"Путь всему научит", — как украинские путешественники собирают деньги на ВСУ пешими походами

Щодня на фронт і у шпиталі відправляють величезну кількість волонтерських вантажів. Усі вони — результати спільних зусиль українців. Хтось збирає кошти, інші — домовляються про необхідне обладнання, роблять закупи, пакують та доставляють. Але війна триває і потреб у захисників дедалі більшає.

Ідея благодійних піших походів не нова і досить популярна за кордоном, але з початком великої війни цей тренд підхопили і у нас. Під час подорожі активісти ведуть збори на спеціально відкриті рахунки, а щоб про них дізналося якомога більше людей, розповідають про свої мандрівки у соцмережах.

Щоб дізнатися про піші походи більше, "Рубрика" поспілкувалася з українськими мандрівниками.

Владислав Пастушенко на Говерлі. Фото з архіву героя

24-річний Владислав Пастушенко — корінний киянин, за освітою — вчитель фізичного виховання з напрямком організація туристичної діяльності. Туризмом почав займатись ще до університету, а до війни водив людей у Чорнобильську зону і в гори. Сьогодні за плечима Владислава 33 походи в Чорнобильську зону сталкером і понад 20 гірських походів. 

Пройти з Києва пішки до найвищої точки України Владислав Пастушенко задумав ще у 2018-му році. Тоді він з друзями пройшов шлях з Вінниці до Говерли — 420 км за 21 день. Та відтоді хлопцеві кортіло повторити мандрівку вже зі столиці.

Влітку 2022-го він вирішив йти на Говерлу вже сам, але не просто так. Головною ціллю пішого походу був збір коштів на два автомобілі для захисників.

"На той час піші походи ще не були таким мейнстрімом, — розповідає Владислав, — до мене таку річ зробив лише один блогер, коли я вже розробляв свій маршрут. Розпочати шлях вийшло у вересні. Адже потрібно була зібрати стартовий капітал, щоб закупити певне спорядження та продукти. В успіху справи не сумнівався — по-перше, це цікавий досвід і перевірка себе, а крім того, людям, які будуть дивитися мінісеріал про твою пригоду, має бути цікаво за всім цим спостерігати і, звісно ж — донатити".

Під час подорожі на Говерлу Влад подружився з козами. Фото з архіву героя

Збір йшов на монобанку, карту "Привату" та PayPal. Метою було зібрати 500 тисяч гривень. Дорога була не з простих. Як зізнається Влад, найважче — це монотонність траси. Фури ледве не зносять, дороги не завжди хороші, з-під кожного паркану лають пси. В перший же день Владислав стер "в мʼясо" боки наплічником — це принесло багато дискомфорту на всі подальші дні. 

Попроситися на нічліг вдавалося не всюди, часто в селах доводилося ночувати просто в наметі, дощі теж додавали неприємностей. Проте так було не завжди — наприклад, готелі робили знижку або взагалі безкоштовно пропонували місце для сну, дізнавшись про збір, який вів хлопець, а репости підписників, їхні донати та слова підтримки додавали впевненості і надихали. 

"Були і веселі моменти. Я полазив по печері з кажанами, заночував разом з ними. Обіймався з козами та баранами, ходив через ліса та поля, а в нас дуже багато красивих місць! Розповідав людям про Говерлу, які до зустрічі зі мною взагалі не знали, що це таке. Боявся в наметі, що нападе лисиця, яка гуляла поруч. А в Чернівецькій області, у Вижницькому районі, потрапив у сильне болото, де ледве не залишився без взуття", — про це все Владислав говорить з гумором, навіть коли згадує про неоптимістичні інформаційні стенди «обережно ведмідь», що зустрічалися на його шляху.

Ночівля в наметі на шкільному стадіоні. Фото з архіву героя

Хлопець мав план пройти весь шлях за 30-40 днів, але перевиконав його і подолав 700 км за 20 днів. Зібрати потрібну суму вдалося не всю. Втім, акумульованих коштів вистачило на два авто — одне для військових, у яких "задача приїхати, бахнути по техніці ворога і швидко забратися". Інша машина — для другої лінії евакуації поранених.

