Возвращение домой: почему США сворачивают антитеррористические операции

Фото Reuters

Юрий Иженко

Президент США продовжує перекроювати міжнародну політику країни. Слідом за виходом з Іранської ядерної угоди та замиренням з Північною Кореєю, Дональд Трамп вирішив переписати ще й близькосхідну політику Штатів.

Розпочалося все ще 18 грудня, коли Дональд Трамп анонсував масштабне повернення додому американських військ, розміщених на території Сирії, куди вони зайшли ще у 2014 році. Мотивувавши це тим, що армія США лишалася у цих країнах для знищення ІДІЛу, а оскільки "Ісламська держава" розгромлена, то і завдання виконане.

Рішення стало по-трампівськи несподіваним. Як виявилось, президент ухвалив його всупереч позиції Пентагону і без обговорення з радниками. Обурення у Міністерстві оборони виявилося таким сильним, що його очільник Джеймс Меттіс подав у відставку. Держсекретар США та головний геополітик Білого Дому Джон Болтон у виробленні рішення участі теж не брав, і сам шокований не менше. Словом, самодіяльність Трампа. Що важливіше, президент узагалі не порадився з ключовими союзниками по НАТО, і ця зверхність відчутно образила ту ж Францію та вбила ще один клин між США та Європою. Це при тому, що Старий Світ і так думає про власну армію.

Власне, йдеться про повне виведення контингенту, і не факт, що одного. Війська у Сирії налічують лише 2 тисячі солдатів, однак допомагають сирійській демократичній опозиції (ядром якої є курди) утримувати північ країни. Переважно це спецпризначенці та піхота з потужною (аж до стратегічних бомбардувальників В-52) авіапідтримкою. Саме вони у лютому розгромили російські загони ЧВК Вагнера і зупинили їх просування. Де-факто, під протекторатом США там існує невизнана курдська держава завбільшки зі Словаччину.

Власне, Wall Street Journal, Reuters i CNN повідомляють ще й про намір Трампа вдвічі скоротити американський контингент у Афганістані. Там наразі базується 14 тисяч вояків – повноцінна армія, яка бореться з бойовиками ІДІЛ та Талібану.

Заради Туреччини і заради виборців

Гаразд, насправді у Трампа є досить чіткі цілі. По суті, він виконує обіцянку "повернути наших хлопців додому", яку давав ізоляціоністськи налаштованим виборцям і соратникам. Адже з їх погляду, президент Америки має дбати про США, а не "мир в усьому світі". І витрачати гроші та ресурси потрібно на розбудову власної країни, а не беззмістовні військові кампанії у маловажливих для Штатів країнах. Особливо якщо у цих боях гинуть американські громадяни.

"Зміна режимів по всьому світу не має бути роботою США", – твітнув на цю тему сам Дональд.

Фото Reuters

Хоча ця стратегія і спірна, ідея "Америки перш за все" стає популярною у "глибинних" штатах. У останні роки саме вони стають виборчою базою республіканців. Відтак Трамп не може не зважати на їхні настрої – тим більше, коли він з ними згоден.

До того ж, це відповідає і другій цілі Трампа. Схоже, вихід із Сирії має на меті відновити союз з Туреччиною.

Якщо коротко, то ситуація така. Туреччина, традиційний союзник США і важливий член НАТО, веде багаторічну війну з курдами, яких теж підтримує Вашингтон. Членство в Альянсі не заважає туркам з 2016 року дружити скоріше з Росією, ніж зі США. При цьому ще на початку грудня Ердоган анонсував наступ на Сирійський Курдистан. А тепер уявімо, що Штати продовжують підтримувати курдів навіть в умовах війни з Туреччиною. Тоді цілком реальним ставав повний перехід Анкари у проросійський табір. Складно придумати гірший сценарій для НАТО і США: Туреччина контролює Босфор і два моря, має потужну армію і значний вплив у ісламському світі.

Але є і інший варіант, гідний Бісмарка. Якщо Америка вийде з Сирії і не заважатиме Ердогану вести його війну, поновлення дружби цілком реальне. Відомо, що на цю тему відбувалися консультації Анкари та Вашингтона.

