“россия не имеет права красть нашу жизнь”: как на Житомирщине работает лагерь для детей и молодежи с инвалидностью

У чому проблема?

Більшість сімей, які мають в родині когось з інвалідністю, живуть за межею бідності та відчувають себе наодинці зі своїми проблемами, каже Олеся Волошина, представниця благодійної організації "Вартимей", що вже 13 років допомагає людям з інвалідністю в Бердичівському районі та місті Бердичів. Вони не мають змоги відвідувати реабілітацію, навчання, відпочинок, обмежені в спілкуванні. Найгірша ситуація — у молоді з інвалідністю. Вони б мали залишати сім'ї та жити самостійним життям, але в суспільстві практично немає послуг, які б допомогли молоді здійснити цей перехід. Своєю чергою мамам просто нема з ким поділитися своїми проблемами та розповісти про всі свої негаразди.

Війна загострила проблеми, з якими зіштовхуються сім'ї, які виховують дітей з інвалідністю. Попри залучення значного об'єму міжнародної допомоги, у таких родинах стала більше відчуватися скрута, знизився доступ до послуг реабілітації та освіти, зросла потреба у психологічній підтримці. Часто для мам (а саме на жінок зазвичай лягає весь тягар догляду за дитиною з інвалідністю) відправитися разом з дитиною на відпочинок — це взагалі щось із розряду фантастики.

Яке рішення?

На Житомирщині, у селі Рея Бердичівського району, для дітей та молоді з інвалідністю організували тематичний літній табір "Село і люди". Різноманітні активності для 34 дітей та їхніх батьків забезпечили волонтери та волонтерки з "Вартимея".

Як це працює?

Спочатку БО спрямовувала свою діяльність на дітей із сіл, адже в містах є деякі активності дітей з інвалідністю, а в селах діти та молодь з інвалідністю вимушені просто сидіти вдома. З часом до "Вартимея" почали приєднуватися сім'ї з Бердичева, а під час війни й родини, які є вимушеними переселенцями.

"Організовуючи всі наші активності, ми хочемо покращити життя родин, де є діти з інвалідністю, дати їм увагу та необхідну підтримку", — говорить Олеся Волошина. — "Ми допомагаємо дітям з інвалідністю знайти себе, розвинути таланти, щоби їхнє життя не обмежувалося чотирма стінами. Робимо все можливе, аби в них було майбутнє і після смерті батьків".

Так у БО два рази на тиждень для дітей з інвалідністю проводять 5-годинні заняття, на яких діти та молодь вчаться самостійності й самообслуговування — готувати собі їжу, прати, прасувати, прибирати в оселі. Проводять практичні уроки про те, як робити покупки в магазині або заплатити за себе у кафе. Також молоді люди займаються рукоділлям, шиють, працюють по дереву.

"Окремо ще робимо поїздки в зоопарк, Добропарк чи просто парк. Щоб вони могли побачити те, що ніколи не бачили", — додає Олеся Волошина.

Завдяки благодійникам з України та країн Європи, а також помісній церкві, що підтримують "Вартимей", для підопічних БО всі заняття та активності, в тому числі й перебування в таборі "Село і люди", є безплатним.

До початку війни "Вартимей" проводив літній денний табір для дітей та молоді з інвалідністю та їхніх сімей щороку. Це була особлива подія, яку всі чекали цілий рік. Адже це була можливість не тільки відпочити, зарядитись позитивом, а й знайти друзів, що є першочерговою потребою для молоді з інвалідністю.

Після повномасштабного вторгнення частина сімей, команди та волонтерів виїхали за кордон. Піклуючись про безпеку тих, хто залишився, два літа поспіль табір не проводили.

"В цьому році ми вирішили знову спробувати зробити табір для тих, хто протягом року відвідував наші заняття. Ми для себе вирішили — росія не має права красти нашу радість і життя. Всі наші родини живуть у стресі і їм потрібен відпочинок", — говорить Олеся Волошина.