"Мене цей досвід навчив закінчувати справи до кінця, знаходитися наодинці сам з собою не один день, вирішувати свої проблеми самотужки і викручуватись з будь-яких складних ситуацій, — каже Владислав Пастушенко. — Можливо я б повторив цей досвід, але пройшов би якийсь більш живописний шлях, бо траси — це нудно. Як на мене, краще все ж таки йти в групі, тоді у вас є підтримка і нудна траса може стати веселішою".

Більбао — початок шляху Катерини Бєлкіної та Хоумі. Фото з архіву героїні

Катя разом із своїм чотирилапим другом псом Хоумі задля збору коштів для ЗСУ пройшла 783 км Іспанією. Катерина Бєлкіна — голова громадської організації "Відкриті клітки Україна". Спортсменка, активістка і веганка. Любить подорожувати та фотографувати. Пройти шлях Сантьяго і таким чином допомогти нашим воїнам дівчина вирішила, бо за час війни побачила — натхнення та непохитна віра у те, що разом можна змінити світ на краще, дійсно мотивує людей на донати.

"Про шлях Сантьяго я почула дуже давно, а точніше побачила у фільмі. І вже після перегляду я подумала: «Вау! Це та штука, яку я хочу зробити!». Мені здалося, що зараз ідеальний час, аби піти й водночас почати збір на ЗСУ, бо збори часто зупиняються чи сповільнюються. А так я матиму постійний потік цікавого контенту, люди його помітять і будуть донатити гроші на ЗСУ", — розповідає Катерина Бєлкіна.

Собака у Каті теж з'явився під час війни. Вони з чоловіком взяли його з притулку. Саме пес став для Каті вірним супутником у благодійній подорожі Іспанією. Хоумі — вже досить досвідчений мандрівник, з ним Катерина підіймалася на Говерлу та ходила на озеро Несамовите. Тому треба було лише владнати питання виїзду собаки з України (а це був найскладніший етап), обрати маршрут та впевнитися, що є усе необхідне в дорогу. 

"Найбільше з усього я переживала, що буде дуже спекотно, і тому вся підготовка була спрямована на цей аспект. Я несла для Хоумі пляшку води, його корм і футболку з QR-кодом, щоб у дуже спекотні дні можна було надіти на нього мокру футболку, і так його охолодити", — каже Катя Бєлкіна.

З усіх маршрутів Сантьяго Катя обрала Camino del norte, бо він найпівнічніший і не такий спекотний через близькість до океану.

У спекотні дні привал робили кожні 20-30 хвилин. Фото з архіву героїні

Практично кожен день мандрівниця ділилася їхніми з Хоумі успіхами та пригодами у спеціально створеному телеграм-каналі. За словами Каті, трансляція шляху стала великою частиною успіху збору на дрон для її чоловіка, що наразі в ЗСУ.

Що стосується дивних ситуацій, їх траплялося чимало. Так, однієї ночі мандрівниця поула дивний звук, схожий на блеяння овець, але трохи інший.

"Я подумала, що це скоріш за все олені й правда потім почула стукіт копит, що наближався. Хоумі тоді вже теж прокинувся і почав гавкати у той бік. Олені злякалися і побігли геть. Але я, чесно кажучи, не знаю хто більше злякався: вони чи ми. Бо мені теж було страшно — ніч, олені, які явно не очікують якихось людей і собак у лісі зустріти".

Хоумі були не раді не тільки олені, у своєму каналі Катя пише, що з собакою часто було неможливо потрапити в кафе або на територію пляжу. Зате пілігрими завжди охоче знайомилися з українкою та її собакою. Компанією дівчини на різних частинах шляху ставали австралійці, португальці, канадці, французи, італійці і багато інших.

Перетинати затоки на човнах — часта практика на шляху Сантьяго. Фото з архіву героїні

Подорож Іспанією розпочалася 17 липня. В середині серпня Катерина та її хвостатий супутник нарешті дістались додому. Шлях завершився з усіма виконаними цілями. Мандрівниця з пухнастим другом пройшла Шлях Сантьяго — подолали 783 км; зібрали 260 000 грн на дрон для ЗСУ; дівчина говорила про Україну та війну.