"Припускаю, що Анкара зіграла ключову роль, особливо ультиматум Ердогана, коли він анонсував воєнну операцію на північному сході Сирії, тим самим, імовірно, підштовхнувши США до того, що пора виходити.", – відзначив у власній колонці експерт Інституту Майбутнього Ілія Куса.

Імовірно, у обмін Америка отримає як загальне потепління відносин, так і конкретні бонуси. Так, Туреччина готова купити вже у США ракетні комплекси Patriot. Ще спокусливішою буде можливість для американців оглянути російські С-400, аби отримати секретну інформацію. Це – чистий виграш для Білого Дому та Анкари.

ІДІЛ-2 і війна в Сирії: чим загрожує рішення Трампа

Однак вирішивши одну проблему, Трамп натомість створює Америці і світові одразу кілька інших.

Найбільшою з них стане загроза нової війни у Сирії. Як мінімум, турки готують наступ на Сирійський Курдистан, і за відсутності США його почнуть. Для цього їм потрібно перемогти 30-тисячну курдську армію, яка має зброю, досвід і контролює значну територію. Це навряд чи вдасться без масштабних операцій з авіацією і танковими колонами. Без США, які могли б стати гарантом «тиші», Росія та Асад можуть почати і власну атаку – проти опозиції на півночі країни. Асадівцям принципово добити опозицію, аби лишитися єдиними претендентами на владу в країні.

Фото Reuters

Тим часом, як у дешевих фільмах жахів, може вкотре ожити монстр (ІДІЛ, себто). Якщо вірити реляціям західної і російської коаліцій, то халіфат знищений. Однак за даними ізраїльської газети "Хаарец", "тисячі" бойовиків пережили поразку і наразі розсіялися по довколишніх регіонах (явно не беззбройними). Але ідеї халіфату нікуди не зникли. І якщо Штати усунуться, а інші гравці відволічуться на взаємознищення, ІДІЛ може скористатися цим, аби зібрати ісламістів під свої знамена і знову повстати. Фактично, у значній частині Сирії зараз немає ні стабільної влади, ні поліції. А тому навіть кількасот терористів матимуть багатий вибір цілей і "перспективи зростання". Умови підозріло схожі на 2015 рік, коли ІДІЛ захопив територію, рівну площі Британії.

Усі ці перспективи неабияк засмучують європейців. Франція, Німеччина та Нідерланди уже висловили колективне обурення. Країни бояться відродження ІДІЛу, а нове загострення війни може обернутися ще й тисячами біженців до Євросоюзу.

А от для США цей крок – не така і катастрофа. Оглядачі відзначають: так, господарями Сирії тепер стануть Росія та Іран (найпевніше, там відновлять режим Башара Асада). Однак чого взагалі хотіли Штати у цій країні? Ну, Вашингтон і раніше не мав наміру боротися за владу в Дамаску. Це потребувало б наземного вторгнення в центр країни і війни рівня В'єтнаму. Втрату Сирії цілком компенсує перехід Туреччини на бік США. Протистояти ж Ірану продовжать Саудівська Аравія і союзники. У них свій, окремий конфлікт на багатьох фронтах (релігійна ворожнеча – це шалена сила). Відтак і кремлівські союзники Ірану закріпитися у регіоні навряд зможуть. Скоріше, тут збереже свій вплив Америка. Трамп продовжить обстрілювати Тегеран санкціями, які вже викликали жорстку економічну кризу в Ірані – та постачати зброю арабським союзникам. Основний друг США – Ізраїль – теж нікуди не зникає.

Втім, ще однією загрозою є імовірний напіввихід американців з Афганістану. Державні структури у цій країні вкрай слабкі. Встановити відносну стабільність у країні вдалося якраз завдяки енергійним діям Армії США вже за часів Меттіса. І є ризик, що ісламісти з "Талібану" скористаються моментом аби посилити позиції: а їм вистачає можливостей навіть для захоплення міст. Як вважає американське видання Foreign Policy, заспокоїти ситуацію вдалося б, якби США посадили за стіл перемовин усі політичні групи (і навіть терористів), ставши гарантом певної угоди, однак досі цього не видно.

Втім, називати цю історію завершеною поки рано. Група впливових конгресменів уже висловила обурення ситуацією, а цей орган уже не раз коригував рішення Трампа. Головне, ж, що США, попри іміджеві втрати, залишаться наддержавою, економічним лідером та основою НАТО.