Дело против Медведчука. 4 причины, почему это предвыборное представление

Подія спричинила чималий резонанс. Прихильники президента прогнозовано відзвітували про «перемогу». Але чи можна сподіватися на те, що справа дійде до вироку суду і буде результативною?

Це лише імітація боротьби з проросійськими силами. Бо США змогли ввести персональні санкції проти Віктора Медведчука ще в 2014 році через загрозу миру, безпеці, стабільності, суверенітету й територіальній цілісності України. А українські правоохоронці протягом цілих п'яти років війни поводились, як сліпі кошенята. І менш ніж за 2 місяці до президентських виборів спромоглися лише зареєструвати справу.

Задум відкриття справи проти Медведчука абсолютно прагматичний в контексті виборів – продемонструвати видимість «рішучої боротьби» з проросійськими силами. І завдяки цьому отримати додаткові електоральні бали від патріотично налаштованої частини суспільства.

Однак українцям слід не забувати, що серед усіх проросійських діячів, яких реально можна звинуватити у державній зраді чи сепаратизмі, постраждав лише один екс-регіонал Олександр Єфремов. Він сидить у СІЗО більше двох років. Як цап-відбувайло. Ще хіба що Віктор Янукович отримав обвинувальний вирок суду, але і той фактично його не відчує, бо переховується в Росії. В той час, як Михайло Добкін, Геннадій Кернес, Геннадій Труханов, Сергій Ківалов, Андрій Портнов, Олена Лукаш та інші перебувають на свободі.

І на фоні цієї імпотентності правоохоронців і судової системи нам намагаються «продати» віру в те, що Медведчука реально притягнуть до відповідальності.

1. Справа проти Медведчука – юридично безперспективна і закінчиться пшиком.

Відкрити будь-яку кримінальну справу – не складно. В даному випадку підстава для відкриття справи – це заява Медведчука про необхідність утворення так званого «автономного регіону Донбас». В той час як Україна – унітарна держава.

Але Медведчук вже з легкістю парирував звинувачення, що він просто пропонував один із шляхів вирішення миру на Донбасі, який передбачається Мінськими домовленостями.

Більше того, він може апелювати до того, що Верховна Рада щороку продовжує дію закону «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей»? У ЗМІ цей закон ще називають «законом про особливий статус Донбасу». В цьому законі не згадується слово «автономія», але, по суті, це можна натягнуто прирівняти до автономії.

Але то вже проблеми Медведчука – як він і його юридична команда будуть викручуватись із ситуації. Жодних труднощів у них не виникне. Найцікавіше інше. Наприклад, перший президент України Леонід Кравчук минулого року заявляв в інтерв'ю, що Донбас можна повернути через автономію: «Може бути часткова автономія, автономія, але не федералізація… Нам потрібні величезні зусилля, щоб їх повернути. Яким способом? Тільки через місцеве самоврядування з акцентом на автономію». І що, проти Леоніда Макаровича теж будемо відкривати справу?

Загалом ця справа проти Медведчука дуже схожа на інший прецедент, який стався минулого року. Так, Генпрокуратура вже відкривала кримінальне провадження про держзраду через висловлювання Євгенія Мураєва про українського полоненого Олега Сенцова як терориста. Там до сих пір продовжується досудове розслідування, повідомлення про підозру йому не вручали. Подібні випадки – це про привертання уваги суспільства, а не про юридичні процеси.

Також треба розуміти контекст того, що дозволяють робити Медведчуку в Україні та наскільки в нього розв'язані руки.

2. Медведчуку дозволяють вести пропаганду в українському інформаційному просторі.

Минулого року кум Путіна став неформальним власником двох українських інформаційних телеканалів. Зокрема, телеканал «112» очолив менеджер із команди Медведчука. А телеканал News One сьогодні офіційно належить правій руці Медведчука – Тарасу Козаку.

В умовах гібридної війни з російським агресором, інформаційний простір українського телебачення став окупований цими двома телеканалами. Це закономірно насторожило громадянське суспільство, і відповідна петиція про припинення антиукраїнської діяльності двох телеканалів лише за 9 днів зібрала необхідну кількість голосів. Верховна Рада проголосувала більшістю за постанову про звернення до РНБО щодо введення санкцій проти телеканалів.

А далі справа «заглохла». Попри заяву секретаря РНБО Олександра Турчинова «не бачу проблем, щоб оперативно розглянути», постанова Верховної Ради досі не розглянута. Пройшло вже більше 4 місяців. Скільки ще часу потрібно РНБО для розгляду? Чекають, поки до Верховної Ради потрапить Медведчук?

Зрозуміло, що закриття телеканалів – це компетенція Нацради з питань телебачення і радіомовлення, а також суду. Але від РНБО немає навіть ніякої рекомендації до профільного регуляторного органу.

3. У Медведчука, очевидно, є певні домовленості з Порошенком.

Якщо Порошенко – такий запеклий ворог кума Путіна, то чому телеканали, які фактично контролює Медведчук, показували висунення Порошенко в президенти? Чому захід транслювали «5 канал» і телеканал «Прямий» – це зрозуміло. Але чому його транслювали «112» і News One, які є нібито «ворожими» і за своїм контентом, і за їхнім власником до чинної влади?

Або взяти хоча б інший випадок. Як так сталося, що журналіст і генеральний продюсер проросійського телеканалу News One став ведучим фільму про Ігоря Кононенка, соратника Порошенка, який показали на підконтрольному Банковій телеканалі «Прямий»?

І ми можемо лише здогадуватись, про що розмовляє Медведчук з Порошенком в Адміністрації Президента. Такі зустрічі фіксувались журналістами.

Зрозуміло, що Порошенко зацікавлений у грі на контрасті, на протиставленні проросійським силам в Україні. «Або Порошенко, або Путін». Це політичні технології. Але будь-які відносини з кумом Путіна – це дуже небезпечна і ризикована річ. Це гра з вогнем.

4. Медведчуку дозволяють вільно займатися бізнесом – він не відчуває жодних перешкод для своїх схем.

Парадоксально, але Медведчук формально майже не володіє бізнесом, і при цьому вважається одним із найбагатших українців. В чому секрет? В тому, що вся його бізнес-імперія оформлена через офшори на підставних осіб. А також на його дружину – Оксану Марченко.

Наприклад, журналістські розслідування неодноразово висвітлювали бізнес Медведчука на ринку дизельного палива. Це і оптові доставки палива з Росії та їх перепродаж іншим посередникам, і мережа автозаправок Glusco.

Займатися бізнесом – це не злочин, звичайно. Мова йде про те, що вільне ведення бізнесу саме Медведчуком є ознакою домовленостей з ним. Ніхто не блокує його фінансові рахунки. Ніхто не проводить обшуки в компаніях, афілійованих з ним. Ніхто його не турбує.

Підсумовуючи, єдина реакція на відкриття справи проти Медведчука – «не вірю!». Дешева передвиборча вистава.