"Якщо ви тільки думаєте про збір чи вже плануєте — не переживайте й робіть, бо хто, як не ми? Нагадуйте про збори в соціальних мережах, просіть друзів поширювати інформацію і наближайте перемогу!", — говорить Катя Бєлкіна.

Петро Скрипка з однією зі своїх юних підписниць. Фото з архіву героя

Петро Скрипка до повномасштабного вторгнення росіян в Україну працював комірником на будівництві. Коли почалася війна, відразу пішов до ТрО. Потім відправився захищати Україну до Запоріжжя. Отримавши травму, не зміг продовжити службу. Петро каже: ідея пішого марафону з'явилася, коли він проходив лікування.

"Коли я лежав у госпіталі, привезли військового з передової — у нього відмовили ноги, — розповідає Петро Скрипка. — Лікарі пообіцяли, що ноги повернуться, але я бачив, як йому було тяжко. Я вже знав, що буду комісований, тому вирішив відкрити збір для дітей та військових на біонічні протези. Хочу таким чином їх підтримати і нагадати, що у нас дуже багато людей, які втратили кінцівки".

Свій марафон Петро почав 12-го липня у Києві, а закінчив 1-го серпня у Львові. Чоловік подолав більше 540 кілометрів. За день проходив в середньому 30-40 кілометрів.

"Долати шлях було не так важко, як може здаватися, — ділиться Петро, — перші дні — так, а потім вже ноги звикли і було досить легко йти. Тим більш, що я постійно вів пряму трансляцію у TikTok, це відволікало, і так я проходив кілометр за кілометром".

За словами Петра, похід він якось особливо не розплановував. Просто купив рюкзак, зібрав необхідні речі і вирушив у дорогу. На собі ніс десь 20 кг ваги. Ця вага збільшувалася в залежності від того, стільки підписники давали по дорозі води або смаколиків. Петро каже, загалом, люди по дорозі, коли чули про мету походу, дуже допомагали — з ночівлею, з харчами. Часто зустрічали водії і допомагали дістатися до місця ночівлі. 

Наступний етап марафону Петра — дистанція Львів-Варшава. Скрін з відео героя

Під час походу Петро Скрипка зібрав 720 тисяч гривень. Станом на зараз благодійному фонду "Янголи Азову" передано 660 тисяч гривень. Ще 60 тисяч заблоковані банком, але Петро і всі його підписними сподіваються, що і цей момент буде вирішено. Зараз мандрівник долає інший етап марафону — зі Львову до Варшави. Ціль марафону залишається тією ж — збір коштів військовим та дітям, які втратили кінцівки.

"Я розумію, як таким людям важко у повсякденному житті. Навіть незважаючи на те, що їм поставлять протези, все одно їм потрібна підтримка, особливо моральна. На жаль, держава не встигає всіх забезпечити протезами одразу. Люди довго стоять в чергах. І це теж, особливо для військових, велике психологічне навантаження", — говорить Петро Скрипка і закликає всіх українців не забувати про це і всіляко підтримувати наших героїв, залишаючись тими українцями, якими пишається весь світ.

Для всіх, хто хоче приєднатися до збору коштів для людей, які втратили кінцівки, Петро Скрипка надає реквізити (в тому числі і для Польщі).

Христина Михайлюк в Перемишлі. Це — останній стовпець-вказівник на її шляху (по суті на шляху Якова він перший, якщо рухатися з Перемишля в Сантьяго-де-Компостела). Фото з архіву героїні

Христина Михайлюк родом з Залізців (Тернопільщина), зараз живе в Дрогобичі. За освітою — фінансиста, кілька років працювала в IT. Христина подалася у пішу мандрівку, щоб зібрати 200 тисяч грн для ЗСУ. За 17 днів, у частині маршруту святого Якова з Кракова до кордону в Медиці, дівчина пройшла пішки 525 кілометрів. 

