливості застосувати матеріал у щоденному житті. Демонструвати власні успіхи для дітей не як орієнтири для наслідування, а як мотивацію. Зрештою, у кожного педагога цей перелік не є постійний і визначається досвідом. 

– Викладацька діяльність займає багато часу, а як ви відпочиваєте? У чому джерело вашої енергії?

– Моє хобі – це кулінарія, часто готую українські та м'ясні страви, люблю прогулянки рідними стежками рідного краю, пишу вірші.

– Чи є у вас правила життя?  

– Мої правила життя стосуються принципів:

• бути відкритим для інших та готовим до змін;
• учитися впродовж життя;
• перед прийняттям рішення завжди обміркувати декілька варіантів розвитку подій;
• завжди визнавати власні недоліки та помилки перед іншими;
• нести відповідальність за прийняті рішення.

А ще —  дуже люблю командну роботу. 

Частину коштів з отриманої премії Василь Дяків планує виділити на організацію змагань "КРОКС" – культурних, розумних, організованих, кмітливих, спритних. Це відкритий кубок області з українських інтелектуально-розвивальних ігор пам'яті загиблого героя АТО Ореста Квача, випускника Заліщицької гімназії.