Словесные войны: что происходит на Балканах

Юрий Иженко

Завдяки Північній Кореї та Близькому Сходу світ останнім часом забув про проблемний Балканський півострів – але Балкани знову нагадали про себе

Якщо ви останнім часом не стежили за подіями, то нічого надважливого не пропустили. Як і раніше, Сербія не визнає Косово (Україна, до речі, також). Втім, Косово не надто потерпає, адже де-факто це повноцінна держава: з незалежною владою, міжнародними партнерами і навіть національною ідеєю. Втім, сепаратизм у них також свій, адже на півночі республіки компактно проживають серби, які незалежність Косово не визнають. На практиці регіон не підкоряється ні Приштині, ні навіть Белграду (хоча Сербія підтримує регіон), а керують тут локальні мафіозні клани. «Я боюся не албанців, а місцевих сербських злочинців«, — зізнавався політик Олівер Іванович (за рік потому його вбили невідомі). Албанців, щоправда, місцеві взагалі вважають загарбниками, тому дії Приштини зустрічають масовим вуличним опором. Словом, повноцінна гаряча точка, яка знову «спалахнула».

Так, 28 травня косовські спецпризначенці провели масштабну поліцейську вилазку у сербську частину міста Митровиця і навколишні поселення. Прем'єр Косово Рамуш Харадінай тоді заявив, що рейд спрямований проти банальних злочинців-контрабандистів (за його підсумками арештували 19 місцевих поліціянтів, переважно сербів).

Однак місцеві побачили у поліцейській акції ледь не нову балканську війну. Косовські серби зустріли спецпризначенців барикадами, палаючими шинами, навіть закидали камінням. Поліція воювала з протестувальниками сльозогінним газом і гумовими кулями, тож «поле бою» лишилося за нею.

Але скандал швидко став міжнародним, адже серед затриманих знайшовся росіянин Міхаїл Краснощьоков, представник місії ООН, між іншим. Його затримали (і побили) за зовсім недипломатичним заняттям – допомагав сербам обороняти барикаду. «Так, сербські протести розпалювала саме Росія», – десь такий висновок зробили у Приштині.

А от хто відреагував різко, то це Сербія. Президент країни Александар Вучич того ж дня привів у повну боєготовність підрозділи МВС та спецпризначенців, а до кордону перекинули винищувач.

Насправді ж такі загострення трапляються кожні кілька місяців – наприклад, минулого року Белград погрожував атакувати Косово у відповідь на створення косовської армії. А Приштина згодом відповіла, запровадивши стовідсоткові (!) мита на сербські товари.

Сербія і Косово: наввипередки в ЄС

За кілька тисяч кілометрів від Балкан, в Україні, існує нічим не доведена теорія змови, за якою війна з Росією нібито є формальною, а Петро Порошенко і Володимир Путін насправді «про все домовилися». Як не дивно, у випадку Сербії та Косово це майже правда.

Можливо, хтось і вірить, що Сербія воюватиме за Косово, але точно не Александар Вучич. Політик давно розчарувався у ідеї «Югославії №2» та збиранні сербських земель. Зрештою, він зізнавався, що відчуває сором за різанину у Сребрениці і за сербську пропаганду. Зараз Вучич готовий «відпустити» Косово і налагоджувати стосунки з Євросоюзом. «У Косово 90% населення складають етнічні албанці, тож повернути край все одно неможливо», – таким є його кредо.

От тільки ходити Белградом у синьо-зірковому шалику Вучичу явно не слід. Йому протистоїть опозиція на чолі з політиком Воїславом Шешелем, налаштована різко проти Євросоюзу. І позиція Шешеля популярна серед громадян. Зрештою, для частини сербів «Європа» дорівнює «НАТО», альянсу, який 20 років тому бомбардував Сербію. Замість цього Воїслав пропонує… створити союз з Росією. А місцеві націоналісти досі мріють про парад перемоги у Приштині (тож не дивуйтесь радісному спаленню прапорів ЄС) і НАТО. І найцікавіше: одразу 57% сербів подобається Володимир Путін (адже він протистоїть Заходу).

Неймовірно, але факт: коли футбольна збірна Сербії перемогла команду Коста-Рики, цілий міністр закордонних справ Сербії Івіца Дачич назвав це «солодким актом помсти». Адже американська республіка першою визнала Косово.

В результаті президент Сербії нову державу наче й не визнає, та перемовинам це не заважає. Наприклад, у 2015 році Белград і Приштина уклали так звану «Брюсельську угоду», за якою серби у Північному Косово отримують широку автономію (і навіть власні суди). З того часу президенти країн без зайвого шуму зустрічаються на самітах ЄС і поступово готують велику мирну угоду. Вже у липні Александар Вучич та його колега Рамуш Харадінай запланували зустріч у Парижі. Посередниками у перемовинах стануть Німеччина та Франція, до речі.

А об'єднує Сербію і Косово спільний інтерес: як Белград , так і Приштина мають реальний шанс вступити в ЄС. Сербія вже має статус кандидата на членство, Косово – претендує на це звання. «Однак перепусткою для обох країн стане повноцінна мирна угода», – безжально заявляє  Єврокомісія.