"Мабуть, більшість українців так чи інакше намагається сьогодні допомагати ЗСУ. На початку повномасштабного вторгнення я перебувала в Кракові і допомагала донатами й поширенням інформації про збори. Потім щомісяця я їздила в Україну і брала невеличкі передачі в обидві сторони — підпрацьовувала таким собі кур'єром, платою за послугу «Mykhailiuk Express» були донати для ЗСУ", — розповідає "Рубриці" Христина.

Цієї весни дівчина вирішила повертатися в Україну. Про шлях Святого Якова (Camino) знала давно і хотіла його пройти. Спершу на думці були Португалія чи Іспанія, але дізналася, що через Краків теж проходять відгалуження шляху, а одна із гілок практично дублює ту дорогу, якою вона їздила додому щомісяця. Крім того, Христина вже чула про вдалі спроби зібрати гроші для ЗСУ під час походів, забігів, велопробігів — вирішила також спробувати. Одним словом — "зірки зійшлися".

Христина Михайлюк на відрізку між Тарнувом і Тюхувом — 7 день шляху. Фото з архіву героїні

Від прийняття рішення до виходу на маршрут пройшов тиждень — тож про якесь ретельне планування не йшлося. Христина відправила коробки з речами з Польщі в Україну, забрала на Новій Пошті в Кракові свій рюкзак, який їй відправив хлопець, спакувала речі і пішла. Ще одним пунктом підготовки став перегляд відео та статей мандрівників, що вже подолали Camino. Оскільки похід відбувався у травні з його найрізноманітнішою погодою, то й різного одягу/взуття довелося взяти чимало. Крім цього в рюкзаку мандрівниці розмістилися спальник, килимок, косметика, деяка техніка, документи, путівник, снеки і вода — загалом вийшло 12 кг. За день Христина Михайлюк проходила в середньому 30 км. Щоденні фото/відео звіти з мандрівки викладала на своїх сторінка в Інстаграм та Фейсбук. 

"Мені було не важко йти. Я любитель ходити пішки, наодинці мені теж ок — є час пороздумувати над різним. Багато всього в моєму «плані» передбачало діяти по ситуації, так і відбувалося. Спершу було не завжди зручно орієнтуватися на маршруті за дороговказами, оскільки я по суті долала шлях в зворотний бік, але згодом адаптувалася. Дещо складно було пересуватися лісом наодинці — було трохи страшно".

Біля костелу святого Марціна в селі Біскупиці, Польща. Фото з архіву героїні

По дорозі українку часто пропонували підвезти, але вона відмовлялася (навіть коли наприкінці шляху зашпорталася на рівному місці, впала та підвернула ногу), бо мала намір весь маршрут пройти пішки. Часто люди, у яких Христина залишалася на ночівлю, давали харчі в дорогу, деякі взагалі відмовлялися брати гроші, інші — приєднувалися до збору. Така підтримка поляків, як в самому поході, так і загалом під час цієї війни, надихала та надавала сил.

Під час маршруту дівчині вдалося зібрати половину суми. Але збір продовжився в Україні. Загалом за літо Христина Михайлюк зібрала бажані 200 тисяч гривень. На них придбали авто Ford Ranger для танкового батальйону 44 ОМБр (спершу ціллю був дрон, але згодом потреби на фронті змінилися).

"Загалом збір йде добре, особливо під час самого походу (я весь процес транслювала у себе на сторінці в Instagram), — каже Христина Михайлюк. — Я отримала добрячу підтримку від близьких, які гуртом поширювали інформацію та донатили, потім вже підтримка надходила від їхніх знайомих. На початку не вірилося, що цільова сума дійсно підйомна, але, як кажуть, очі бояться, а руки роблять.

Коли збір трішки затихав, знаходила якісь цікаві інфоприводи, щоб активізувати людей, потім в хід пішли вікторини, челенджі, розіграші в Instagram. Також мені щастило весь час бути «в потрібному місці в добрий час», де люди також підтримували збір. До прикладу, я волонтерила на трейловому заході, де організатори вирішили віддати на збір всі кошти від продажу бафів. В іншому трейловому кемпі мені запропонували виступити перед учасниками з розповіддю про Camino. На обох заходах вдалося зібрати 30 000 грн".