Оскільки "Вартимей" працює за принципом 1+1 (тобто одна дитина і для неї один персональний волонтер) або 2+1 (якщо легша інвалідність), для того, щоб всі могли брати участь у всіх активностях табору, а також для повноцінного відпочинку та спілкування було потрібно багато волонтерів. Добровільних помічників почали шукати серед друзів, знайомих та через соцмережі. В організації дуже переживали — чи вийде під час війни знайти таку велику кількість волонтерів.

"Але ми були здивовані, як швидко ми набрали команду з 34 волонтерів. Молоді хлопці та дівчата, дорослі та сімейні люди приділили тиждень часу людям з інвалідністю та їхнім сімʼям. Заради цього деякі волонтери брали відпустку, приїжджали в Україну з-за кордону. Навіть був один військовослужбовець, який у свою відпустку захотів нам допомогти. Коли ми його запитали: чому ти не відсипаєшся після служби?, він відповів, що для нього позитивні емоції — це і є відпочинок", — ділиться Олеся Волошина.

Перед табором усі волонтери пройшли підготовку, як правильно надавати допомогу, супроводжувати та спілкуватись з людьми з інвалідністю.

"Ми щиро дякуємо кожному, хто долучився до нашої команди, без вас було б неможливим провести табір. Саме через волонтерів наша молодь відчула, що їх дуже люблять і вони не байдужі суспільству", — каже Олеся Волошина.

Назва табору виникла спонтанно. Спочатку у "Вартимеї" вибрали тематику — все в українському стилі: "аби згадувати наші традиції, відроджувати нашу культуру, пишатися тим, що ми українці". А потім сама собою зʼявилася й назва: "Село і люди".

Чотириденний табір для дітей та молоді з інвалідністю відбувся у липні в селі Рея. У таборі відпочивало 34 підлітків та молоді з інвалідністю (від 12 до 40 років) та 28 батьків. Були в таборі й сироти, а також кілька сімей переселенців зі східної частини України.

Під час табору для молоді організували заняття з рукоділля, ігри, танці, змагання та конкурси, пісні, уроки християнської етики. На закриття табору організували заняття з їзди верхи.

"Всі заняття ми проводили самі. Адже ми добре знаємо можливості нашої молоді. Що для них важко, що легко. Наприклад, підбирали такі види поробок, які вони могли б зробити з мінімальною допомогою і при цьому проявити свою творчість", — пояснює Олеся Волошина.

Для батьків була окрема програма, не менш активна за молодіжну: ігри, рукоділля, чай, кава. Поки батьки відпочивали та спілкувалися один з одним, волонтери допомагали дітям малювати, грати в ігри, навіть ходити. Одним словом, кожен з волонтерів став для дітей та молодих людей з інвалідністю руками, ногами, очима та просто другом, кажуть у проєкті.

"У таборах я завжди з мамами. І я бачу в очах мам велике щастя від того, що їх дітей люблять і приймають просто такими, як вони є", — зазначила одна з волонтерок табору "Село і люди".

А це точно працює?

"«Вартимей» — це там, де чекають і де тобі завжди раді", — це слова мешканки Бердичева Галини Дерлюк, мами хлопця з інвалідністю.

"Я мама трьох козаків і один з них є особливим. Звати мого особливого хлопчика Даніїл, йому 12 років. Він складний своєю поведінкою, майже не розмовляє, сам себе не обслуговує. В нього ДЦП, розумова відсталість, судоми, але він з радістю їде в Рею", — говорить Галина Дерлюк.

З "вартимейцями" родина Дані Дерлюка знайома вже три роки. В гостинному таборі — вже вдруге. Пані Галина каже — словами передати атмосферу, яка була у таборі просто неможливо.

