Сергей Малечко: “У кого-то последняя Тесла, а у меня современный протез”

"Не очікував ніхто"

До війни Сергій багато часу проводив на роботі, виховував двох дітей, а у вільний час любив рибалити та ходити на відкриття сезону полювання. 24-те лютого 2022 року він зустрів у Києві, де працював охоронцем у мережі магазинів елітних алкогольних напоїв. Того ж дня Сергій швидко зібрав необхідні речі та поїхав додому — в місто Бахмач, що на Чернігівщині.

"Я приїхав до дружини та дітей, трохи їх заспокоїв, а сам для себе вирішив, що мушу стати на захист країни. Вже з першого дня на околицях мого міста йшли бої, російські війська активно просувалися. Я пішов до військкомату, але він був зачинений. Тож наші чоловіки, з досвідом та без, почали гуртуватися в роти, і я долучився до 119 бригади ТРО 163 батальйону", — ділиться військовий. 

Як головний сержант 2-го взводу мінометної батареї, Сергій виконував бойові завдання в Чернігівській та Сумській областях. Добре орієнтуватися в новій місцевості він навчився завдяки строковій та контрактній службі в ЗСУ та ДПСУ. Військовий каже, що ці знання неодноразово ставали йому в пригоді.

"Мій попередній досвід неможливо порівняти з тим, що відбувалося у 2022 році. Таких активних наступальних дій та застосування різноманітного озброєння, напевно, не очікував ніхто. Я виконував різні завдання, зокрема облаштовував позиції, охороняв інфраструктурні об'єкти, тренував штурмові дії, мінував та розміновував території", — пригадує Сергій.

"Мене врятували тіла побратимів"

У грудні 2022 року його перевели в Донецьку область — утримувати рубежі Соледара та Бахмута. 20 грудня під час обстрілу Сергій почув, що його побратим отримав поранення й кричав про допомогу, тож попри свої перші травми військовий кинувся його рятувати. 

"Коли я дістався хлопців, то усвідомив, що моя права рука та нога вже не працюють. 40 хвилин рашисти прицільно обстрілювали нас із мінометів, і мої побратими щоразу ловили нову порцію свинцю. Мене врятували тіла побратимів… Я втратив ліву руку та ногу, уламок пройшов легенями за два сантиметри від серця", — розповідає Сергій.

Близько години він чекав на евакуацію, лишаючись увесь цей час у свідомості. Першим пунктом Сергія після поля бою стала лікарня в Дніпрі, де він потрапив до реанімації та пережив численні операції. Згодом його перевели на лікування до Києва, а вже пізніше — на реабілітацію у центр "Галичина".  

"Мені дійсно весь час щастило з лікарями. Якби не їхні вчасні дії, то я міг отримати зараження крові та загинути. До мене привітно ставилися, я виконував усі приписи та багато тренувався, щоб якнайшвидше отримати протези й повернутися до мирного життя", — каже військовий.

Білі ночі й сучасний протез

За рік після поранення, вже перебуваючи в реабілітаційному центрі, Сергій отримав свій перший механічний протез. Там він дізнався про програму від благодійного фонду BGV, який у співпраці з Естонською республікою надає пораненим військовим сучасні електричні протези. Подав заявку й навесні 2024 року поїхав у Таллінн, де отримав "нову ногу".

"У мене лишилося десь 12 сантиметрів ноги та 20 сантиметрів руки. Це доволі складні випадки для протезування. Перший мій протез ноги був механічний і я швидко у ньому стомлювався й відчував дискомфорт. Електричний же набагато м'якший за відчуттями, має багатий функціонал, і завдяки йому я став набагато мобільнішим", — пояснює військовий. 

В Естонії Сергій провів лише два тижні замість трьох, бо дуже хотів, аби інші хлопці якнайшвидше отримали такі ж сучасні протези. Враження від програми він отримав лише позитивні, окрім висококваліфікованого протезування та реабілітації  вперше у своєму житті побачив білі ночі: "Добре, що в Україні їх нема, бо так би своїй жінці та свекрусі мав цілодобово допомагати з господарством", — жартує ветеран.

"У когось остання Тесла, а у мене сучасний протез. У нього спеціальний додаток із програмами, крім того, він сам оснащений передовими механізмами. Ну і звичайно, як і будь-яка машина, вимагає СТО, тож з ним я маю ще звертатися до фахівців та перевіряти його стан, аби з ним усе було добре", — зауважує Сергій.

А що далі?

Наразі він очікує на протезування руки, бо для себе вирішив, що спершу має розв'язати питання з ногою. До цих клопотів у Сергія додалися ще й батьківські, бо у нього народилася третя дитина. Також нещодавно він став учасником державної програми, яка видала кошти на придбання нового житла на Чернігівщині. Тому паралельно із відновленням свого здоров'я та батьківством, він займається облаштуванням нової оселі.

"Ніколи не треба опускати руки та впадати у відчай. Важливо ставити для себе нові цілі та їх досягати. Наприклад, я для себе вирішив, що маю заснувати власну волонтерську організацію, яка допомагатиме ветеранам та родинам військових", — ділиться своїми планами Сергій.