Публичное СОЧ: какие уроки следует извлечь из дела Сергея Гнездилова

Адвокатка військового Анастасія Бурковська каже, що справа мала елементи політичного тиску, але цьому, зокрема, зарадив суспільний розголос. Більше про те, як проходила справа та які висновки можемо із цього зробити, вона розповіла "Рубриці".

У чому проблема?

Самовільне залишення частини — це коли військовий покидає місце служби без дозволу командира або поважних причин. Такий вчинок вважається кримінальним правопорушенням і карається позбавленням волі строком від п'яти до десяти років.

У 2024-му році в Україні збільшилася кількість випадків СЗЧ військовослужбовців. Про це раніше повідомляв Президент України Володимир Зеленський. Хоча, на його думку, у вересні-жовтні таких випадків стало менше. Основною причиною СЗЧ він назвав втому військових від тривалої війни.

Однак, за даними опитування видання Texty.org.ua, є й інші причини:

• лідирує відсутність чітких термінів служби та ротацій. Про це зазначили 54% опитаних військових, які пішли в СЗЧ;
• також на їхнє рішення вплинула некомпетентність командування, яке нерідко ухвалює рішення, що ставлять під загрозу життя підлеглих (46%);
• виснаження, втома, відсутність можливості для відновлення (44%);
• корупція в армії (34%);
• ігнорування/відмова в наданні медичної допомоги (32%);
• конфлікти з командуванням (28%) тощо.

"Спроби військових перебороти труднощі часто безрезультатні. Звернення до командирів або подання скарг у ВСП чи ДБР не лише не давало результату, а й нерідко ставало джерелом додаткових конфліктів і напруги в підрозділах", — йдеться в матеріалі видання.

Військовий та громадський активіст Сергій Гнезділов, який служить у лавах Збройних сил України з 2019 року, ще задовго до свого публічного СЗЧ говорив про необхідність чітких термінів служби й демобілізації. За словами його адвокатки Анастасії Бурковської, неофіційно він брав участь у робочій групі з розроблення законопроєкту щодо демобілізації, комунікував із представниками законодавчої гілки влади й часто підіймав цю тему в інтерв'ю.

Однак із часом він зрозумів, що його не чують, і тому ухвалив рішення піти в публічне СЗЧ на знак протесту. Про це Сергій зазначив під час однієї з панельних дискусій, а також написав допис у фейсбуці:

"… Питання перепочинку піхоти та встановлення чітких термінів служби на нулю — питання національної безпеки. Відсьогодні [21 вересня 2024 року — ред.] я йду в СЗЧ, до встановлення чітких термінів служби, чи до свого 25-річчя, маючи за своєю спиною 5 років бездоганної солдатської служби…", — написав військовий.

Також у дописі він порушив такі проблеми, як:

• "чорна" демобілізація через відсутність чітких термінів служби. Сергій згадав про випадки, коли чоловіки розлучаються з дружинами, щоб оформити одноосібне опікунство над дитиною чи, наприклад, розлучають власних батьків, щоб оформити догляд за матір'ю чи батьком;
• корупція, зокрема під час ВЛК;
• відсутність чесної розмови із суспільством з боку влади тощо.

Як це працює?

Через пів місяця, відколи Сергій Гнезділов оголосив про своє рішення піти в СЗЧ, його затримали та обрали запобіжний захід тримання під вартою без права внесення застави. Але, як зазначила адвокатка, попри те, що він публічно оголосив саме про СЗЧ, суд інкримінував Сергію дезертирство. У чому ж різниця між цими двома термінами?

Насамперед у меті, яку має людина. Якщо вона взагалі хоче ухилитися від служби та не виконувати свій обов'язок, це дезертирство. Якщо вона ухилилася від служби на певний час, це СЗЧ. У покаранні різниця не суттєва: за дезертирство передбачається від 5 до 12 років позбавлення волі, за СЗЧ, як ми писали вище, від 5 до 10 років.

Натомість, за словами Анастасії Бурковської, відмінність — у рівні суспільної небезпеки та сприйняття такого вчинку. Адже дезертирство для суспільства має більш негативний характер, ніж СЗЧ.

"Сергій одразу публічно заявив, що готовий повернутися на службу, а, отже, це не можна вважати дезертирством. Тому, на нашу думку, підозра була необґрунтованою. А оскільки необґрунтованість підозри є підставою не застосовувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, ми просили про звільнення, але це не спрацювало", — наголошує Анастасія Бурковська.

Також сторона захисту намагалася заперечити ризики, які висували Сергію і через які його не могли звільнити з-під варти. Наприклад, ухилення від викликів, знищення доказів, тиск на свідків, дискредитація влади й навіть втеча в росію.

