Сыровары из Бердянска выехали из оккупации и варят сыр на новом месте

Олена та Юрій Лубенські з трьома дітьми у березні залишили окупований Бердянськ. Вдома родина зачинила приватну сироварню, у якій виготовляли сири за європейськими та авторськими рецептами.

"Ми прожили місяць в окупації. Спочатку ходили на проукраїнські мітинги, протестували, показували, що Бердянськ – це Україна, – розповідає Олена Лубенська. – Але потім російські окупанти заарештували організаторів мітингів, почалися переслідувати бердянців за українську мову. Люди ховалися по підвалах, діти не вчилися, з продуктами ставало все важче, черги за хлібом були з 4 ранку. Готівки майже не лишилося у людей. Так жити страшно".

Та навіть за цих обставин родина Лубенських прихистила у себе в хаті маріупольців. У їх будинку жили кілька родин, яким вдалося виїхати з блокадного Маріуполя.

"Наш невеликий дім був повен людей, ми з чоловіком вирішили виїжджати з окупації, людям запропонували лишатися у нашій хаті, але вони відмовилися, тож ми виїхали усі разом звідти", – каже Олена.

До війни родина багато подорожувала Європою та розвивала власний бізнес –  сироварню на вогні. Цим і заробляли на життя – варили та продавали сири, брали участь у ярмарках та фестивалях.

Коли ухвалили рішення про евакуацію з рідного міста, найперше, що забрали, – обладнання для сироваріння. Взяли із собою мідний чан на 70 літрів, спакували ножі для сиру, форми, закваски, ферменти, тканину.

Їх прихистили підписники з Хмельницького та запропонували шукати приміщення для роботи в області. Не знайшовши нічого, родина поїхала на Волинь. Усе, що пропонували для роботи, це оренда приміщення до 10 тисяч гривень на місяць.

"Для нас це великі гроші, їх треба заробити, тож ми не хотіли приймати такі пропозиції з орендою. Також дуже важливо, щоб для виробництва сиру було якісне місцеве молоко. Тому ми шукали таке місце, яке поєднає у собі ці складові", – ділиться жінка складнощами, з якими стикалися.

Врешті родина зголосилася на пропозицію ще своєї підписниці – підприємниці з Полонного, що на Хмельниччині, Олени Мирончук.  Вона купувала рецепти бердянських сироварів, навчалася основ сироваріння на вогні.

За її підтримки переселенці розпочали роботу на новому місці, познайомилися з місцевими фермерами, у яких закуповують молоко. Невелике містечко Полонне подобається бердянській родині, кажуть, що темп життя тут швидший, ніж вдома.

Зараз Олена Лубенська переробляє 60 літрів молока на день. Робить переважно м'які сири – бринзу, халумі, лабне, сирні кульки, які продає місцевим жителям та замовникам онлайн через соціальні мережі. Це – сири швидкого приготування, але саме такі просять замовники. Хоча раніше сировари виготовляли сири тривалого зберігання – з білою пліснявою, скоринкою. Війна внесла корективи у їх бізнес.

"Це великий відкат назад, наче з 11 класу знову ідеш у перший. Ми робили тверді сири, за кілька років навчилися багатьох секретів, до нас вже зверталися європейські сировари за порадами", – розповідає жінка.

Цими днями родина долучилася до волонтерів, які повезли продукти до зруйнованих після окупації містечок на Київщині – Ірпеня та Горенки. Лубенські зробили сиру, який безкоштовно роздали місцевим.

"Майже два тижні ми робили сир, щоб повезти на Київщину. Гроші на молоко перерахували наші постійні клієнти, ми вклали свою працю, – каже Олена. – У містечках, де ми були, побачили страшні наслідки війни. У людей зруйновані будинки, немає їжі, будівельних матеріалів, одягу, предметів побуту. Зараз важливо підтримувати таких людей".

Олена вірить, що обов'язково повернеться до українського Бердянська, а на новому місці продовжить працювати філія її сироварні.

"Своїм прикладом я хочу підтримати сироварів, які з різних причин зараз не варять сир. Кожен з нас – маленький елемент великого ланцюжка. Ми купуємо молоко у людей, які тримають корів, тож даємо можливість заробити малим фермерам. Я дуже хочу, щоб кожен зараз повернувся до роботи, міг прогодувати свою родину, допомогти стареньким батькам".