Банка не закрита і зараз. Христина збирає на ще одно авто для того ж батальйону і залучає всю свою "маркетингову" уяву — готує борщ, бігає півмарафон, організовує вікторини, також весь час питає про поради/ідеї в друзів чи читачів блогу — що їх би зацікавило донатити частіше.

"Але я щасливчик, — говорить Христина Михайлюк, — бо мене оточують прекрасні люди — вони часто самі висувають пропозиції, готують подарунки для розіграшів за донат, а потім ще й донатять. Я вкотре впевнююся, що за великого бажання можна гори звернути, особливо, якщо гуртом. Підтримка важлива!".

Піший похід на далекі відстані має багато нюансів. Нижче ми зібрали поради наших героїв для тих, хто хоче повторити їхній досвід і таким чином зібрати кошти для ЗСУ.

Якщо ви ніколи не ходили в гори, не спали в наметі хоча б в лісі десь, не підготовлені фізично, не вмієте знаходитись самі з собою — краще не йдіть, впевнений Владислав Пастушенко. Але для тих, хто наважиться, досвідчений мандрівник радить: 

• Насамперед слід приділити увагу фізичній підготовці —  побігати, походити багато за декілька місяців чи хоча б за місяць до основного марафону. 
• Ретельно скласти маршрут, точки де ви будете ночувати, обдумати, що робити, якщо щось піде не за планом. 
• Приділити увагу своєму взуттю і спорядженню. Надавайте перевагу синтетичним матеріалам, вони швидше сохнуть та відводять піт чи вологу з тіла. 

Христина Михайлюк вважає, варто добре знати особливості свого організму, свої реакції та можливі емоції. На шляху може трапитися різне. Крім того, Христина рекомендує:

• Змоделювати кілька несприятливих ситуацій і продумати свої дії при них, імовірно підключити до цих сценаріїв близьких людей.
• Одяг/спорядження краще брати перевірені — ті, що ви вже використовували раніше.
• Мати електронну і паперову мапи.

Речі мають бути максимально легкі — додає Петро Скрипка. І обовʼязково потрібен потужний повербанк, особливо, якщо ви хочете вести трансляції.

"Я вирішила, що треба зробити різні способи для оплат, обрати які саме варіанти будуть комфортні для людей. Так, Монобанка для українців — найзручніший варіант, а як щодо іноземців? Там вже треба мати PayPal та Buy me a coffee. Тому я зробила різні способи оплат та зібрала всі посилання Linktree для зручності", — ділиться досвідом Катя Бєлкіна. Також дівчина зробила дві футболки — собі та псу Хоумі з qr-кодом, по якому дуже легко вибрати зручний формат підтримки. 

А ось поради від Христини Михайлюк та Владислава Пастушенка:

• Обирайте стратегію щоденних нагадувань в соцмережах — таким чином посилання на банку завжди доступне і на виду.
• Стимулюйте людей робити репости. 
• Підготуйте гарні картинки з анонсом збору і інформацією під ним, щоб людям було легше репостити і щоб це цікавіше виглядало.

У свою чергу Петро Скрипка нагадує:

"Ви маєте розуміти, що в соцмережах буде не лише підтримка, а і хейт. Вас можуть поливати брудом, звинувачувати, що ви крадете кошти, що ніхто пішки не йде, що це все неправда. Люди, які вирушать в такий піший марафон, мають бути до цього готові. Також люди мають бути готові, що у них попросять звітність. І вони мають так доставити цю звітність, щоб не виникало ніяких сумнівів."

Катерина Бєлкіна говорить: 

"В перші дні не йдіть дуже довго — треба адаптуватися до навантаження та погодних умов. Нарощуйте темп, насолоджуйтеся дорогою, будьте відкритими до людей. Шлях все покаже, шлях всьому навчить. Це дуже-дуже крутий досвід, і я б радила, мабуть, всім колись пройти його".

↓Читайте також

VSELI HUB: как подростки в селе на Черниговщине создали особое пространство для себя

Первая в Херсоне станция очистки воды: как Германия помогла пострадавшему от подтопления району "Корабел"

"Несокрушимые" из Тростянца: как громада на Сумщине восстанавливает психологическое благополучие своих жителей