Ставки справді високі. Для Сербії членство у Євросоюзі буде шансом на економічний прорив. Та ж Польща після вступу отримала 60 мільярдів євро від ЄС (не рахуючи сплеску інвестицій), і її приклад явно вабить сербів. Власне, 42% сербів хочуть до Євросоюзу, а більшість опитаних вірять, що членство поліпшить їхній добробут.

А для самого Вучича це шанс стати героєм-євроінтегратором в очах власних громадян. Тих самих, які зараз влаштовують протести  через корупцію. і мріють усунути президента від влади. Втім, швидким процес не буде, адже уряду Вучича доведеться поступово переконувати власних же євроскептиків. Наприклад, зараз 78% сербів проти визнання Косово, при цьому частина з них усе одно хоче у Євросоюз.

«Як я вас розумію», – може сказати косовський президент Рамуш Харадінай. За рівнем життя його країна – аутсайдер регіону , і євроінтеграція вирішила б багато проблем країни. Але Приштина виграє не лише у грошах. На міжнародній арені Косово визнане далеко не до кінця, наприклад, країна не має місця в ООН .  Зате ставши членом Євросоюзу республіка отримає дипломатичну «парасольку» для захисту власних інтересів.

До речі, саме ці плани – прямий запобіжник будь-якій війні. Сербські танки не підуть на Приштину а косовари не влаштують збройну «зачистку» Митровиці – адже в такому разі Євросоюз на роки заморозить стосунки з країною-агресором.

Боротьба за Сербію

Втім, перемога Александару Вучичу все одно потрібна – як не військова, то політична.

Так от, усі різкі заяви і жорстка позиція сербського керманича дуже схожі на спробу «витиснути» з Косово і ЄС якісь поступки: наприклад ще ширшу автономію для північних регіонів (десь на зразок Гонконгу). Так само Вучич може і щиро хотіти допомогти косовським сербам. Як-не-як, у Белграді не довіряють албанцям і вважають їх потенційними агресорами. Ну, а статус захисника сербів допоможе переконати суспільство, що налагодження стосунків з Косово не «зрада», а вигідний крок (і не отримати масові протести). До того ж, більшість громадян уже розуміють, що край втрачено.

У цю логіку гарно вписується візит проєвропейця Вучича на військовий парад у Москві 9 травня. Чим не спроба змусити Брюсель ревнувати і бути поступливішим? Місцеві оглядачі стверджують, що президент таким чином хотів ще й заспокоїти критиків, показавши, що налагоджує дружбу з Росією.

Але Росія — це взагалі непублічний але дуже активний учасник балканського конфлікту. Як і в Україні, Кремль має цілу мережу впливу у Сербії. За оцінкою Венцислава Буїча, директор Фонду євроатлантичного співробітництва Сербії, Росія може таємно керувати проросійськими організаціями у країні. Тут РФ спирається на ветеранів балканських війн, які досі вважають Захід ворогом і мріють про реванш у Косово. Деякі з цих рухів воєнізовані, і відкривали навіть військовий табір для дітей.

Другою «лінією» наступу є ЗМІ: у Сербії популярні російські медіа, зокрема телеканал Sputnik. «Росія врятує Сербію, Путін дасть нам зброю», — серйозно запевняють проросійські белградці. Власне, Кремль методично налаштовує сербів проти Європейського союзу. Москва хоче бачити сербське суспільство настільки проросійським, аби Вучич не наважився ризикнути і вступити до ЄС.

Втім, тут паралелі з Україною закінчуються, адже Євросоюз націлений боротися за Сербію і підштовхнути її до себе. Для Йоганеса Гана (комісар Союзу з питань розширення) і колег це принципове питання. Євроінтеграція усіх західних Балкан означатиме, що Брюсель примирив і обєднав регіон, де почалась не одна війна — навіть у США таких перемог давно не було.

Практичніші європейці теж «за». «Ми не можемо віддати Західні Балкани авторитарному впливу Росії, країн Перської Затоки, Туреччини та Китаю», — вказано у маніфесті ЄНП, найбільшої партії Європарламенту. Дійсно, такий сценарій загрожує «експортом» ісламізму до Балкан або появою китайського плацдарму в регіоні — для Європи це загроза.

А у битві між Росією і мотивованим ЄС легко переможе Європа. Європейський Союз вже зараз виділяє Сербії мільярди євро: на будівництво доріг, на освіту і захист довкілля. Крім того, у Союзу є приваблива ідея, підкріплена Шенгеном і вільною торгівлею (80% експорту регіону йде на Захід). Показово, що 56% сербської молоді підтримує вступ до ЄС. Що може протиставити Росія? Наразі лише пропаганду і обіцянки реваншу (саме обіцянки: воювати з НАТО за Косово Путін не буде). Росія сама перебуває у економічній кризі і не зможе дати країні мільярди інвестицій чи потік нафтодоларів — санкції працюють. З аналогічною дилемою зіткнулася Північна Македонія — і, як ми пам'ятаємо, обрала ЄС.

Відтак, у наступні роки ми будемо регулярно чути про нові кризи на Балканах, а Сербія і Косово ще десяток разів погрожуватимуть почати бойові дії. Однак Сербія повільно і неминуче рухатиметься у бік Європейського Союзу. Хоча цей процес може затягнутися на роки, побоюються сербські єврооптимісти.