"Закріплений за нами волонтер Артур опікувався Данічкою всі ці дні. Програма була дуже насиченою — були різноманітні конкурси як для дітей, так і активності для нас, батьків. Ми чаювали, ділилися своїми досягненнями, співали українські пісні, вели розмову про Бога. Діти розмальовували та саджали вазончики, плели  браслети, танцювали, поставили чудову казку і ще було багато інших розваг. Особливо сподобалася іпотерапія, яке ж село без коней? Данічка обожнює коней, і я також їздила верхи — враження незабутні. З «Вартимеєм» ми не відчуваємо себе зайвими", — говорить Галина Дерлюк.

А на фото вище — 34-річна Ярослава Яцура, вона має діагноз аутизм. Верхи кататися жінка не наважилася, але доторкнулася і притулилася до коня. Олена Яцура, мама Ясі, каже, що знайомство з цією твариною сталося в дочки вперше в житті.

Олена та Ярослава — вимушені переселенки з Краматорська Донецької області. Відвідують "Вартимей" з вересня 2023 року, а в таборі у Реї вони вперше.

"У Ясі труднощі в спілкуванні з чужими людьми. Але вона весь рік із задоволенням відвідувала «Вартимей», потім все розповідала вдома — про дітей, про дорослих, про рецепти, за якими там готували. А чотири дні табору були просто дивом! Ні хвилинки чекання чи паузи, постійні ігри, конкурси, вікторини, співи, танці. Запам'яталося все — від зустрічі з хлібом-сіллю до проводжання всіма педагогами та волонтерами, коли вони, вишикувавшись, махали нам, що вже сиділи в автобусах. За ці чотири дні ми не побачили жодного неусміхненого чи втомленого обличчя педагога і волонтерів! Вони дбали про кожного як про рідних. Якби хоч трішки так ставились до нас всі в нашому суспільстві!" — ділиться враженнями Олена.

Надія Агейкіна — теж мама дитини з інвалідністю. Її дочці Тетяні 27 років, але світ вона сприймає як 3-4-річна дитина. З "Вартимеєм" Тетяна займається вже майже вісім років і цей заїзд у таборі для неї не перший.

"Сподобалось все — і мені, і дитині", — розповідає Надія. "Все злагоджено, не нав'язливо. Діти садили кактуси в горщик, який самі розмальовували, робили браслети з намистин". Пані Надія додає, що Таня приїжджала додому стомлена, але дуже задоволена. "Ще не встигли вийти з автобуса, яким також безплатно довозили відпочивальників додому, як вже запитувала: «Завтра їдемо?»", — усміхається жінка.

Ще більше корисних рішень!

"Наш табір для цих родин — це приклад любові, вони відчувають себе прийнятими у суспільстві, відчувають підтримку", — каже Олеся Волошина.

Співорганізаторка табору додає, в Україні дуже мало баз, які адаптовані для людей з інвалідністю. Більшість незручні (немає пандусів, рівних доріжок, широких дверей тощо)  Тому табір поки проводився як денний. Мрія організаторів — мати таке місце, де можна б було проводити табір з ночівлею.

А вже з вересня "Вартимей" продовжить свої звичні розвивальні заняття, що покращують навички інтеграції у суспільство.

"Люди з інвалідністю такі самі, як і всі інші люди, вони можуть брати в усьому участь, але їм треба трішки допомогти. Важливо, щоб суспільство приймало всіх, а люди не тикали пальцями й не говорили батькам, що вони погані, чи саме з їхньої вини вони мають дитину з інвалідністю", — зазначає Олеся Волошина. — "Ми хочемо довести, що діти з інвалідністю можуть бути корисними для суспільства, можуть працювати й обслуговувати себе та інших. Діти та молодь з інвалідністю не мають потрапляти в державні установи: інтернати чи будинки для людей похилого віку. Нашою діяльністю ми сподіваємося змінити ставлення суспільства до людей з інвалідністю і навіть збільшити безбар'єрність для них як в нашому регіоні, так і загалом в Україні".