За словами адвокатки, усі ці ризики безпідставні: свідками у справі були колишні керівники Сергія, відповідно він не міг на них тиснути. Знищувати докази він теж не міг, бо не заперечував факт самовільного залишення частини. Про втечу до росії взагалі навіть не могло й бути мови, бо з огляду на те, що Сергій служить у ЗСУ з 2019 року і брав участь у боях на Донеччині, включно з Пісками та Бахмутом, йому в країні-агресорці загрожували б не тільки 12 років ув'язнення, а, можливо, навіть страта, каже Анастасія.

"Ми акцентували на тому, що жодних реальних ризиків у цій справі немає. І з кожним засіданням ми доводили їхню необґрунтованість. Тож спочатку обвинувачення прибрало ризик втечі до росії, потім твердження про дискредитацію влади.

Коли досудове розслідування завершилося, прокуратура все ще наполягала на ризиках тиску на свідків і знищення доказів, хоча всі докази вже були у слідства. Ми постійно наголошували на абсурдності цих аргументів, але, на жаль, суд продовжував ігнорувати нас", — розповідає вона.

За словами адвокатки Гнезділова, упродовж процесу відчувався певний політичний тиск, починаючи з кваліфікації, коли умисно обрали тяжчий злочин, закінчуючи додатковими перевірками військової частини, яка готова була прийняти Сергія на службу назад, що звільнило б його від кримінальної відповідальності.

Як розповіла Анастасія, військова частина зробила письмову згоду для повернення Сергія, але анулювала її в день суду. Вона припускає, що це через додаткові перевірки, які після цього ініціювала прокуратура. Але, за її словами, публічність справи все ж допомогла, хоча й думки суспільства поляризувалися: хтось критикував, а хтось підтримував.

"Спочатку ми намагалися уникати розголосу, щоб вирішити питання без зайвих маніпуляцій. Проте після апеляції, коли ми нікого не запросили підтримати Сергія, його почали звинувачувати в тиску на свідків. Це змусило нас вийти в публічний простір. Після розголосу було менше можливостей для якихось маніпуляцій із боку обвинувачення і справа пришвидшилась", — каже адвокатка.

23 січня 2025 року суд звільнив Сергія Гнезділова з-під варти та задовольнив клопотання щодо повернення на службу. Адже відповідно до Закону України № 12095, ті, хто вперше самовільно залишив військові частини або дезертирував, можуть звільнитися від кримінальної відповідальності, добровільно повернувшись на службу за наявності згоди своєї або іншої військової частини.

"Ми звернулися з таким проханням до 56 окремої мотопіхотної бригади й отримали письмовий дозвіл від військової частини. Хоча також можна звертатись і до іншої частини, якщо в попередній ви, наприклад, мали якісь конфлікти", — пояснює адвокатка.

Також вона акцентує на тому, що якщо на вас не відкрито кримінального провадження за фактом СЗЧ чи дезертирства, то достатньо просто звернутися до військової частини, ВСП, Нацполіції чи ДБР, подати рапорт про бажання повернутися на службу та отримати згоду. Після звернення вас мають зарахувати до списків особового складу військової частини і впродовж 72 годин поновити на службі.

У випадку ж Сергія, на якого вже порушили справу, потрібно було ще отримати звільнення від кримінальної відповідальності.

А це точно працює?

Водночас Анастасія Бурковська вказує також на певну дискримінацію військових у контексті законодавства щодо СЗЧ та дезертирства. Річ у тім, що у двох останніх випадках Кримінально-процесуальний кодекс передбачає єдиний запобіжний захід — тримання під вартою. Альтернативи, як-от домашній арешт, особисте зобов'язання, застава, як в інших злочинах, бути не може.

"Тоді виникає питання, чому щодо військових така дискримінація? Я розумію, коли це ще вчинення колабораційної діяльності чи державна зрада. У таких випадках це дійсно виправдано. Але от у контексті СЗЧ мені ця норма не зовсім зрозуміла", — каже адвокатка.

Не враховуючи цього, усі інші вимоги, за її словами, добре пропрацьовані. Але на практиці вони можуть стикатися із неправомірними діями з боку правоохоронців та нестачею суддівської незалежності. Водночас Анастасія наголошує на тому, що не варто забувати: військові — це теж люди, які мають право на захист своїх прав і на те, щоб їхній голос був почутим. Тому важливо зробити відповідні висновки, не заплющувати очі на проблеми та не придушувати голос військових будь-якими способами.

"Звісно, питання мобілізації та строків служби є важким політичним рішенням, але за нього треба взяти відповідальність. Тому що й далі замовчувати проблему — це означає лише поглиблювати її. Така неврегульованість неодмінно тягне за собою свавілля та зловживання, а ціна цього — людські життя.

Чи потрібен розголос в усіх таких справах? Думаю, що ні. Достатньо мати ефективну та якісну правову допомогу. Іноді розголос може й нашкодити. Але у Сергія була інша мета. Він пішов у СЗЧ, щоб обстояти інтереси військовослужбовців і щоби влада почула їх. Маємо надію, що справа Сергія все ж спонукатиме владу до ухвалення дієвих рішень, які покращать умови служби в армії", — підсумувала Анастасія Бурковська.